Українська армія вперше отримала українські боєприпаси для гармат «Гіацинт» калібром 152 міліметри минулого року. Навколо українського аналога радянського снаряда розгорівся скандал – кримінальна справа, втрачені гроші та обладнання, яке простоює. І ось чергова неприємна історія. Один з учасників випробувань заявляє: снаряди, які закупили, мають критичні проблеми. Що з ними не так? І як реагує на звинувачення виробник і Міноборони України? Про це – у матеріалі журналістів спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».
Самохідна артилерія, гради, гармати. Два десятки артрозрахунків змагалися наприкінці лютого на Донбасі – хто кращий?
«Виконання вогневих завдань здійснювалося стрільбою напівпрямою наводкою зі всіх артилерійських систем. Дальності до цілі були приблизно на відстані від трьох до двох з половиною тисяч метрів», – каже начальник ракетних військ і артилерії операції Об’єднаних сил Богдан Союшкін.
Серед учасників – розрахунки найпотужнішої для України артилерійської системи калібром 152 міліметри – «Гіацинт».
Гармата призначена для того, щоб стріляти на далекі відстаніІгор
«Гармата призначена для того, щоб стріляти на далекі відстані. Дальність польоту – до 28 кілометрів. Це якщо брати повним зарядом. Є ще також реактивно-активний – там вище 30 кілометрів», – пояснює військовослужбовець Збройних сил України Ігор.
Боєприпаси для цієї системи – найдефіцитніші в українській армії. Їх планували виготовляти на держпідприємстві «Артем». Закупили станки, згодом внесли аванс – вісім мільйонів доларів за конвеєр, але так його і не отримали. Через це відкрили кримінальну справу проти ексзаступника міністра економіки Юрія Бровченка.
Потреби в 10 разів перевищують те, що зробили усі приватні підприємства, які виробляють боєприпаси великого калібруСергій Згурець
«Якщо ми побачимо ті потреби, які є в Міністерства оборони, і те виконане ДОЗ минулого року, я думаю, що співвідношення є від одного до 10. Потреби в 10 разів перевищують те, що зробили усі приватні підприємства, які виробляють боєприпаси великого калібру. З іншого боку, ми також маємо розуміти, що створення боєприпасів у великій кількості потребує значно більших потужностей, ніж є у цих підприємств. І ми, дійсно, розраховували на те, що лінія, яка закуповувалася для підприємства «Артем» у Києві, забезпечить велику спроможність», – зазначає директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
Врешті державне оборонне замовлення отримала приватна компанія «Рубін-2017» – її снаряди дешевші. Близько півтори тисячі доларів за штуку. Торік компанія передала ЗСУ трохи більше від двох тисяч боєприпасів.
«На нашому виробництві виготовляється корпус снаряда. Виготовляється практично повністю. Від заготовки у вигляді сталевого прута уламкової сталі до корпусу снаряда, який йде потім на спорядження нашим колегам-співвиконавцям», – каже директор компанії «Рубін-2017» Володимир Муцинов.
Снаряди називають аналогом радянського осколково-фугасного снаряда – ОФ-29. Однак в компанії «Тюрінгізмус», яка займається розробкою системи керування вогнем артилерії, стверджують: це зовсім не аналог, та й усі випробування артилерійських боєприпасів викликають запитання.
Як можна взагалі розвивати артилерію, якщо немає випробувального полігону?Володимир Щетінін
«Як можна взагалі розвивати артилерію, щось робити, якщо у вас немає випробувального полігону? Випробувальний полігон – це, грубо кажучи, велика лабораторія, в якій підтверджуються тактико-технічні характеристики боєприпасів. І якщо цієї лабораторії немає, то все, що робиться – це просто профанація і фікція. Тому що нічого не підтверджено», – наголошує директор компанії «Тюрінгізмус» Володимир Щетінін.
До снаряду компанії «Рубін», який вже постачають у війська, у компанії «Тюрінгізмус» одразу кілька претензій. Серед них – змінена сталь, інші конструкція та вибухівка, незбалансованість, невідповідність таблицям стрільби, які є під радянський снаряд, і невелика кількість уламків під час вибуху. До прикладу, один із етапів випробувань – стрільба прямим наведенням через фанерні щити показує балансування снаряду.
