Україна стрімко нарощує власне оборонне виробництво й у деяких галузях, зокрема дроновій, уже диктує світові тренди. Понад половину потреб Сил оборони в озброєнні та військовій техніці нині забезпечують українські виробники. Торік цей показник становив третину.
Але чи дозволить цей прорив не просто зменшити залежність від західної зброї, а й переламати хід війни, в якій Росія продовжує завдавати масштабних ударів по містах і цивільній інфраструктурі України?
Атаку на Київщину в ніч на 20 серпня Володимир Зеленський однією з «найбільш цинічних, прорахованих і масштабних». І якщо з дронами й крилатими ракетами противника Україна, за словами її президента, справляється, то балістика залишається для неї найбільшою загрозою. В тому, щоб її ліквідувати, Україна залишається залежною від Заходу та його готовності надати додаткові ракети для систем Patriot.
«Не можна просто тихо, байдуже й бездіяльно споглядати, як росіяни руйнують життя балістикою», – вчергове звернувся Зеленський до партнерів 20 серпня. У вечірньому зверненні додав, що це «не про подарунки» – Україна готова за ракети платити. Тим часом вона працює над власною антибалістичною програмою.
Дронова війна. Перегони без фінішу
Військові аналітики називають Україну й Росію двома визнаними світовими лідерами у дронових та антидронових інноваціях.
«У цьому сенсі ніхто не може з ними зрівнятися – навіть Сполучені Штати чи Китай», – каже Радіо Свобода аналітик Центру військово-морських досліджень (CNA) у США Семюель Бендетт.
Українські технології нині змагаються з російськими у найбільшій дроновій війні в історії. І дедалі менш очевидно, за ким буде вирішальна перевага.
«Це не ті перегони, у яких існує якась фінішна пряма. Йдеться радше про здобуття відносної переваги у спроможностях», – зауважує в розмові з Радіо Свобода старший аналітик Європейського інституту досліджень безпеки (EUISS) Ондржей Дітрих.
Українські Magura і Sea Baby змусили Чорноморський флот Росії відступити від українського узбережжя. FPV-дрони частково компенсували дефіцит артилерії. Безпілотники стали елементом багатошарової ППО. Український досвід сьогодні вивчають по всьому світу. Втім, інновації вже не перевага, якщо ними володіє противник.
«Росія деінде дає нам перцю, давайте відверто. Вони іноді копіюють те, що ми вважаємо, не дуже вдалими рішеннями, масштабують їх і дуже успішно застосовують проти нас», – звертає увагу Радіо Свобода виконавчий директор об’єднання виробників зброї «Українська рада зброярів» Ігор Федірко.
Дрони типу «Шахед», пояснює Федірко, вже перестали бути «бездумними камікадзе»: тепер це зброя-платформа, що може нести на собі ударні безпілотники чи засоби від дистанційного мінування. Дітрих нагадує, що їх оснащують також реактивними двигунами, й підкреслює менші можливості України в цьому.
«Росія виграє за кількістю, але Україна – за точністю. І це теж дуже важливо», – узагальнює переваги обох лідерів «дронових» перегонів Семюель Бендетт.
Україна ефективно вражає цілі в російському тилу. Австрійський військовий аналітик із Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель вважає, що довгострокові наслідки руйнування російської логістики та послаблення ППО ставатимуть дедалі помітнішими.
«Ми вже перебуваємо на початковому етапі, коли Україна починає формувати результат цієї війни», – каже Радіо Свобода Грессель. Але додає, що її завершення може затягнутися, адже Росія налаштована воювати далі, попри всі втрати.
95 відсотків потреб української армії в дронах закриває внутрішнє виробництво. Але таку саму оцінку українській самостійності в цій галузі поставити вже складніше. «Диявол», як то кажуть, ховається в імпортних деталях.
«Досі існує залежність від окремих китайських комплектуючих і китайських технологій. Україна, наприклад, не виробляє власних мікропроцесорів чи мікрокомп'ютерів, тому змушена покладатися на зовнішні постачання», – підкреслює Семюель Бендетт.
«Наскільки я розумію, Україна дуже активно працює над тим, щоб зменшити цю залежність. Але можливості тут не безмежні», – зауважує Ондржей Дітрих.
Військові аналітики сходяться в думці, що лише дронами війну не виграти.
Незалежність і закони фізики
Якщо дрони вже стали символом української оборонної самостійності – хай і відносної, то балістичні ракети можуть стати її наступним етапом: дати Україні власний інструмент високоточних далекобійних ударів. Їхнє масове застосування, на думку експертів, надасть значну перевагу Україні.
«Навіть якщо російська ППО все ж перехопить таку ракету, для цього зазвичай доводиться залучати одразу кілька комплексів С-400 і «Бук». А це означає, що росіяни витрачають велику кількість своїх ракет ППО… що відкриває можливість для успішних ударів іншими видами озброєння», – наголошує безпековий експерт Густав Грессель із ECFR.
У грудні 2025 року Володимир Зеленський підтвердив, що Україна вже застосовує «Сапсан» проти Росії, але не розкрив подробиці. А в липні 2026 вже тогочасний міністр оборони Михайло Федоров розповів, що в день звільнення уряду було проведене успішне тестування балістики.
«Довели максимальну точність. На 30% зменшили ціну. Україна потрапить у нову лігу», – заявив колишній урядовець.
