Деокупація Київщини, Харківщини, Херсонщини, успішні наступальні операції та нові тактики ведення бою. Так 22-га армія світу (саме таке місце ЗСУ посідали станом на січень цього року у рейтингу Global Firepower), змогла дати відсіч більшій за кількістю людей та озброєння «другій армії», якою до 24 лютого вважалася російська. Кореспонденти Радіо Свобода та проєкту Донбас.Реалії, які цього року привозили сюжети з передової, одними з перших були у звільнених містах і селах, допомагали волонтерам з евакуацією та на власні очі бачили цю повномасштабну війну в її епіцентрі. В останні дні 2022 року вони згадали вирішальні перемоги української армії цього року.
«Здолали хаос і пішли в контрнаступ», – так перші дні війни пригадує кореспондент Радіо Свобода Мар’ян Кушнір.
«Перші 10 днів війни і на Київщині, і на Харківщині і трохи на Донбасі – був суцільний хаос. Пам’ятаю, у Костянтинівці в перші дні були величезні черги на АЗС, люди тікали зі сходу України. Працювала авіація – це такі незрозумілі відчуття, все це бачити і чути. А потім був переломний момент, коли ЗСУ взяли все в свої руки – і рушили на ворога».
Київ вистояв
Впаде Київ, то захоплять і решту українських територій – таку думку транслювали тоді з екранів російських телеканалів цілодобово. План захоплення України за три дні – казка для російських вояк, якій так і не судилося реалізуватися.
Замість вечері у фешенебельних ресторанах Києва – загарбники скуштували «бандера смузі». Опір сил тероборони та чітка координація дій Генштабу не дозволила російським військам узяти Київ у кільце.
«Головне досягнення – це перемога в битві за Київ, тому що вона дала поштовх всьому тому, що відбувається далі, і всьому тому, де ми зараз знаходимося у цій війні», – розповідає кореспондент Радіо Свобода Ярослав Кречко.
Новини про ймовірний новий наступ Росії у вітчизняному інфопросторі з'явилися за кілька місяців до початку вторгнення, та навіть найдосвідченіші експерти у воєнні справі тоді вважали: швидше за все, загострення буде саме на Донбасі. Вже пізніше аналізували – наступ з усіх можливих напрямків мав дезорієнтувати українське командування.
«Українська армія не втратила керованість, ось ця готовність чинити опір дуже озброєному ворогові – дуже цінна, – вважає журналіст Донбас.Реалії Роман Пагулич. – Окрім цього, була технічна можливість це робити, армія змогла протистояти на різних ділянках фронту злагоджено в тій чи іншій мірі, щоб цю оборону побудувати. Умовно кажучи, людини з автоматом недостатньо, щоб зупинити колону танків, а от коли є людина, яка розвідує і може покликати на допомогу сили, які поруч, або передати це тим людям, які знають що робити – це вже оборона і з цим можна воювати, навіть з переважаючим ворогом».
Західна зброя в українських руках
Трохи пафосно, але правдиво: ні сміливості, ні сили духу українцям – як показав цей рік – не займати, тож у перші дні масштабного вторгнення відчайдухи в різних кінцях України, записавшись до ТрО, узяли до рук зброю. Чимало хто зробив це вперше.
«Навіть люди, які не мали жодного військового досвіду, а таких дуже багато, зараз – в бригадах і у військових підрозділах ЗСУ. Вони швидко вчаться і стають справжніми профі військової справи за досить короткий час. Вчорашні менеджери, кур’єри, адвокати – сьогодні професійні військові. Це серйозний фактор, який впливає на хід війни в тому числі», – каже кореспондент Донбас.Реалії Єгор Логінов.
Разом з новачками на цій війні вчаться і військові з бойовим досвідом. Від західних партнерів Збройні сили України отримують новітню зброю, стрільбі з якої ще треба навчитися. Журналістка Радіо Донбас. Реалії та керівниця комунікаційного відділу Фонду «Повернись живим» Ольга Омельянчук пригадує, як це відбувалося.
«Є абсолютно нові види зброї, з якою наші військові раніше не стикалися, не знали, як із нею працювати, і те, що вони в суперкороткі терміни вчилися її застосовувати, в багатьох випадках буквально на полі бою – це досягнення. Наприклад, коли нам давали «Анклав» і Stinger й тому подібне, я дуже добре запам’ятала моменти, коли військовослужбовці запитували: чи немає перекладеної українською інструкції того, як це застосовується? І вони перекладали самі і передавали з роти в роту – і навчилися», – пригадує Ольга.
