Одна з околиць Донецька – Петровський район, вже майже 5 років за крок від передової. У 2014-2015 роках його часто обстрілювали, там гинули мирні жителі і руйнувалася інфраструктура. Цю частину окупованого міста видно з підконтрольної Україні Мар’їнки, а лінія фронту з початку війни практично не змінилася. Про те, як зараз тут живуть люди – ексклюзивний матеріал журналістів спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
У перші два роки війни Петровський район Донецька опинився фактично на передовій. Поруч із ним – контрольована українськими силами Мар’їнка, де нічні перестрілки, із різною інтенсивністю, не припиняються роками.
Сусідство із війною тут відчули вповні. Тоді, у 2014 році, тут була й пожежа на ринку, й десятки згарищ на місці околичних будинків. Люди ховалися у підвалах, а вулиці були безлюдні. Одна із мін смертельно поранила жінку у 2014 році прямо в автобусі. Тоді люди масово залишали небезпечний район.
«Тоді у нас взагалі тут Зомбіленд був. Йдеш – ані машин, ані людей. Нікого. Собаки наші бігали і все», – розповідає мешканка Петровського району Донецька.
Один з мікрорайонів Петровського району називається Тихий. Від передової його відділяють лише декілька кілометрів.
– Був завжди Тихий, а зараз він не тихий.
– А до вас сюди прилітає зараз?
– Та ні, слава Богу сюди – ні.
Тут усе ще можна натрапити на українську мову по сусідству із прапором угрупування бойовиків «ДНР». У 2014-му багатоповерхівки тут сильно постраждали від обстрілів.
За 5 років знесені снарядами стіни залатали, балкони – відбудували. Втім пошкодження все ще є. А от людей стало більше.
«Повернулося напевно 90%, приблизно. Раніше, в 2015 році, нас в під’їзді три сім’ї жило. У 9-поверховому будинку. Це ж щось означає», – розповідає донеччанин.
«Миру – мир». Трудовська
Ще ближче до передової – селище Трудовська. Тут же однойменна шахта, яку охопило полум’ям у 2014 році. Місцева жителька пояснює журналістам «Донбас.Реалії», шахтa нині – лише привид.
– Не функціонує, ні краплі.
– Чому?
– Ну закрили вже, все. Зараз тут вже немає нікого. Всі влаштувалися, хто зміг. «Трудовська» все вже, хрест на ній. Шкода так. Я на ній теж багато відпрацювала. І взагалі хороша була шахта.
Неподалік розташована 103 школа – вона постраждала від обстрілів на початку війни, але зараз вже працює. Сюди з’їжджаються учні з околиць. На ґанку школи напис: «Миру – мир». А слова «ласкаво просимо до країни знань» – замалювали. На вулицях пусто. Чимало розбитих будинків, які ремонтувати ніхто не береться.
«Там в центрі може і роблять. А у нас... У нас будинок ось там на МЖК. Там практично немає засклення. Але ніхто нічого не робить», – нарікає місцева жителька.
«Тривожно». Олександрівка
Олександрівка – ще одне селище на околиці Донецька. Пейзаж там мало відрізняється від інших прифронтових територій. Занепад і пустота. Чергує ОБСЄ. Місцеві кажуть, що вечорами чутно звуки стрілянини. Поки що не всі квапляться відновлювати своє житло після обстрілів.
«Поки що ні, тому що той край завжди обстрілюють і до чого його відновлювати? А ті, хто з того боку дахи пошкодили – ті самі собі відновили», – розповідає жителька селища.
Хоча обстрілів на більшості території Петровського району давно не було, а знищене – результат перших років війни – тут, на відміну від центру Донецька, не можуть назвати своє життя мирним. Стрілянину і вибухи тут чують майже кожну ніч.
– Там зовсім мирне життя. Зовсім. Вони начебто вже і забули, що війна.
– Тривожно, тривожно. Щоночі все одно. Нещодавно тільки з підвалу повилазили.
– Я не вважаю, що живу в мирі. Мені, наприклад, страшно спати.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
