Ветерани, які повернулися додому, мають величезний потенціал для змін суспільства – професор-психолог

Роман Тищенко

Очищення озер, боротьба із засміченням території та незаконною забудовою – усі ці проблеми взялися вирішувати ветерани війни на Донбасі Янівської спілки після проходження курсів із соціальної адаптації Українського католицького університету. Заняття, які психологи проводили для колишніх бійців, мали на меті заохотити їх до громадської діяльності і дати для цього знання та інструменти. Як це відбувається?

​Ірина Королець, студентка 6 курсу факультету наук про здоров’я кафедри клінічної психології УКУ, у команді разом із іншими психологами минулого року започаткувала проект роботи із ветеранами війни на Донбасі «Громада – це Я», щоб посприяти соціальній адаптації колишніх бійців, що проживають у сільській місцевості.

Проект розпочався у червні 2017 року. За перші шість місяців психологи розробили універсальну програму соціальній адаптації ветеранів, протестували її на 13 екс-бійцях АТО та поширили серед спеціалістів в Україні. 15 психологів із шести областей України пройшли тренінги на базі УКУ та почали впроваджувати програму на локальному рівні.

«Багато ветеранів зізнаються, що їм потрібен психолог, і дивуються, коли дізнаються, що насправді лише 20% людей не можуть впоратися із стресовими подіями самостійно, — розповідає Ірина. — Більшість колишніх бійців просто потребують підтримки та адаптації у встановленні нового життя. Тільки-но повернувшись із фронту, вонитратять дуже багато сил на агресію, тоді як краще скерувати її на вирішення проблем».

За її словами, ветерани на власному досвіді переконалися, до чого призводить різноманітні суспільні вади, такі як корупція та відкладання вирішення проблем і дійсно прагнуть змін, але часто — просто не знають, як можна долучитися до розбудови громадянського суспільства.

«Ветерани здобули новий досвід на фронті і розуміють, чому держава має функціонувати за прозорими правилами, а наше завдання — показати їм, як можна долучитися до процесу покращення, дати певний інструмент для того, щоб колишні бійці розпочали зміни у своїх громадах. Відтак наша програма багато в чому використовувала методику когнітивно-поведінкової терапії — це техніка спрямована саме на вирішення проблем», — каже психолог.

Вона розповідає, що суть методики у покроковому вирішенні проблем.

«Перший крок — це перевірити власну мотивацію і зрозуміти, навіщо щось робити. Стабільно висока мотивація дуже важлива, бо під час впровадження ініціатив обов’язково виникнуть перепони, і якщо звертати на них занадто багато уваги — то до реалізації точно не вийде, — каже Ірина. — Другий крок — побачити існуючий ресурс. Він полягає у тому, що кожен із спільноти може зробити маленький вклад для втілення спільної мрії».

Психолог розповідає, що комунікація посідає чільне місце у процесі змін, і для якісної адаптації потрібно, щоб кожен із спільноти був залучений до діяльності.

«Процес соціальної адаптації є набагато ефективнішим, коли до роботи залучають усіх членів спільноти. Можна знайти одного мецената, який побудує кінотеатр, однак тоді між собою прокомунікують лише жертводавець та замовник. У той же час, якщо один учасник громади надасть матеріали, інший зведе стіни, а третій власноруч проведе внутрішні роботи — це об’єднає людей. Для цього не потрібно початкового капіталу, лише активність, — розповідає Ірина. — Я вважаю, що одним із найбільших досягнень стало те, що ми навчили екс-бійців комунікувати із державними структурами. Зазвичай громадським, релігійним і державним організаціям важко співпрацювати, бо у кожного різне розуміння проблем».

Для цього психологи долучали до тренінгів юристів, працювали із центром зайнятості та із сільськими головами. Ірина Королець каже, що під час тренінгів із екс-бійцями психологи проектували різноманітні ситуації, щоб ветерани зрозуміти, що для втілення ідей є безліч можливостей.

«Ресурси бувають різними — це можуть бути інтелектуальні здібності людини, техніка, гроші, чи авторитет. Кожну людину можна певним чином залучити. Для того, щоб осягнути це, ми моделювали ситуацію, для вирішення якої потрібно було залучити депутата, людину із психічним захворюванням, сільську вчительку, прибиральника та водія маршрутки, — розповідає психолог. — Ми намагалися пояснити ветеранам, що громада — це кожен з них і всі, хто їх оточує. Я теж жила поруч із ветеранами, і хоч не була бійцем, проте мала певний фах і знання, і теж прагнула розвивати громаду».

Команда психологів УКУ, які складали методичні вправи для занять екс-бійців, налічувала чотирьох спеціалістів. Доктор психологічних наук, професор кафедри клінічної психології УКУ Віталій Климчук був одним із розробників програми соціальної реабілітації. Він розповідає, що програма «Громада – це Я» — спроба відійти від фокусування на травмах та стресові під час війни, натомість якнайбільше розвинути потенціал військових у громадській діяльності.

