Російські війська завдають нових ударів по українському Донбасу. Ті сили, які агресор вже вивів із півночі України, переміщують ближче до Харківської та Луганської областей, щоб знову кинути в атаку. У Києві вже зараз кажуть – бойові дії там за масштабом нагадуватимуть Другу світову. Донбас Реалії вирішили розібратися, яка зараз ситуація на Донбасі? Де Росія намагається просунутися? І що залишила по собі російська армія на околицях Києва?
Чернігівщина
Село Іванівка, що на Чернігівщині, а також інші населені пункти тут у районі були окуповані російськими військами майже місяць. Свої позиції вони обладнали у селі. Тут досі залишається знищена російська військова техніка.
«Вранці прихожу – буква «Z» (на загорожі – ред.). Стояли ось тут танкісти. Запитую в них, а що це означає? «А мы не знаем». А я кажу: «Як не знаєте, воно ж при вас намальоване». А потім мені хтось сказав, що ходили снайпери і відмічали будинки, типу сектор обстрілу чи щось тому подібне. Хотів стерти, а фарба не стирається. Знайду потім фарбу і пофарбую», – каже Володимир, мешканець села Іванівка.
«Вони з нами спілкувалися постійно, бо вони заходили до нас у домівки, вони патрулювали по вулицях, до декого за день могли 4 рази зайти. Були такі, що коли запитуєш – «А скільки вам років», він каже мені «18, я еще срочку не дослужил». Направляли навіть таких дітей до нас воювати. «Чого ви сюди прийшли?» Деякі з агресією це сприймали, деякі із матюками, казали, що ви там, це ви перші, це ваші почали. А дехто тихенько казав «да нет, у нас военная ипотека, поэтому мы зависим, нам дороги обратной нет», – розповідає Олена Швидка, голова Іванівської територіальної громади.
«Спалили машину, гараж спалили, там ще одна машина в хліві, мотоцикл, мопеди, ну що може згоріти. Зайшли в хату – винесли все – труси, шкарпетки, жіночі труси були, дружини, і ті побрали – ну куди? Їжу забрали всю, з холодильника все забрали, інструмент повністю забрали, дрилі, болгарки, зварювання, ну все шо було, вигребли все. Дикі, дикі люди. Вони не знають, що таке газ, не знають, що таке твердопаливний котел - нічого вони не знають. Тільки одне питання –«а де лазня?». Я говорю, у нас лазня в кожного в будинку. Туалет, лазня, душ, все у нас. Вони не розуміють, що це може бути у кожного в будинку таке. Дикі люди, дикі», – продовжує місцевий мешканець Володимир.
«Саме в Іванівці загиблих – сім людей. Дуже багато померли, і я вважаю, що ті люди, які померли, навіть у віці, вони могли ще жити і ще не один рік, а просто не витримували серця, люди просто не витримували. Не дозволяли людей ховати на кладовищі, людей ховали у себе у дворах, хто в городі, хто в саду ховав, в моєї бабусі у дворі три могили, моя бабуся померла 8 березня», – розповідає Олена Швидка.
Інше село на Чернігівщині – Ягідне. Місцеві жителі майже всю окупацію провели у підвалі місцевої школи. Російські військові випускали їх лише на пів години-годину на добу.
«Дня три ми були у підвалах будинків, в погребах, замкнули квартири і ховалися там. У нас були дуже великі обстріли. Це не можливо передати. Ми були три доби там, потім прийшли російські солдати, по три людини, і кожного з погреба під прицілом виводили, дозволили води взяти, хліб, три хлібини в мене було, я взяла сюди забрала, може з десяток яблук і прийшли ми сюди. Було нас десь до 400 людей, були літні люди, були лежачі, були діти, найменшій дитинці було 2 місяці», – розповідає Катерина, мешканка села Ягідне, показуючи підвал, де переховувались люди.
«Ось це сидячи люди спали, спали отак у проходах, ось такі кімнатки і тут, напевно, чоловік 30 містилося, одне на одному. Тута було десь 130-140 людей. Ось це дитячі малюнки, ми знайшли олівці і фарби і дітки малювали, щоб вони трохи відволікались, дітей було може з 50. І записували людей, які тут вмирали, їх теж записали на стіні. 11 чоловік тут померло, такі, що ще могли жити», – продовжує Катерина.
