У 1991 році підтримали незалежність України, у 1999 році багато хто засумував із комуністичним режимом, а з 2004-го голосували не «за когось», а «проти когось» – такими були президентські вибори на Донбасі понад 20 років. Які фактори впливали на підтримку конкретного кандидата на посаду президента у Донецькій та Луганській областях? Кого боялися і за що боролися? Радіо Донбас.Реалії разом зі слухачами відновило хронологію виборів.
1 грудня 1991 року. Українці обирали першого президента нової держави, а також провели референдум про незалежність, де понад 90% проголосували за відокремлення від СРСР. Рекордну підтримку Акт проголошення незалежності отримав від Івано-Франківщини та Тернопільщини (понад 98%), але й Донбас сказав «так» незалежній Україні – понад 83%.
На виборах президента використовувалася система абсолютної більшості, тобто якщо кандидат лідирує з великим відривом від інших політичних суперників, то 2-й тур не проводиться. Що і сталося у 1991 році. Леонід Кравчук посів перше місце у всіх регіонах – на Донбасі за нього проголосувало понад 70%. В'ячеслава Чорновола підтримали у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, а у східних регіонах – трохи більше ніж 9%.
«Я народився та виріс на Західній Україні, тож мені були близькі політичні погляди В'ячеслава Чорновола. Проголосував за нього, незважаючи на те, що майже вся Луганська область була за Леоніда Кравчука. Але десь 10% голосів із нашого регіону в Чорновола було. Ви ж зрозумійте, ми тільки-но заявили, що більше не живемо в СРСР, але ще не звикли жити за новими правилами. На заводах сказали: «Голосуйте за Кравчука, нам так буде краще, бо…». І далі – легенди проте, що там Західна Україна сяде на наші шиї та ми її годуватимемо», – розповідає Павло Анатолійович з Луганська.
1993 рік. У червні починаються страйки шахтарів Донбасу. Вже 17 червня парламент ухвалив рішення провести консультативний референдум про висловлення недовіри президенту і парламенту. Проте у вересні його скасували, і Верховна Рада призначила дострокові вибори президента.
Вибори 1994 року стали першими, де Україна поділилася на схід та захід. За президентське крісло боролися чинний президент Леонід Кравчук та прем'єр-міністр Леонід Кучма. Саме за останнього проголосували найбільше на сході України – понад 54%.
Наприклад, Ірина з Бахмута каже, що хоч Донбас і обирав незалежну Україну та першого українського президента, згодом багато хто розчарувався саме у економічній політиці, що будувалася на розриві стосунків з Росією.
«Було якесь відчуття, що нас «кинули». Ні! Більшість сходу України дійсно обирала першим президентом Леоніда Кравчука. І начебто самі обрали, самі й радійте. Проте на той час ніхто не був задоволений його президентством – коли затримували заробітну плату, а ціни на продукти дійсно росли з неймовірною швидкістю. Чому вийшли? Більшість шахт та заводів вимагали відновлення відносин із Росією, надати автономію регіонам. А чого ще можна було очікувати, якщо весь час ці шахти та заводи працювали на СРСР і мали напрацьований зв'язок з Ростовом та іншими сусідніми містами. Кордони з’явилися, а економіка – ні», – каже Ірина з Бахмута.
У 1999 році вперше за президентське крісло розпочали боротьбу і комуністи, і саме Петро Симоненко став головним суперником чинного президента Леоніда Кучми. Голоси східних регіонів поділилися. У другому турі Луганщина підтримала комуніста Симоненка – 53,87%, а Донеччина віддала голоси Кучмі – 52,98%.
2004 рік та Помаранчева революція. Віктор Янукович на Донеччині та Луганщині перемагає і в двох турах, і під час переголосування. 93,5% – Донецьк та 91,2% – Луганськ.
«Це був мій 9-й клас. Ми сиділи в класі й обговорювали події, які відбувалися в Києві. На той момент у місті вже з'являлися помаранчеві стрічки. І хтось з наших хлопців приніс їх в клас. Вже на перерві його перехопили 11-класники і зі словами: «Ти що, Бандері продався?», кілька разів вдарили його під дих. Тоді ми зовсім далекі від політики не розуміли, що саме відбулося. Кожен із нас отримував інформацію від батьків, про жодний аналіз та розуміння ситуації не йшло і мови. Всі повторювали та доводили тими фактами, які чули! А чули одне: «Західна Україна хоче нас вбити, як вбивав Бандера всіх російськомовних», – згадує Катерина з Луганська.
У 2010 році для Донбасу був зрозумілий вибір, каже Олена з Луганська: Віктор Янукович та Партія регіонів, в яку на той момент, здавалося б, входили всі господарі шахт та заводів Донбасу, чи Юлія Тимошенко.
«У Луганську навіть з'являлися написи щось на кшталт «Тимошенко + Путін», таким чином показували, що тільки при таких відносинах ми залишимося потрібні Росії. А з тим самим і наше виробництво. Мені здається, на той момент уже більшість України голосувала не «за когось», а «проти когось». Я два тури голосувала проти всіх і знала, що мої знайомі були такої ж думки, але чомусь показник по регіону був не надто високим. Була проти тому, що, з одного боку, мені не подобалось, що у нас може бути президент, який сидів за ґратами, з іншого – я просто проти Тимошенко», – каже Олена з Луганська.
У 2014 році через війну на сході України голосував не весь Донбас: у Луганській області вибори проходили у двох округах із 12, в Донецькій – в 7 із 22.
«У мене прописка якраз на вільній території, тому була не проблема проголосувати. Головне – приїхати і зробити свій вибір. Це була принципова позиція. Я зрозуміла, що до цих подій ставилася до виборів несерйозно, а мій голос все рівно нічого не вирішує. Лише у 2014 році я відчула, що дійсно означає, коли твій голос нічого не вирішує. Коли провели цей сепаратистський «референдум», а я на нього «забила», бо вважала все це якимось сюром, а як результат – без рідного дому. Тому з тих подій кожні вибори я роблю все, щоб була змога поставити хрестик навпроти того, в чиї сили вірю», – каже Катерина з Луганська.
У 2014 році Донеччина підтримала Петра Порошенка (36,15%), Сергія Тігіпка (19,59%) та Юлію Тимошенко (7,71%). На Луганщині перші два місця здобули також Порошенко та Тігіпко, а ось третім кандидатом став Михайло Добкін (8,02%).
У 2019 році люди, зареєстровані на окупованій території, мають змогу проголосувати.
Для цього потрібно зробити лише три кроки: обрати населений пункт голосування, звернутися до відділу місцевого реєстру виборців (адреси можна знайти на сайті ЦВК), де написати заяву та отримати посвідчення про тимчасову зміну адреси голосування, і прийти на вибори.
Якщо Ви з Донбасу, то розкажіть нам про свій досвід голосування на президентських виборах. Пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org або на сторінку Донбас.Реалії у Facebook.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
