Де переселенцям жити краще?

На вільній частині України живуть понад 1,5 мільйона переселенців з Донбасу та Криму, за даними Міністерства соціальної політики. Чому кількість зростає? У яких містах живеться краще? З якими проблемами переселенці стикаються? Це в ефірі Радіо Донбас.Реалії обговорили аналітики з міграційних питань Аналітичного центру CEDOS Андрій Солодько та Олександра Слободян.

– Скільки переселенців, за вашими даними, живе на вільній частині України? У яких містах найбільше?

Андрій Солодько: Я думаю, що протягом останнього часу, коли закінчилася гаряча фаза, після Дебальцева, літа 2015 року, кількість ВПО більш-менш стабілізувалася, зараз приблизно до 1,8 мільйона. Картина розповсюдження не змінюється. Їх більше на Сході, особливо у містах, які близькі до лінії розмежування, і у великих центрах, де легше інтегруватися і отримати необхідні послуги.

Але проблема залишається. Ми не знаємо реальних цифр, адже чим ближче до лінії розмежування, тим вища мобільність ВПО. Вони змушені їхати отримувати соціальні виплати на неокупованих територіях, а потім повертатися до себе додому. Тому що у них немає засобів існування для проживання на підконтрольних урядові територіях України.

Окрім того, ми бачимо, що ВПО, які живуть у великих містах, чим далі від лінії розмежування, тим більше кажуть, що хотіли б залишитися там, де вони проживають.

– За даними Міністерства соціальної політики, трохи понад 1,5 мільйона враховано переселенців на території України. Чим ближче до зони операції Об’єднаних сил, тим їх більше. Чому люди прагнуть поселитися ближче до умовного Південного Сходу?

​Олександра Слободян: Ця карта незмінна вже кілька років. Люди, у першу чергу, виїжджали у ті міста, де безпечніше й ближче. Вже потім їхали кудись далі.

Якщо говорити про розподіл внутрішньо переміщених дітей, то їхня концентрація, навпаки, більша на Західній Україні. Мабуть, це пояснюється тим, що батьки намагалися відвезти своїх дітей далі у більш безпечне місце.

– Тобто ідеологічного підґрунтя під цим шукати не варто? Це радше соціально-економічні причини?

​Олександра Слободян: Внутрішньо переміщені особи, у першу чергу, їхали туди, де проживають родичі або є житло, де можна розташуватися. Пізніше вони їхали у ті міста, де є можливості для працевлаштування і де вони самі можуть забезпечувати собі житло. Думаю, людьми більше керували соціально-економічні, ніж політичні мотиви.

– У порівнянні з травнем, за даними Міністерства соцполітики, кількість зареєстрованих переселенців на початок червня збільшилась на понад 5 тисяч людей. З чим ви це пов’язуєте?

Андрій Солодько: Це не так багато, у межах 1,8 мільйона. Це спричинено тим, що є перевірки, пов’язані із соціальними виплатами. Можливо, зараз трохи впав рівень перевірок. І тиск правових та міжнародних організацій, що перевірки порушують права людини.

– Розкажіть про ваше дослідження. Ви взяли 20 українських міст за ступенем інтеграції переселенців у міські громади.

Олександра Слободян: Це радше оцінка спроможності міст інтегрувати внутрішньо переміщених осіб. Цією оцінкою ми хотіли привернути увагу, у першу чергу, влади до того, що інтеграція ВПО відбувається у містах, локальних громадах. Внутрішньо переміщені особи мають інші потреби, ніж потреби місцевого населення, треба робити додаткові зусилля і враховувати це.

Є сфери, які залежать від міст, і роль міст та місцевої влади є визначальна для інтеграції внутрішньо переміщених осіб.

– Ви ранжували міста за ступенем залученості переселенців у ці міста? Де краще, де гірше?

Олександра Слободян: Варто сказати, що це не рейтинг, а індекс. Ми обрали 20 міст і відбирали по 4 міста залежно від віддаленості від зони війни. У перелік потрапило по 4 міста з кожної такої зони.

Узагальнювати ці результати й казати, що якесь місто є першим, а якесь останнім, не варто. Але варто подивитися, внаслідок чого міста більш спроможні інтегрувати внутрішньо переміщених осіб.

Більші міста, де більш розвинена інфраструктура, зазвичай мають вищі оцінки в індексі: Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Львів – за рахунок розміру, розвиненої соціальної інфраструктури, доступу до садків, доступу до ринку праці, житла.

Інша група міст, де частка внутрішньо переміщених осіб досить висока, – міста, які зіткнулися з проблемами через велику зміну кількості населення. Місцева влада робила більше зусиль, щоб реагувати на проблеми, які виникали у місті і у внутрішньо переміщених осіб.

– Маріуполь – перше місце, Сєверодонецьк – друге місце, Київ – третє, за кількістю балів. Чи можна сказати, що там переселенцям найкраще живеться і вони краще інтегруються?

Олександра Слободян: Можна сказати, що ці міста найбільш спроможні до інтеграції. Але ми не можемо сказати, наскільки добре там живеться людям. У нас немає таких даних, щоб аналізувати, як саме відбувається інтеграція внутрішньо переміщених осіб на місцях. І це інша проблема.

– З якими труднощами найчастіше стикаються переселенці?

​Андрій Солодько: Дуже мало практик того, що робить місцева влада для інтеграції внутрішньо переміщених осіб.

Є хороші приклади, але вони виходять або від громадських організацій, або від міжнародних донорів.

У тому ж Маріуполі немає програми інтеграції, вона є у Сєверодонецьку, наприклад. А є програми на національному та регіональному рівні, і вони не враховують справжніх потреб ВПО.

Ці проблеми дуже різні, вони залежать від міста. Якщо узагальнити усі міста, ці проблеми у тому, що на сьогодні пропонуються тільки короткострокові рішення щодо інтеграції.

– Що можна зробити? Які пропозиції ви пропонуєте, щоб переселенці краще почувалися у нових громадах? Чи може вже є хороші приклади в інших містах?

Андрій Солодько: Є декілька хороших прикладів. Напевне, їх є більше, але ми були обмежені тими 20 містами.

Найкращий приклад – Сєверодонецьк. Там є програма інтеграції ВПО, яку ніхто не зобов’язував приймати. Але оскільки у Сєверодонецьку дуже багато ВПО, а також багато донорів, міжнародних організацій, вони співпрацювали з органами місцевого самоврядування. Вони прийняли програму, яка якісно відрізняється від тих, які існують на регіональному рівні.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)