«Вони заховали тут дитинку і заховали чоловіка. Це не рідний батько її. Дитині 12 рочків, вони їхали на машині, почали обстрілювати машину з танка і машина згоріла, але вціліла жінка, дружина цього чоловіка і вціліла маленька дитинка, яка доповзла до Іванівки, туди далі трішки і там переховувалась. Потім там теж були руські і вони притягнули її сюди, в Ягідне, в підвал. Ми їх розкопали, вони були дуже згорівші, голівка була окремо, тіло окремо – це просто страшно дуже», – розповідає волонтерка, показуючи розриті могили на вулицях села.
«Зараз, тих людей, яких ми знайшли – це 5 чоловік. Двоє людей були розстріляні, в однієї з мешканок села Ягідне у погребі, руки в них були зав'язані назад і вони перебували в положенні на колінах, потім місцеві жителі їх закопали на цвинтарі. Далі двох ми знайшли на городі, розстріляні, ці були розміщені в положенні лицем донизу, але вже експерти, які були там, мінери, сапери, пояснили, що над ними були знущання, оскільки на спині були якісь певні сліди і в основному всі постріли були чомусь, як показує практика, в голову і в спину, тобто якийсь контрольний. І ще одного також ми розкопали тут на території лісу за школою – це п'ятий, який теж був розстріляний», – розповідає волонтерка Ірина Корогод.
«Оці 27 днів, які ми провели, це, знаєте, наче в гестапо, наче в каторзі ми побули. Дякувати Богу, ми молилися і вірили в те, що колись прийдуть наші солдати і нас визволять і буде все добре», – каже Катерина, мешканка Ягідного.
Ми отримали від наших джерел особисті дані деяких військовослужбовців російської армії, котрі воювали на чернігівському напрямку. Йдеться про 35-у окрему мотострілецьку бригаду з Алейська на Алтаї та 90-у танкову дивізію з міста Чебаркуль Челябінської області.
Деякі з них, як, наприклад, В'ячеслав Попов, активно фотографували себе на території України. Окрім нього, із 35-ї бригади встановлені: сержант Денис Семенюк, лейтенант Ігор Луканін, лейтенант Олександр Стрельников, капітан Іван Теплих, а також Сергій Золотов та Віктор Циганков.
Крім того, Сергій Мальцев, який написав відмову від подальшого перебування на території України через «пригнічений морально-психологічний стан у зв'язку із загибеллю товаришів». З 90-ї танкової дивізії в Україні перебували Олексій Бульнєв, Андрій Ігнатов, Денис Галицький, Денис Загідулін, Максим Клименко, а також Віталій Антонов.
З усіх названих російських військових Донбас Реалії вдалося додзвонитися лише до Антонова. У соцмережах він під іншим іменем і прізвищем – Анатолій Дзержинський.
– Алло, Віталій, добрий день! Скажіть, будь ласка, ви з України вже повернулися?
– Ви хто?
– Олександр мене звуть. Ви скажете, вже повернулися чи ні, як у вас справи?
– Ви хто?
– Олександр.
– Хто такий?
– Та журналіст, просто цікавлюсь чи повернулися вже, чи ні?
– А я й не їздив.
– То не були в Україні?
– А навіщо мені їхати в Україну?
– Там же бойові дії йдуть...
– Я не військовий, навіщо я поїду в Україну...
– А, тобто це помилка, так, виходить?
– Звичайно, а сенсу, навіщо...
– Зрозуміло.
– А хто вам сказав, що я військовий?
– Та ось дали у командуванні номери телефонів, сказали продзвоніть.
– Яке командування дало мій номер телефону?
– Зараз скажу вам точно хтось поділився, секунду...
– ... (після цього військовослужбовець повісив слухавку).
Після цієї розмови – свою фотографію з російської соцмережі «Вконтакте» – військовий видалив. Хоча в «Однокласниках» вона залишилася. Як і перепости зі сторінок «Танкові війська» тощо. Антонова та інших російських військових, яких вивели з-під Чернігова, за даними наших джерел, планують залучити до боїв за український Донбас.
Донбас
Повномасштабна війна Росії проти України триває вже понад місяць. У зоні ООС, на Донбасі, залишаються позиції, які були передовими ще до початку великого протистояння і бійці продовжують їх утримувати, попри те, що довкола постійно тривають обстріли, працюють Гради, артилерія і найрізноманітніша техніка.
–Так, зараз танчик катається, турбіна свистить. А так, переважно, тут колісна техніка їздить їхня. І таньчик, все. Ну, БМП ще було чути. То вона біля дому їхала.
– Говорите, як про буденність.