Десь через два-три роки ми можемо стати потужною ракетною державоюВаленти Бадрак
На думку директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентина Бадрака, вирішальним чинником стане вже не сама зброя, а здатність держави масштабувати технології та ефективно ними управляти.
«Якщо нове військово-політичне керівництво вдасться до клонування балістичних і крилатих ракет із залученням приватного сектору і максимальним залученням військово-технічного співробітництва, то шанси дуже серйозно підвищуються і, зрештою, десь через два-три роки ми можемо стати потужною ракетною державою», – прогнозує в коментарі Радіо Свобода Бадрак.
Головним викликом для України вважають серійне виробництво балістичних ракет і їх регулярне застосування.
Якщо виробництво дронів можна розкидати по умовних «гаражах», то для балістики потрібні вже великі заводи, зауважує безпековий експерт ECFR Густав Грессель. А вони – потенційна мішень.
«Один із прикладів – вибухові речовини та порох. Для їхнього виробництва потрібні великі хімічні підприємства із серйозними заходами безпеки. Такі заводи легко виявити навіть із космосу. Тому замість того, щоб будувати величезну хімічну промисловість в Україні для повного циклу виробництва вибухівки, Україна покладається на постачання із Заходу», – пояснює Грессель.
Покладатися доводиться й у захисті неба, що залишається головною вразливістю України. Минулого місяця українська ППО перехопила лише 29 зі 195 балістичних ракет.
Війна прискорює процес, але закони фізики вона не скасовує. Цикл розробки все одно потрібно пройтиГрессель.
Наближається зима. Щоб відвернути потенційну гуманітарну катастрофу, Київ намагається переконати держави-партнери поділитися перехоплювачами з власних запасів. І залучає їх до глобальнішої антибалістичної програми задля результатів у більш віддаленому майбутньому.
Компанія Fire Point нині інтегрує європейські компоненти у межах проєкту Freyja, який передбачає створення сучасної системи протиракетної оборони спільно з європейськими країнами. 19 серпня керівництво компанії також заявило про плани підготувати балістичну ракету малого радіусу дії FP-7 до бойового застосування наприкінці вересня 2026 року.
Президент Володимир Зеленський заявив, що розраховує, що українська балістична та антибалістична програми дадуть «потрібні результати» у 2026-2027 роках.
Радіо Свобода звернулося за коментарем до компанії Fire Point, але там відмовили у наданні інформації.
Fire Point – один із флагманів української далекобійної програми, але її стрімке зростання супроводжували дискусії щодо структури власності, політичних зв’язків і прозорості державних контрактів.
Експерти обережно оцінюють реалістичність термінів. Складно передбачити, скільки часу займе інтеграція радарів, сенсорів та інших компонентів від європейських держав-партнерів у єдиний ракетний «організм».
«Це типовий етап «дитячих хвороб» будь-якої нової системи: одні компоненти працюватимуть саме так, як задумували інженери, інші – ні. Їх доведеться доопрацьовувати або шукати інші технічні рішення… Війна прискорює цей процес, але закони фізики вона не скасовує. Цикл розробки все одно потрібно пройти», – пояснює Радіо Свобода Грессель.
Ігор Федірко каже, що Україна насамперед виступає в ролі надавача інформації про роботу систем ППО в сучасних бойових умовах.
«Ми більше такий системний партнер у вигляді фестивального майданчика, але, на жаль, як є. Але ми готові ділитися чим завгодно, аби європейці допрацювали особливо SAMP/T, щоб вона могла збивати хоча би з двох ракет одну балістичну. Це було би вже великою перемогою», – вважає виконавчий директор «Української ради зброярів».
Експерт сподівається, що за рік максимум систему SAMP/T вдасться модифікувати до відповідного рівня.
Ондржей Дітрих з EUISS вважає, що Freya навряд чи повністю замінить Patriot, чиї перехоплювачі в значному дефіциті, а з ліцензіями на їх виробництво для України – невизначеність. Але антибалістична програма України і Європи значно посилить протиповітряну оборону.
«У поєднанні з іншими європейськими системами, у межах багаторівневої протиповітряної оборони – адже не для кожної цілі потрібен саме Patriot, – вона цілком може стати однією з реальних альтернатив, надто коли йдеться про російські балістичні ракети», – каже Дітрих.
Залежність і «козир»
Бойова авіація залишається галуззю, де Україні ще дуже далеко до самостійності. Власного винищувача нового покоління країна не розробляє. На цю програму знадобилися би десятиліття й десятки мільярдів доларів.
Сучасну високоточну зброю фактично неможливо застосовувати без супутникової розвідки й навігації. Власна космічна інфраструктура – проєкт на десятиліття. Експерти зауважують, що Україна й надалі спиратиметься в ній на можливості своїх західних партнерів.
Наш головний козир – це побоювання європейців, що війна прийде до нихБадрак
Повна автономія від зовнішніх постачальників нереалістична навіть для найбільших оборонних держав, кажуть експерти.
«Потрібно прагнути прийнятного рівня залежності та гарантувати безпеку ключових виробничих ланцюгів», – вважає Ондржей Дітрих.
Україна разом з Європою будує спільну оборонно-промислову базу, де взаємозалежність стає не слабкістю, а джерелом стійкості.
«Наш головний козир – це побоювання європейців, що війна прийде до них», – каже Валентин Бадрак.
Здатність зберегти темп інновацій після війни, переконані експерти, і визначить, чи вдасться Києву здобути довгострокову стратегічну перевагу над Росією.
Форум