Харківські хитрощі та довгоочікуваний Херсон
«Концентрація українських військ на Півдні», «ЗСУ готують контрнаступ на Херсон» – про майбутні наступальні дії саме на Херсонському напрямку розповідали як російські, так і українські військові експерти і, аби «дати українцям відсіч», Росія підтягувала свої війська саме на той напрямок.
Та розрекламований контрнаступ став дезінформаційною кампанією, яка мала завести російське командування в оману і приховати підготовку українців до контрнаступу на Харківщині.
«Звільнення Харківщини, в тому числі, на 95% за річкою Оскол – це велике досягнення, всі аналітики і військові експерти казали і переконували, що ЗСУ стануть на зиму по річці, але українські військові форсували її ще у вересні й просунулись у бік Сватового», – розповідає Єгор Логінов, для якого відрядження на деокуповану Харківщину стало емоційно складним, адже до цього кореспондент Донбас Реалії часто відвідував регіон до війни та пам’ятав міста цілими та неушкодженими.
Разом з тим, під час відряджень кореспонденти ставали свідками історій, які доводять до сліз і викликають усмішку. Серед таких, пригадує Ярослав Кречко, була зустріч ЗСУ з жителями в Херсоні.
«Попри все те, що там відбувалося, ці катівні, руйнування, вбивства, те, що люди пережили – ось цей перший тиждень після того, як ЗСУ зайшли у Херсон – атмосфера свята. І ці відчуття, мені здається, залишаться на все життя і у жителів Херсона, і у військовослужбовців, тому що я бачив квіти на танках, а це багато про що говорить. Українських військових там чекали».
Фронтові кореспонденти переконані, що такі блискавичні наступальні дії, що змусили тікати російську армію з Харківщини та Херсонщини, вивчатимуть в військових підручниках у всьому світі.
«Успішні операції на Харківщині, на Херсонщині – це систематична робота, яку ЗСУ ціною втрат робили протягом місяців, створювали умови для того, щоб Росії було дуже затратно з точки зору ресурсів, людей перебувати там – тому ось ця готовність чинити опір за будь-яких умов – це вже перемога», – розповідає Роман Пагулич і додає: острів Зміїний звільняли за подібною до Херсона тактикою.
«Херсон звільняли за допомогою систематичного впливу на російських військових – обстріли, створення умов, де неможливо перебувати, так само і на Зміїному. Я мав ексклюзивне відрядження на острів, було важливо побачити, що там. На Зміїному – суцільна руїна, з розірваними снарядами. Це така мініатюра того, що Росія робить з Україною зараз».
Форпост війни – Бахмут
На питання про українські перемоги цього року на фронті кореспонденти одностайно назвали Бахмут. Місто, яке є ключовим для обох учасників війни, форпост та найгарячіша точка на фронті.
Сергій Горбатенко часто бував там до повномасштабного вторгнення, приїжджає й зараз. Люди, попри щосекундні (без перебільшення!) прильоти, не бажають покидати свої домівки, а стійкості Збройних сил України там немає меж.
«Українські військові там стоять, заперлися в той бетон – і не впускають нікого далі, там є якісь рухи, якісь наступальні операції, але лінія як встала – так і не рухається, війська далі не пропускають. Які би сили не кидали, яких би вагнерівців, яких би кадирівців куди не відправляли, і скільки тон снарядів військовим не сипалося на голови – вони стоять», – каже Мар’ян Кушнір.
«Оборона Бахмута, яка вже триває з липня, – це справжній Сталінград, – каже Єгор Логінов, – те, що там зараз відбувається, і стійкість українських воїнів, бійців, які вони демонструють, – щось надприродне, тому що протягом такого часу тримати місто під вогневим валом артилерії, відбиваючи по 8-10 штурмів тільки на одній локації, – це особисто я знаю, там, де я був, це неймовірна стійкість, яку не може показати жодна армія світу».
У чому сила українських оборонців?
Під час підготовки цього матеріалу ми спитали воєнкорів, у чому вони вбачають перевагу українських оборонних сил над ворогом.
«Українці воюють за власну землю, нікого сюди не запрошували, не кликали. Те, що зараз відбувається контрнаступ, і в України на нього є сили, – це повернення власних територій. Українці – не загарбники, не окупанти, вони боряться за своє», – міркує Ольга Омельянчук.
«В українських військових є мотивація – люди захищають свою рідну землю, вони знають, за що воюють. За свої сім’ї, за своїх дітей, своїх дружин і батьків. І це найголовніший, мені здається, із чинників, який дозволив стримати Росію в перші дні навали, – додає Сергій Горбатенко. – Більшість людей, з якими я говорив у Бахмуті, переконані, що українська армія відстоїть місто, а окупанти, які приїхали з Росії – мають піти геть. І насправді, ця позиція дуже надихає!»
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу.
