«Донбас Реалії» продовжують розповідати про життя на окупованому Донбасі. Цього разу репортаж з Горлівки – міста шахтарів, де не залишилося жодної працюючої шахти. Як живуть люди по той бік лінії розмежування? Чи вірять в Горлівці, в місті фактично на лінії фронту, у довготривале перемир’я?
При в’їзді в Горлівку зустрічає напис «Місто військової слави», на стелі з георгіївською стрічкою. Прапори Росії і угруповання «ДНР» майорять над міською радою тут з квітня 2014 року. В ті дні місцевий депутат Володимир Рибак намагався повернути на будівлю прапор України. Його схопили бойовики, а через кілька днів знайшли вбитим.
Зараз Горлівка – третє за кількістю жителів місто під контролем угруповання «ДНР». За неперевіреними даними бойовиків, тут проживає майже 260 тисяч осіб.
«Немає ні перебоїв ні з водою, ні з газом і продукти все, магазини забиті, були б гроші – купуй все, що хочеш», – розповідає житель Горлівки про тутешнє повсякдення.
Шахти
На початок війни в Горлівці працювало 4 шахти. Зараз всі вони закриті. Хімічний гігант «Стирол» після кількох років простою спробували запустити. Зараз, за словами місцевих жителів, він частково працює. Але в березні цього року в угрупованні «ДНР» визнали, що розглядають питання консервації заводу.
«Я взагалі як педагог, я більше знаюсь на садах, дитячих школах, тому для мене магазини, ось саме лікарні, бюджетна сфера. А так, ну, хлібозаводи у нас працюють, якісь оптові бази все одно працюють», – каже жителька Горлівки.
«Шахти не працюють в місті. Підприємства – «Коксохім» колишній, все інше дрібнота», – розповідає ще одна місцева жителька.
Коксохімічний завод зараз – найбільше підприємство в Горлівці. Завод, за даними телеканалів, підконтрольних угрупованню «ДНР», працює на 70 відсотків своєї потужності, працевлаштовано понад вісімсот людей.
Ринок
Що ж до життя в місті в цілому, то ззовні проблем з транспортом або продуктами немає.
«Ну, з Росії йде товар в основному, місцевого мало товару. Ви знаєте, порожні ряди, нікого немає, на ринку мало людей. В основному більше стоїмо, ніж працюємо», – розповідає продавчиня на місцевому ринку.
«Купівельна спроможність зараз знизилася, до війни було краще», – додає ще один.
Автовокзал
З місцевого автовокзалу ходять автобуси до інших підконтрольних угрупованню «ДНР» міста і Росію.
Ось що місцеві кажуть про автобусне сполучення з Горлівки:
– 80 рублів (≈ 30 грн.) до цього, Донецька, 50 (≈ 19 грн.) – в Макіївку.
– В Росію теж дуже добре, легко виїхати, автобуси кожен день по кілька рейсів курсують.
– Вільно, тільки на кордоні зараз дуже великі затори, дуже багато машин, доводиться стояти по 5-6 годин. Ми вчора їхали, простояли 6 годин на кордоні.
Відразу за Горлівкою знаходиться пункт пропуску на підконтрольну Україні територію – проїзд туди заборонено з березня 2020 року. І якщо з червня українські прикордонники готові пропускати людей, то бойовики, посилаючись на коронавірус, проїзд не дозволяють.
«Я в Україну не їжджу, речі можу і в Російській Федерації замовити привезти, для мене немає ніякої різниці. Так, для інших, хто отримує пенсії, бабусям, дідусям, їм важко то що закриті пости, вони не можуть поїхати забрати свої гроші», – каже горлівчанка.
«А ми туди і не їздимо. Ні, ну син, коли війна почалася, він з маленькими дітьми поїхав. Онуків тільки не бачиш, кожен день дзвониш», – розповідає місцевий житель.
«Так, от для моїх батьків, звичайно, це погано. Для бабусі, для батьків, які вже в похилому віці. Пенсія... вони відпрацювали багато років на підприємствах на українських і тепер не можуть забрати те, що належить за законом», – каже ще один горлівчанин.
Перемир’я і можливі вибори
Околиці Горлівки – це вже фактично лінія фронту. «Донбас Реалії» запитали у місцевих жителів про перемир’я.
Чи вірять люди в його довговічність, вибори і повернення Україні контролю над кордоном і от що від них почули:
– На даний момент ніби, слава Богу, не стріляють, в першу чергу це для моєї дочки, яка дуже боїться, коли летять снаряди над головою, я живу недалеко від передової, страшнувато.
– Складно щось говорити зараз, дуже складно, правда. Хотілося б, щоб щось вляглося і настала тиша, як зараз, тому що реально можна хоча б якось спокійно існувати.
– Насправді я в Мінські угоди вже не вірю.
– Україна ніколи нас не відпустить, тому нам краще нехай нас забере Росія. Самі ми, ну, не тягнемо, не тягнемо.
– Вже все, з Україною вже все, ну, мені так здається.
– Якщо вибори, то свої ж, не за Україну. Свої, може бути, так. І так само ми прагнемо ніби як до Росії... коли воно буде, але люди чекають, чекають.
За 6 років війни багато в Горлівці вже звикли і до близькості лінії фронту, і до невизначеного майбутнього окупованих територій в цілому. Але місто і далі багато хто називає шахтарським, хоча в ньому і не залишилося жодної працюючої шахти.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС РЕАЛІЇ»:
