Селище Чорнухине Луганської області потерпає не лише від руйнувань, а й від мародерства. Чим живуть люди під контролем угруповання «ЛНР»? Про це в ексклюзивному репортажі журналістів проекту Радіо Свобода Донбас.Реалії.
Це не сюжет із фантастичного фільму, а реальна хроніка Донбаської війни. Нашестя десятків тисяч переляканих курей із розбитої снарядами птахофабрики у вересні 2014 року – лише невелика частина того, що довелося пережити жителям селища Чорнухине. Найстрашніше було попереду.
У лютому 2015-го після важких боїв українські війська залишили Чорнухине і сусіднє місто Дебальцеве. Селище опинилося під контролем угруповання «ЛНР». Бої тривали фактично за кожну вулицю.
«Он, бачите, оце все наскрізь було пробите в мене. Ось там вибоїни – наскрізь. Он дірка, подивіться, бачите?!» – пенсіонерка Ірина показує журналістам проекту Донбас.Реалії наслідки жорстоких обстрілів. Вона каже, що дірки в стінах зашпаровувала сама.
«Купували за свої гроші, щоб покрити дах. Рубероїд, дошки – все сама робила», – розповідає жінка.
Через три з половиною роки після боїв жителька Чорнухиного досі живе в розбитому будинку: «А там хата в мене так і стоїть розбита, вікна розбиті, ходімте покажу! Я нічого не можу з цим зробити, ось тут все полагодила».
Зруйновані будинки – півбіди. Практично кожен житель Чорнухиного постраждав від мародерів і грабіжників, які досі господарюють там.
«Ось тут було розбито, це я вже поставила. Навіть годинник вкрали, ось гляньте!» – показує місцева жителька.
Найбільш беззахисними перед наслідками війни виявилися літні люди. У Наталії Сергіївни сил ледь вистачає на свій город. Але відремонтувати житло вона вже не може.
«Жити немає де, жити! Хата валиться, кухня валиться, все брудне, нікому не побажаю таке пережити», – бідкається жінка.
Самотні пенсіонери – легка здобич для грабіжників. Наталія Сергіївна ледь назбирала грошей на пластикові вікна, та вже через кілька місяців знову довелося затягнути віконні прорізи целофаном.
«Два вікна тільки восени вставили, а взимку вкрали! Шифоньєр, телевізор – все, що було, все забрали», – розповідає жінка.
Але якщо в приватному секторі ще жевріє життя, то багатоповерхівки Чорнухиного нагадують покинуту Прип’ять. Розбиті вікна, розкриті навстіж квартири. Від господарів залишилися лише дитячі іграшки та старі фотографії.
Молодь взагалі не повертається, тому що у молоді немає роботи
«Молодь взагалі не повертається, тому що у молоді немає роботи. Була б робота… А так – приїхали-поїхали. Приїдуть, відвідають батьків, та й поїдуть. Взагалі селище таке, більше старі, пенсіонери. Роботи взагалі немає ніякої в селищі!» – розповідає жителька Чорнухиного.
Іще один яскравий епізод цієї війни: порятунком для сотень жителів Чорнухиного в 2015 році стала місцева виправна колонія. Ув’язнені, залишившись без наглядачів, навіть пекли безкоштовно хліб для тих, хто недоїдав.
Вже нікого не було з персоналу нашого, ми розкрили склади і місцевим роздавали навіть цукор, консерви, «тушонку», масло
«Вже нікого не було з персоналу нашого, ми розкрили склади і місцевим роздавали навіть цукор, консерви, «тушонку», масло, все таке», – розповідає колишній ув’язнений.
Життя в селищі важке і сьогодні. Роботу складно знайти навіть в сусідньому Дебальцевому, де тепер хазяйнує інше угруповання російських гібридних сил – «ДНР».
«Автобус ходив, а зараз його скасували, і майже ніхто нікуди не виїжджає», – каже жінка.
Порожні дитячі майданчики, покинуті квартири, занепад – такі реалії сьогодні в окупованому селищі. А на виїзді з Чорнухиного – білборд бойовиків. Закликають вступати до лав «народної міліції» – тих, хто ще не встиг виїхати.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