– Ну, я знаю. Я звик просто вже за довгий час того всього. Надивився. Це для мене як просто робота. Вибивати вони не намагалися. Вони підходили ввечері, постійно в посадку забігали. Сюди по полю чисто ніхто не біг. Всі скрито підходили, маленькі групи. Там по 4-5 чоловік максимум. А так – бачили їх просто через тепловізори і давали відповідь, щоб вони не підходили до нас», – розповідає Андрій, військовослужбовець ЗСУ.
«Зараз там з даху працює 82-й міномет. Працюють снайперські групи в напрямку наших сусідів зліва і також спостерігаємо переміщення особового складу противника», – додає військовослужбовець ЗСУ Віталій.
Артилеристи-реактивники не говорять, скільки конкретно боєприпасів вони вже випустили після початку повномасштабного російського вторгнення до України, але за кольором фарби на кабіні і на направляючих до ракет, можна побачити, що фарба позаду суттєво вигоріла. І це сталося саме через інтенсивну роботу самих установок.
«Стріляємо дуже глибоко. На максимальну глибину ураження. І деколи немає можливості спостерігати. Немає можливості розвідати нашу роботу. Або через погодні умови, або від того, що все у вогні на передньому краї. Немає можливості спостереження. Але, скажу вам, достовірно більше від 60 одиниць техніки знищено. Це тільки за лютий місяць. Місяць було дуже багато роботи. Деколи доводилося спати по 2 години на добу. Дуже багато було зроблено. Хлопці дуже молодці. Вони мають високий патріотичний дух», – розповідає Павло, військовослужбовець ЗСУ.
Саме українська артилерія зараз має величезне значення на передовій – розбиває зосередження військ та подавлює атаки. Лінія фронту, яка майже не змінювалася з 2015 року, сьогодні стала зовсім іншою. По багатьох напрямках важкі бої тепер йдуть або на підступах до міст, або на їхніх вулицях. Наприклад, український гарнізон у повністю оточеному та зруйнованому Маріуполі продовжує битися понад місяць.
«Тобто, якщо припинити активні дії по оточенню Маріуполя – маріупольський гарнізон також може провести певні дії. Тобто, якщо буде інформація, що всі ці війська, які оточували Маріуполь або штурмували Маріуполь – знялися і пішли кудись в інший бік – то, я думаю, що для південного флангу російських військ відкриється ще одна проблема. Тобто кілька тисяч морських піхотинців, батальйону «Азов», Національної гвардії і так далі – це не така вже і слабенька сила. Не даремно вони не можуть їх взяти вже майже 50 днів», – зазначає Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network.
«Ми спостерігаємо передислокацію російських сил із півночі та північного заходу України на схід України. І поки ми говоримо – йде битва за Донбас. Вона не досягла максимуму, але щодня точаться тяжкі бої в тій частині України. І ще більше – попереду. Мені шкода це говорити, але правда, що битва за Донбас нагадає вам Другу світову війну – з величезними операціями, маневрами, залученням тисяч танків, бронемашин, літаків, артилерії. Це не локальна операція, виходячи з того, яку підготовку до неї проводить Росія», – заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.
Містечко Попасна, на Луганщинині, до повномасштабного вторгнення Росії місто було прифронтовим. Але з початком великої війни бойові дії почали точитися в самому місті. Зараз воно абсолютно поруйноване та спорожніле. Тут бувають хвилинки затишшя, але Росія на цьому напрямку інтенсивно застосовує і авіацію.
«У противника такі самі люди, як і у нас. Противник потребує поповнення матеріально-технічних засобів, поповнення особовим складом, перегрупування. Перегляд якоїсь тактики на якомусь напрямку, на якійсь ділянці. Ну і, само собою, це дає змогу на якийсь один або два дні зменшувати інтенсивність ведення бойових дій. І далі все продовжується з тим самим натиском. Противник несе таким чином великі втрати. Не жаліючи ні людей, ні засобів. Єдина проблема лишається в тому, що артилерія противника, на жаль, на даному етапі ефективно працює. Працює у зв’язку з тим, що є безмежний і необмежений запас боєприпасів, які постачає країна-агресор. Тому, поки що, скажем так, це єдина проблема. Солдати противника – це не проблема. Це просто м’ясо, яке відсікається, вибивається, кладеться на місці. А от артилерія противника – це, само собою. Недарма кажуть, що артилерія – боги війни. Саме в такі моменти це розумієш», – каже військовослужбовець ЗСУ Джеміль.
Військові завжди називали Попасну танко-небезпечним напрямом. Наразі, намагаючись просунутися, російські війська руйнують місто, але тут все ще залишаються мирні жителі.
– Ми тут трясемся як зайці.
