Повідомляти про «залишки українського минулого» закликає донеччан окупаційна влада: у місті стартувала кампанія заміни україномовних табличок, вказівників та вивісок. Доносити на залишки українського просять у спеціально створеній групі в соцмережах. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) з’ясовували, чи підтримують люди такі зміни, як окупаційна влада намагається переконати їх, що «Донбас – це Росія», й чи справді у Донецьку залишилося щось україномовне?
«Побачили вказівник чи табличку українською мовою – повідомляйте у спеціальний чат. І комунальники оперативно її замінять». Це заклик голови підконтрольної Росії «Общественной палаты ДНР» Олександра Кофмана до донеччан.
За 9 днів після запуску чату – лише 219 підписників та кілька десятків коментарів. Від фото «неправильних» табличок і закликів прибрати їх – до обурення такою ініціативою.
«По наших районах жодного «двіжу». В центрі спитав знайомих, там аж одну табличку бачили поміняну, і то через те, що попередню під час обстрілу знесло. Це район Критого ринку», – повідомив Донбас Реалії житель Донецька Валентин.
«Взагалі не звернула увагу, там так убого все зараз», – відповіла на наше питання про зміну вказівників у Донецьку Наталя, яка нещодавно відвідала місто через хворобу батьків.
Зовнішня реклама – дійсно, одна з небагатьох згадок про державну мову в Донецьку на 9-му році окупації. Місцева жителька надіслала Радіо Донбас Реалії фото україномовних реклам, які усе ще можна відшукати у місті ще з довоєнних часів:
Подекуди ж такі вивіски просто замальовані фарбою:
Чергова хвиля деукраїнізації чи PR-акція?
За 9 років окупаційна влада РФ у Донецьку і Луганську вже не вперше береться показово викорінювати все, що пов’язано з Україною, нагадує донецький блогер і журналіст Денис Казанський. Одними з перших демонтували барельєф Василю Стусу на будівлі університету, зняли пам’ятну дошку закатованим з колишньої будівлі НКВС.
«Позносили деякі пам’ятники, наприклад, Жертвам голодомору. Як можна це пояснити? Це ж навіть не пам’ятник Степану Бандері чи якомусь українському націоналісту, це пам’ятник просто людям, які померли від голоду», – констатує журналіст.
Схожа доля може незабаром спіткати і пам’ятник видатному легкоатлету Сергію Бубці. «Пильні» громадяни вже поскаржилися у чаті: мовляв, навіщо нам пам’ятник «зраднику» і «бандерівському спортивному функціонеру».
Нинішню боротьбу з табличками Денис Казанський вважає спробою продемонструвати хоч якісь «перемоги» на тлі проблем на фронті та в тилу.
«З одного боку, йде війна, купа проблем. В Донецьку, наприклад, немає води, вона йде раз на кілька днів за графіком, і то, не завжди. Ну я не кажу вже про роботу: у людей немає зарплати, нерегулярно виплачується, є борги великі і перед співробітниками «Води Донбасу», і перед шахтарями. І на тлі цього у них головна проблема – це міняти таблички», – каже Казанський.
Натомість, доктор психологічних наук і експертка з психології мас Ірина Губеладзе вважає зміну табличок не просто PR-акцією.
«Зміна табличок – це ніби формальність, але насправді це унормування чогось нового. В даному випадку такого проросійського наративу. Тобто, це речі, які викликають резонанс у суспільстві, обговорення. Буквально кілька днів, ну тиждень поговорять про це. А далі це стає буденністю», – каже психологиня.
Деукраїнізація освіти: від нових героїв до переписування підручників
«Знімали українську символіку в класах, видирали перші сторінки підручників, де були тризуб, прапор та гімн України», – згадує початок деукраїнізації філологиня й колишня викладачка одного з донецьких вищих навчальних закладів Юлія. Вона з родиною виїхала з рідного міста, коли прийшов «русский мир». Але в Донецьку залишилися багато колег і знайомих. Від них дізнається, як дітям та молоді зараз навіюють, що «Донбас – це Росія».
«В школах створюють патріотичні куточки, фотографії – наші лідери, наші герої – всі ці Гіві, Мотороли. Потім військове виховання – все те, що ми пам’ятаємо з нашого радянського дитинства. У моєї товаришки у старшої дитини пів класу проукраїнські, а половина, на жаль, ні. А ось менша дитина, початкова школа, це путініст. Це хлопчик, який вважає Путіна своїм ідейним лідером», – розказує Юлія.
Вплив на дітей іде буквально з дитсадочка – через пісні, мультики, ігри, наголошує викладачка. Наприклад, днями в Іловайськ з Пітера та Москви приїжджав «культурний десант» – познайомити малечу з традиціями. Вчили дітей роздмухувати самовар, читали казки, співали народні російські пісні.
А до маленьких спортсменів Краснодона (після декомунізації Сорокине) на Луганщині приїхав російський чемпіон світу з боксу Денис Лебедєв. Розказував про своє життя та спорт, ніби жодної політики. А на футболці напис: «Команда Путіна».
«У Росії дуже потужна система впливів на абсолютно різних рівнях різними способами, враховуючи дуже точно інтерес цільової аудиторії. Починаючи з новин, мультиків, музики. Тобто, такого розважального контенту, який може бути людям цікавим, який може приносити їм хороші емоції, задоволення. Це все стає не просто російськомовним, а проросійськи-орієнтованим», – пояснює психологиня Ірина Губеладзе механізм впливу.
Українську тотально зачистили в школах
За 9 років на окупованій частині Донбасу з садочків, шкіл та університетів повністю прибрали українську мову й літературу.
Замість «Історії України» запровадили «Историю родного края» на Донеччині та «Историю ЛНР» на Луганщині з відповідною трактовкою подій. Навіть на пам’ятнику Тарасові Шевченку в Луганську повісили табличку «Российский поэт».
На Донеччині українською розмовляли люди в селах і маленьких містечках. Їх менше, ніж російськомовних, але вони були. Вони є і зараз, каже журналіст Денис Казанський. Так само і на Луганщині. Але тепер вони намагаються перейти на російську, щоб не втратити роботу або отримати освіту.
«Путін, російська влада постійно казали, що ми не воюємо з українським народом, ми воюємо тільки з київським режимом. За фактом, ми бачимо, що вони воюють саме з українським народом і українською мовою. Тобто, вони старанно викорінюють все українське. Те, що вони роблять, – це геноцид, тому що вони фактично забороняють людям користуватися їхньою рідною мовою», – оцінює нинішню ситуацію на окупованому Донбасі Денис Казанський.
В цих умовах користуватися українською навіть тим, хто хотів би і звик це робити, практично нереально, принаймні, якщо говорити про міста: адже це привід для підозр. Проте, Донбас Реаліям точно відомі люди, котрі намагаються це робити письмово, у коментарях та повідомленнях, висловлюючи так свою позицію.
