Миротворці Росії: як відзначилися російські «блакитні шоломи»?

Поняття «миротворці», як правило, означає один із етапів завершення того чи іншого воєнного конфлікту. Втім, коли йдеться про російських миротворців, у багатьох, зокрема на пострадянському просторі, це викликає протилежні думки. Після Нагірного Карабаху варто згадати, що і на Донбасі Кремль свого часу був не проти обговорити появу миротворців. Своїх, звичайно. Чому не домовилися і як запам’яталися місії, в яких брав участь контингент з Росії?

Залишаючи своє житло у Нагірному Карабасі, етнічні вірмени, багато з яких одягнені в однострій армії невизнаної республіки, забирають усе. Майже 30-річна війна завершилася. Залишаючи власні домівки із упевненістю, що назавжди, біженці залишають вцілілими лише стіни.

Гарантами безпеки виступають російські миротворці. Контингент із майже двох тисяч військових залишиться тут щонайменше на 5 років із можливістю продовження місії, якщо ніхто із підписантів – Росія, Вірменія і Азербайджан – не буде проти. Втім, експерти одностайні, що цим невеликим терміном усе не обмежиться, зокрема так вважає російський військовий експерт Олександр Гольц.

«Як показує практика усієї миротворчості, і зокрема миротворчості на пострадянському просторі, ці місії закінчуються тоді, коли одна зі сторін, що уклала домовленість, хоче її перервати. Передбачати будь-що зараз неможливо. Досвід показує, що подібні конфлікти не згасають за життя одного покоління», – каже він.

Пік російської миротворчості припав на дев’яності. Російські війська перебували в Молдові – це Придністров’я, в Грузії – це Південна Осетія і Абхазія, а також у Таджикистані. Було кілька місій на Балканах. Згодом невеликі контингенти Кремль відправив до країн Африки – це місії з мандатом ООН. Утім, як правило, більшість операцій були без узгодження з цією організацією.

«Початок 90-х – це був початок мирної такої ейфорії у всьому світі. І Організація Об’єднаних Націй більше довіряла регіональним країнам, потугам, регіональним організаціям. Це якраз коли починається більше співпраці із ЄС, ОБСЄ, із НАТО. Російська Федерація бачилась таким потужним гравцем на пострадянському просторі, де з’являлися конфлікти, і всі розуміли, що вона може мати певний вплив. Ну і сама Російська Федерація на початку 90-х, звичайно, була абсолютно іншою, ніж та, якою ми бачимо її зараз. Вона вважалася такою, що йде до демократії, яка прагне миру, яка прагне перегорнути сторінку Холодної війни», – пояснює особливості того періоду Ганна Шелест, член правління ради зовнішньої політики «Українська призма».

Грузинський досвід

Російські миротворці в Грузії з’явилися на початку 1990-х після локальних війн, що почалися із розпадом СРСР. В Абхазії, хоч місію там і розгорнули під мандатом країн СНД, фактично були лише російські підрозділи. Їх уже тоді звинувачували у підтримці однієї зі сторін конфлікту. Втім, Москва це публічно заперечувала.

«Вигадки якісь, що полк воював на боці Абхазії. Полк не воював. Ні один солдат і офіцер за увесь період. Я гарантію можу дати», – так відповідав у ті роки на запитання журналістів Георгій Кондратьєв, російський генерал і на той момент заступник міністра оборони Росії, що його відрядили на Кавказ.

Втім, вже у 2008-му «блакитні шоломи» дійсно стали учасниками бойових дій під час війни Росії із Грузією – їхні колони відкрито йшли територією кавказької держави. Так завершилася миротворча місія, що тривала 14 років.

У російських миротворців була і інша роль в час того конфлікту, розповідає ексзаступник міністра оборони Грузії Бату Кутелія.

«Перші жертви у 2008 році якраз були в грузинських миротворців, які були обстріляні так званими неформальними збройними формуваннями, які стріляли з тилу російських миротворців. Прикриваючи себе російськими миротворцями. Тому реально важко було дати їм відсіч», – нагадує він.