«Ветерани, які повернулися додому, мають величезний потенціал для змін суспільства і своїх громад. Якщо їх навчити, яким чином можна залучати соціальні, психологічні і правові ресурси для соціальних перетворень, то можна кардинально змінити ситуацію в громадах», — розповідає Віталій Климчук.

Тренінги можуть проводити і самі ветерани

Професор каже, що сенс програми не просто у тому, щоб надати певні знання, а й відпрацювати певні моделі дій, щоб бійці уміли застосовувати знання на практиці.

«Ми обстоюємо думку, що повноцінна соціальна адаптація ветеранів можлива у випадку поєднання трьох найважливіших складових: психологічної підтримки особисості, володінні інструментами конструктивних змін та активізації соціальної мережі. Відтак програма «Громада – це Я» була спрямована на цілісну інтеграцію військових до мирного життя, до неї могли долучитися також і члени родини, каже Віталій Климчук.

За словами психолога, програма зручна ще й тому, що тренінги можуть проводити не лише спеціалісти, але й безпосередньо ветерани, які пройшли курс підготовки.

«В Інституті психічного здоров’я УКУ ми створили два посібника. Перший — для ветеранів, які потребують психологічної підтримки фахівців і близьких. За цим підручником — «Соціально-психологічна підтримка ветеранів АТО», вже працюють соціальні служби кількох областей. Ця програма дозволяє швидко підготувати фахівця і розрахована не лише на психологів, але й на соціальних працівників. Друга програма, «Громада – це Я» — ще більш мобільна і короткотривала — її можуть впроваджувати ветерани, які пройшли короткий курс навчання. Посібник є у вільному доступі і його можна отримати як в Українському католицькому університеті, так і просто скачати за лінком», — розповідає професор.

Голова громадської організації «Спілка ветеранів АТО Яворів» Тарас Дадак став депутатом Яворівської районної ради. До фронту він працював на регіональній митниці, з якої звільнився (коли до влади прийшов Янукович) і став фермером. У 2014 році брав участь у боях на Сході у складі 24-ї яворівської окремої механізованої бригади.

Тарас Дадак розповідає, що 50 бійців із місцевої спілки ветеранів охоче долучаються до всіх програм, які дозволяють підвищити фах. Шестеро учасників бойових дій стали депутатами у селищній раді, а дехто — депутатами у районній раді та членами місцевого виконкому.

«Раніше мене не цікавила ні політика, ні громадська діяльність. Проте я взяв участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Вже у 2004 році мої товариші розуміли, що обставини у суспільстві змінилися, і треба братися за зміни, але тоді далі роздумів справа не пішла», — розповідає Тарас Дадак.

Тарас Дадак розповідає, що тренінги із соціальної адаптації допомогли ветеранам ефективніше спілкуватися.

«Я зрозумів, як ефективніше комунікувати з різними категоріями людей та вивчив основи бізнесу. Це мені дуже знадобилося: коли ми розпочали у селі реконструкції та ремонти старих будівель, тоді зрозумів, що без знань із юриспруденції та бухгалтерії не обійтися», — розповідає ветеран.

Тарас разом з іншими екс-бійцями домоглися передачі тамтешнього озера громаді Івано-Франкового, облаштували там пляж, зробили альтанки та душові і зараз займаються благоустроєм села.

«Спочатку селяни не вірили, що нам вдастся зробити щось для громади, проте коли побачили перші зрушення, навіть почали долучатися до ініціатив,— розповідає Тарас Дадак. — Зараз ми закінчуємо облаштовувати футбольне поле, волейбольний та баскетбольний майданчики. З’явилися охочі допомогти нам із облаштуванням тренажерного залу, який ми плануємо зробити безкоштовним для всіх дітей. Плануємо також розчистити вершину поблизу селища — Королеву Гору. Колись вона була привабливою для туристів, проте зараз засмічена».

Ще один колишній військовий — Роман Ільчишин, який у січні 2015 року у складі 93-ї окремої механізованої бригади брав участь у боях за Донецький аеропорт, де дістав поранення і переніс шість операцій. До війни працював столярем і зайняв активну громадянську позицію після Революції Гідності і навіть балотувався на посаду селищного голови, але для перемоги не вистачило півсотні голосів.

«Я завжди розумів і знав, чого варта кожна окрема людина і що від неї багато чого залежить. До громадського руху я долучився від часів Помаранчевої революції. Потім була Революція Гідності, і, зрештою, війна. Я хотів отримати більше знань щодо громадської діяльності і тому одразу зголосився взяти участь у тренінгах, — розповідає Роман Ільчишин. — Ми живемо у Івано-Франковому — це невеличке містечко поблизу Львова. Тут селяни вдавали, що їх все влаштовує. Проте я зрозумів, що громадська діяльність у мирний час полягає у тому, щоб ініціювати зміни на локальному рівні. І з великим здивуванням помітив, що до моєї думки почали прислухатися люди. Разом з іншими ветеранами, які повернулися з фронту, ми показуємо, що щасливі творити зміни на відстані витягнутої руки».

Роман Ільчишин розповідає, що люди починають доєднуватися до ініціатив, коли бачать результат. Тому активісти створили свій сайт, сторінку спілки у Фейсбуці, і сторінку озера.