– Ви далі цього укриття не виходите?
– Нє. Буває приходять до нас з тих укриттів, що в нас є – ділимося. А так не виходимо. Там ще теж укриття є. Воно не укриття, а підвал. Всюди в підвалах сидять. Людей уже не багато, але ще є. Ми до останнього будемо, – каже місцева мешканка Зоя.
«У нас будинки розбило. Три будинки поряд стоять, у нас все порозбивало. Повилітали в чому є – як бомжі, розумієте? Хочу до дочки в Черкаси хоч поїхати. Дозвонилась до дочки, трохи підзарядила телефон і все. Вистачило на дзвінки тільки. Я не знаю, як вибратись. Хай нас вивезуть звідси, заради Бога. Попросіть кого-небудь. Чесне слово – вже сил немає. Немає сил. Люди всі хворі, всі кашляють, в підвалі сидять», – говорить інша місцева жителька Наталія.
На відео з українського дрону вже захопленої агресором частини міста – багато будинків розвалено вщент або у вогні. Фактично, зараз тяжкі бої йдуть за кожну вулицю.
«Попасна дуже важлива. Чому? Тому що це, скажем так, центральний оплот оборони данного напрямку. Центральний оплот. Це дає змогу виходу на населений пункт Бахмут. І це ставить під загрозу підрозділи сусідів справа, відповідно. Тому у нас немає ніякого права – ні морального, ні військового, ні ще будь-якого здати це місто. Тому, відповідно, будемо боротися до кінця. Скажем так: б’ємся відчайдушно. Застосовуємо все і вся. Тому у противника на цьому напрямку успіху немає», – продовжує військовослужбовець ЗСУ Джеміль.
«Зараз визначати окремі пункти, в принципі, можна, але це все тактика. З точки зору оперативного мистецтва зрозуміло, що вони будуть пробувати охопити українські війська в зоні ООС і вийти на різні рубежі. Ця наступальна операція взагалі буде ключовою битвою в цій війні. Тобто, як ця битва буде завершена – ця операція українська і російська будуть проведені, саме від цього буде залежати, на яких позиціях буде перебувати Україна і Росія на наступних етапах і воєнного протиборства, і дипломатичного протиборства», – каже Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network.
Михайло Самусь каже, що на відміну від першого етапу російського вторгнення, на Донбасі Росія зробить ще більший наголос на використанні артилерії та ракет – щоб бити по тилу та забезпеченню української армії, намагаючись прорвати оборону. Він вважає, що зараз Росія – на фінальному етапі підготовки наступу, але, ймовірно, має проблеми.
«Незадовільний стан відновлення боєздатності тих підрозділів, які були виведені з Київської області, Чернігівської і Сумської. Тобто втікали від українських військ, вони втратили дуже багато особового складу і техніки. Тому їх зараз відновлюють. Тому цей процес, таке враження, що затягується. Уявіть собі цей фронт, який треба охопити – кілька сотень кілометрів. 200 км, навіть більше. Скільки військ треба, щоб утримати українські війська? Це ж не просто ти прийшов і сказав: окей, я охопив, я окупував тебе. Тепер ти маєш здаватися», – продовжує Самусь.
Сєвєродонецьк та Лисичанськ – це великі і, донедавна, густонаселені регіони. Вже не перший тиждень з цих міст йде масова евакуація цивільних, а самі населені пункти зазнають важких артилерійських ударів з боку російських військових. У той же час ці населені пункти – це важливий елемент оборони української армії на Донбасі. До Сєвєродонецька російські військові підступають одразу з двох боків – з південного сходу і північного заходу. На південному заході містечко Рубіжне і бої тривають вже там, а це, буквально, кілька кілометрів до великого українського міста.
Українська влада закликає людей евакуюватись із трьох областей – Харківської, Донецької та Луганської. Десятки тисяч уже поїхали, але російські ракети знову б'ють по мирних жителях.
8 квітня ракета з комплексу Точка-У вибухнула біля вокзалу в Краматорську - 52 людини загинули, з них п'ятеро дітей. Ще понад сотню – поранено. Біля залізничного вокзалу збиралися цивільні для евакуації. На рештках ракети – штамп російської пропаганди – напис «За детей».
«На той час на залізничному вокзалі перебувало до тисячі цивільних осіб, які вже тиждень евакуюються в регіони більш безпечні, ніж наша територія. Це місцеве населення. В більшості жінки з дітками. І в більшості люди похилого віку», – каже Руслан Осипенко, начальник головного управління поліції в Донецькій області.