«Глухий кут» Придністров’я

Придністров’я – іще одна територія конфлікту з 1990-х, що спалахнув в Молдові. Російських миротворців там зараз чотири сотні, молдовських дещо менше. і ще близько пів тисячі від невизнаного Придністров’я. Останні, до речі, постійно виступають за збільшення російської присутності. В Молдові ж кажуть про «глухий кут» тривалістю у 30 років.

«Немає жодних термінів у цього формату. Немає жодних завдань і строків для цих завдань. Це, звісно, ставить дуже серйозні запитання, на які практично ніхто не здатен відповісти. Що ми бачимо протягом цих 30 років – ми бачимо солдатів, які відпочивають на березі Дністра, які засмагають практично під час миротворчого чергування», – розповідає Іон Маноле, виконавчий директор молдовської організації «Promo-LEX».

Крім миротворців, у невизнаному Придністров’ї перебуває понад тисяча військових із Оперативної групи російських військ – залишки армії, що її Росія зобов’язалася вивести разом із боєприпасами ще у 1999 році, але не зробила цього. Навпаки, вона активно проводить навчання разом із армією так званої «ПМР».

Військова присутність має неабиякий вплив на розв’язання конфлікту, каже Іон Маноле: «Коли ми намагаємося говорити про те, що необхідно змінювати цей формат на цивільний, з участю міжнародних структур під егідою ООН або Європейського союзу – на лівому березі і в Москві цим дуже занепокоєні і починається, скажімо так, атака на ці аргументи, що якщо будемо наполягати – можлива війна, можлива дестабілізація і так далі, і таке інше».

Боротьба за аеропорт у Косові

Проте були часи, коли російські миротворці проводили місії пліч-о-пліч із НАТО – в Боснії і Косові. Але і там не минулося без ексцесів.

У червні 1999-го дві сотні російських десантників здійснили так званий марш-кидок на Приштину. Вони перефарбували логотип SFOR – сили в Боснії – на KFOR – контингент у Косові і просунулися на 600 кілометрів, щоб узяти під контроль аеропорт «Слатина». Це робили без сповіщення НАТО.

Олександр Гольц і сам був учасником тих подій: «Якщо завдання стояло показати, що Росія є світовою державою, ця мета була досягнута, як не крути. Інше питання, що ніяких інших завдань, крім демонстрації «самості», не було. Оглядаючись назад, це була чистої води авантюра, тому що на третій день усієї цієї історії виявилося, що немає цигарок і води. Розрахунок був на те, що на захоплений аеродром почнуть прилітати літаки з Росії».

Водою російських військових забезпечували британці. Підкріплення прибуло із суттєвим запізненням, адже повітряний простір для військових бортів із Росії перекрили. Аеропорт врешті використовували разом і НАТО, і Росія.

Російські миротворці пробули в Косові до 2003-го. Більше спільних миротворчих місій із альянсом не було.

Про введення миротворців на Донбас в Україні активно говорили під час президентства Петра Порошенка. У Києві хотіли їхньої присутності на всій непідконтрольній Києву території Донбасу. Росія була готова лише на лінію розмежування. Її миротворців на сході України бачити теж не хотіли.

«У Російської Федерації немає віри в те, що це є інструментом, який може допомогти. Це радше інструмент або певного контролю, або впливу, або фізичного, скажімо так, недопущення якихось бойових дій, насильства, що, звичайно, є і на її користь. Тобто Російська Федерація фактично завжди була, скажімо так, зацікавленим посередником – є такий термін. Не повністю нейтральним, а зацікавленим посередником», – розповідає Ганна Шелест.

За президента Володимира Зеленського тему миротворців поки майже не згадують. Але з огляду на події у Нагірному Карабасі переговорник щодо Донбасу від України Леонід Кравчук заявив: російські миротворці в ОРДЛО – це абсурд.