«Це використовується, наприклад, для того, щоб дивитися швидкість обертання снарядів. Ставите кілька щитів і дивитеся, як зубчики провернулися. У разі, коли «Рубін» стрельнув – частина зубчиків була замазана, тому що снаряд задом зняв зубчики. Тобто його викинуло під кутом», – зазначає Володимир Щетінін.
На «Рубіні» демонструють вже інші фотографії таких випробувань і стверджують, що снаряд, як і сталь, якісні.
Показують результати тестів на уламки. За п’ять метрів від снаряда встановили дерев’яні щити. Сектор підриву – 190 градусів. У цій зоні після детонації нарахували 1500 уламків. Ось так вони виглядають по фракціях.
У нас всі етапи як виробництва, так і закупівлі проходять під контролем військового прийманняВолодимир Муцинов
«У нас всі етапи як виробництва, так і закупівлі проходять під контролем військового приймання. Військове приймання перевіряє, звідки ми взяли сталь, чи пройшла ця сталь контроль. Снаряд робиться як за стандартом, як за вагогабаритними характеристиками, так і за іншими радянськими стандартами. Справа в тому, що ми можемо придумати снаряд який завгодно, але це снаряд для артилерійської системи «Гіацинт» радянського виробництва, тому ми повинні робити снаряд таким, яким для нього робилася артилерійська система», – каже Володимир Муцинов.
Насправді до артбоєприпасу є кілька основних вимог – тривале і безпечне зберігання без зміни властивостей, уламковість під час вибуху і точність. Новий український боєприпас повинен летіти так само, як і радянський ОФ-29 – тобто відповідати його таблицям стрільби. Головне запитання – чи відповідає?
«Все, що ми будемо вигадувати нове, інноваційне – ми повинні, відповідно, складати таблиці. Якщо ми будемо робити снаряд підвищеної дальності або снаряд зміненої конфігурації, то нам доведеться робити таблиці стрільби для цього снаряда. Але снаряд ми робимо по ГОСТу радянського ОФ-29», – зазначає Володимир Муцинов.
«Ви ж бачите, вони навіть зовні відрізняються. Ось ОФ-29 – той, що радянський, і ОФ-29 – «рубінівський». Це означає, що відрізняються креслення, як мінімум, бо вони різні. Там є скрутки, а там немає скруток. Креслення відрізняються. Вибухова речовина відрізняється. Є таблиці стрільби ОФ-29, і він літає за одними характеристиками, а цей літає не за тими характеристиками. Це ж інший снаряд. У нього момент інерції інший. Він не може так само літати, просто фізично не може. Так не буває. Фізику ж не обдуриш», – зазначає Володимир Щетінін.
З питанням про снаряди для «Гіацинтів» журналісти проєкту «Донбас Реалії» звернулися до Міноборони. Там повідомили: уламковість нового українського боєприпасу не гірша за радянський. А от про відповідність таблицям стрільби прямо не відповіли.
«Під час випробувань стрільба снарядом ОФ-29 проводилася по таблиці стрільб складеним для аналогічного радянського зразка. За результатами випробувань складено акт визначальних відомчих випробувань дослідних зразків 152-міліметрового осколкового снаряду до гармати 2А36, виготовлених ТОВ «Рубін-2017», – мовиться у відповіді Міністерства оборони.
Але такі акти складають у будь-якому випадку – неважливо, успішні випробування чи ні. Їхні результати не розголошують. Заяви про проблеми із снарядами варто перевіряти, адже про те, як вони відбуваються, знає дуже обмежене коло людей.
«Це гарний поштовх для різних структур, аби, дійсно, більш щільно подивитися на ту ситуацію, яка відбувається в українській боєприпасній галузі, зокрема, зі створення боєприпасів великого калібру. Я на сьогодні довіряю тим словам, що каже представник компанії «Тюрінгізмус». Тому що це поки що єдина компанія, яка щільно співпрацює з цією тематикою. Військові часом ігнорують цю проблему. І я думаю, що цей виклик треба уважно проглянути», – зазначає Сергій Згурець.
Боєприпасне виробництво в Україні – це не лише снаряди для «Гіацинтів». Вже зараз випробовують постріли у тому ж калібрі для інших радянських гармат. У планах держпрограми артснаряди калібром 100 і 122 мм. Усі вони мають або бути аналогом радянських боєприпасів, або ж цілком новою розробкою – а це довше і дорожче.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
