Барахолки Луганська і Донецька. Хто і чому приходить кожні вихідні на «блошині ринки» окупованих міст? Що насправді означають такі стихійні ринки для жителів «ЛНР» і «дНР»? Які «раритети» можна там знайти та скільки заробляють продавці? Дослідження спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
Стихійний блошиний ринок у Луганську. Сюди приїжджають з надією продати або обміняти речі, щоб вижити в новій реальності угруповання «ЛНР».
«У мене не було взагалі грошей на існування. Вибачте, я буду плакати. Я виходжу кожен день, заробляю якісь 50 рублів. Для мене це дуже багато. Мені ринок допомагає вижити», – розповідає жителька Луганська, яка щовихідних продає речі на барахолці.
На «блошиний ринок» несуть все, що має хоч якусь цінність: від одягу і автозапчастин до господарських дрібниць радянської епохи.
Люди поїхали звідси, а тепер повернулися і почали з дому все виносити – жити ж за щось треба?Жителька Луганська
«Коли ми під час війни тут торгували – тут не було нікого, стояло 5 людей. І ми мінялися – продукти на речі. Комусь потрібні чоботи, а мені потрібен хліб. Просто люди поїхали звідси, а тепер повернулися і почали з дому все виносити – жити ж за щось треба? Пенсії не платять, нічого не платять, зарплати немає», – продовжує жінка.
Торгують тут прямо із землі. Влітку – в пилюці, взимку – у сніговій каші, завжди у бруді – на покинутих рейках, по яких до війни ходили трамваї.
Музичні раритети
Зустріти на луганській барахолці можна все, що завгодно. Наприклад, раритетну радіолу «Урал-57» з профілем Сталіна. Чоловік, який її продає, просить за неї 1000 рублів (≈ 430 гривень).
«Будеш брати? Дай на бензин 1000 рублів. Це даром», – каже луганчанин.
Чоловік торгує радіо-раритетами. Наприклад, радіола «Балтика» 1946-1947 років випуску, яку виробляли лише два заводи: харківський і новосибірський. Має й приймач «Москвич». Продавець стверджує – все в робочому стані і все по 430 гривень.
Для меломанів на блошиному ринку Луганська є й вінілові платівки. Один продавець просить за вініл 50 рублів (≈ 22 гривні), інший продає за 500 (≈ 215 гривень). Продавці запевняють, що платівки зберігалися у хороших умовах.
Крім раритетів та відвертого мотлоху, на барахолку виносять і нові речі. Наприклад, мангали для шашликів можна тут придбати за 560-1500 гривень.
Найдорожчі на луганському «блошиному ринку» – запчастини і інструменти. Зокрема, нове автомобільне колесо можна купити за 1600 рублів (≈ 688 гривень). Нова електрична «болгарка» ж коштує 2500 рублів (≈ 1075 гривень).
Зброя та військова форма – на барахолці
На луганській барахолці можна знайти й пневматичну зброю, дорого – від п’яти до майже восьми тисяч гривень. Тут же пропонують і ремонт «пневматики».
Робота коштує 500 рублів (≈ 215 гривень).
– І назву гвинтівки мені треба знати, який механізм.
– Турецька якась.
– Турецька або «маде ін Чину» написано?
– Ні, Туреччина.
– Може обійтися і рублів 600 (≈ 260 гривень).
Іноді тут можна зустріти і щось особливе. Наприклад, обмундирування з російським прапором на лівому рукаві. На правому ж – нашивка «Всевеликого війська донського». Продавець пропонує купити форму за «піврубля». На жаргоні це означає 500 рублів (≈ 215 гривень). Пізніше зменшує ціну до 400 (≈ 172 гривні)
– А з кого ви його зняли?
– З мене. Хочете – міряйте.
– Ні, головне, щоб вона не з убитого була.
– З якого вбитого? Це моя форма.
– Там же «Росія» написано.
– Так і що? Я в Донецьку служив. Ось погон видно.
Донецька барахолка – місце для колекціонерів
А ось в Донецьку на бульварі Пушкіна колекціонери виносять своє добро не для заробітку. Це навіть не просто хобі, а справа всього життя.
Ми знайомимо населення з історією нашого краюКолекціонер
«Ви перебуваєте на території «Донецького клубу колекціонерів», де проходять збори і тематичні виставки. Ми знайомимо населення з історією нашого краю», – розповідає один із завсідників донецького «блошиного ринку».
Нещодавно на Донбасі відзначили «День шахтаря». Тому у багатьох на прилавках – атрибути гірників.
«Я вирішив зробити невелику виставку настільних медалей. Ця ось присвячена «Мільйону тон вугілля понад план», коли Донецьку було 100 років. Це 1969 рік. А ось металурги видали сто мільйонів тон сталі в ювілейному 67-му році. Є Макіївський завод, Донецький політехнічний інститут, «Дончермет», «50 років радянської влади» – це теж Донецьк. Настільні медалі присвячені саме нашому краю», – розповідає член «Донецького клубу колекціонерів».
Але найбільше експонатів – із радянського минулого. Наприклад, бюст Володимира Леніна з підписом скульптора Волкова.
Історії того, як ці речі потрапили в руки нинішніх господарів, іноді не менш цікаві, ніж історії їх походження.
«Мені подарували. Я займав колись певну посаду в Радянському Союзі і мені її піднесли 22 квітня, в день народження Ілліча, і вона стояла у мене в кабінеті на столі», – розповідає власник бюсту.
Зустрічаються тут і військові раритети.
«1958 рік. Вищий командний склад. Планшет для носіння карт, документів. Кобура – це вже 80-ті. Шкіряна кобура під пістолет ПМ. Парадний кашкет льотчика – кінець 80-х, 90-й рік – це вже розвал Союзу»,– описує свою колекцію один із продавців.
Але покупців небагато. Колекціонери, як видається, швидше збираються кожні вихідні, щоб поспілкуватися, похизуватися колекціями, часом чимось обмінятися і рідше для того, щоб продати чи купити якусь річ.
«Ми не продаємо, торгувати у нас зараз тут складно. У нас тут, у зв’язку з війною, одні ціни можуть бути, а в Росії вони набагато вищі», – розповідає один із колекціонерів.
Інший колекіонер додає: «Ні, я не торгую. Ми привчаємо молодь до прекрасного, до мистецтва».
«Раніше сюди трамвай ходив. І кіз продавали...»
Луганський блошиний ринок – без тематичних виставок від колекціонерів. Місцеві кажуть, раніше було зовсім інакше.
«Раніше сюди трамвай ходив, люди приїжджали. І кіз продавали, і курей, з області приїжджали!», – розповідає журналістам «Донбас.Реалії» луганчанка.
Місцеві жителі кажуть: нинішня окупаційна влада угруповання «ЛНР» збиралася навести порядок, відкрити торгові ряди та поставити кіоски. Але оренда кіоска не під силу тим, хто заробляє 100 рублів у день (≈ 45 гривень). Тож люди відмовилися переходити зі своїх місць на землі в облаштовані торгові ряди.
Барахолку спробували тоді закрити, але стихійна торгівля триває і далі.
«Хотіли розганяти. А я кажу, а жити за що?», – пригадує жителька Луганська.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