«Дійсно, який сенс бомбардувати тих, хто бажає евакуюватися? Тобто насправді, Росія собі робить гірше, тому що вони показують всьому світу, хто вони такі. Чому вони так роблять? Ну, я думаю, що це якраз наслідок тої пропаганди дегуманізації українців, яка йшла протягом десятиліть фактично. А в останні дні це квінтесенція – ми бачимо те, що озвучують кремлівські медіа. Це те, що говорить Дмітрій Мєдвєдєв, що українство і історія України – це фейк. Це те, що пишеться на кремлівських сайтах про те, що треба деукраїнізувати Україну, що на території України мають бути створені якісь утворення, псевдодержавні, де не буде слова Україна і так далі, і так далі», – зазначає Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії.
Після стрімкого відходу сил вторгнення з півночі України активність російських військ знизилася – українські військові кажуть, що проводиться перегрупування армії РФ для нових ударів. У Росії визнали значні втрати своїх військ, але не злочини проти цивільних.
«Так, ми маємо значні втрати у військах і це величезна трагедія для нас. Щодо двох регіонів – Київської та Чернігівської областей. Сили були відведені з регіонів як жест доброї волі під час переговорів російської та української делегацій. Жест, щоб зняти напругу з цих регіонів, щоб показати, що Росія насправді готова створити комфортні умови для продовження переговорів», – заявив прессекретар російського президента Дмитро Пєсков.
«Я думаю, що нам не уникнути битви за Донбас. Росія це буде робити. Їм потрібно щось показати, для того, щоб сказати, а ми досягли якогось успіху. Вони будуть намагатися це зробити до 9 травня. І, знову ж таки, з символічної точки зору їм важливий Донбас. Вони це оголошували, що вся ця «спеціальна військова операція», що це робиться заради захисту Донбасу. Тому це для них змога щось пояснити у себе вдома. Тому що там уже нерозуміння – а як це так? І тому план – це, очевидно, захоплення Донбасу, захоплення Маріуполя, оцей от коридор із Кримом і, можливо, захоплення Харкова. І тоді вони будуть заявляти про те, що вони виконали цілі операції. Ми розуміємо, що це не так, але що ж нам сперечатися з цією геббельсівською пропагандою?» – каже Олексій Гарань.
Київщина
На Київщині, на звільнених територіях, продовжуються роботи зі збору тіл загиблих місцевих мешканців, але вони все ще залишаються на дорогах та вулицях. На відрізку траси, яка веде з Бучі до Бородянки, обабіч дороги значна кількість розбитих, розстріляних автомобілів і тіла загиблих. По всьому містечку Бородянка чимало вщент знищених багатоповерхівок. Завали ще не розібрані, тому кількість жертв після обстрілів поки що неможливо оцінити.
«Їм же ж був потрібний коридор, щоб пройти через Бородянку, бо там підірвали мости до Києва. І вони пішли через Бородянку, тут один шлях був. Спершу вони просто стріляли по вікнах, щоб ніхто не висовувався, а потім почали стріляти з танків», – розповідає мешканець Бородянки Микола.
– Це жах. З БТР-ів стріляли, з кулеметів. З вертольотів. Як тільки пройшли вертольоти, так колона йде, йде і йде. А тут ще в центрі скільки завалів не розібрали. Коли вони розбомбили, тут ще люди кричали, а вони ж не давали підходити. І крали техніку сільськогосподарську, тракторці в когось залишились. Все тягнули кудись колонами.
– А в квартирах мародерили?
– Все: побутову техніку, електроніку, все, що не встигли сховати, золото. Он, там у сусіда одного, мабуть, втікали, то й ланцюжки погубили, – каже місцевий мешканець Адам.
Одну з адміністративних будівель Бородянки, судячи з кількості облаштованих там спальних місць, російські військові використовували як казарму. В дворі будівлі купа уламків побутової техніки, адже сюди влетів артилерійський снаряд і все розтрощив. Російські військові зносили сюди награбоване і збиралися вивезти, але не склалось.
Українська армія поступово просувається на півдні – на Херсонщині. Та потай перекидає сили на небезпечні напрямки. Та сама Київська область – досі під загрозою, вважають у Генштабі ЗСУ, та зміцнюють там оборону. Водночас сюди повертаються люди. Основний потік біженців – зі сходу країни, на кінець березня Україну покинули 4 мільйони людей. Адже, як показує досвід присутності російської армії в Київській області – міста рівняють із землею, а ті, хто там залишається – можуть стати жертвами насильства, тортур і взагалі не вижити.
