Із 1 січня, відповідно до закону «Про відходи», всі зобов’язані сортувати сміття. Правка, яка забороняє захоронення на полігонах непереробних побутових відходів, була внесена в закон ще у 2012 році. Восени в повну силу запрацювала Угода про асоціацію з ЄС, тож всі закони, які відповідають європейським нормам (а правка відповідає директивам ЄС), мають виконуватися.
Згідно із законом – так, але реальність говорить про те, що цього не відбудеться.
«Немає механізму, як це реалізувати. На жаль, ми живемо в країні, де закони часто не виконуються. Цей закон також виконати неможливо, бо відсутня інфраструктура для збирання, первинного та вторинного сортування, для переробки і безпечного захоронення цих відходів», – зазначає еколог Олександр Соколенко.
Він додає, що необхідне нове законодавство із механізмом збирання відходів, класифікації, переробки і безпечної утилізації.
Завжди можна це реалізувати. Але це забере більше часу, ніж якби сортування сміття було започатковане централізовано.
В Україні активно працюють громадські активісти, а також є приклади запровадження сортування сміття місцевою владою маленьких міст України.
Люди все частіше підтверджують готовність до сортування сміття, лише не знають, куди його далі спрямовувати.
Проект «Україна без сміття» організував інформаційну кампанію, а також збір та сортування сміття. Вони підтверджують зацікавленість людей: за місяць в Києві здавали сортоване сміття близько 500 людей, організація збирала до 15 тонн вторсировини, яку потім передавали заготівельним базам, розповідає Євгенія Аратовська, засновниця громадської організації «Україна без сміття».
«Дуже часто люди, які користуються контейнерами-сітками, спостерігають, як приїжджає сміттєвоз і забирає вміст обох контейнерів (для сортованого і несортованого сміття) разом та, мабуть, везе на звалище. Це демотивує», – розповідає Євгенія Аратовська, засновниця громадської організації «Україна без сміття» про ситуацію в Києві.
В деяких маленьких містах сортоване сміття дійсно вивозять на переробку. Але в цілому для України цифри з переробки невтішні: перероблено та утилізовано близько 5,8% побутових відходів, з них: 2,71% спалено, а 3,09% побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні заводи, – йдеться в звіті Міністерства регіонального розвитку за 2016 рік.
На сьогодні, відповідно до чинного законодавства, це є компетенція місцевих органів влади – знаходити механізми збирання і небезпечної утилізації відходів, пояснює еколог Олександр Соколенко.
«Якщо маємо проблему, то треба звертатись до місцевих органів влади. Ми можемо звертатись, але як вони це реалізують – це для мене незрозуміло, бо немає механізму і грошей на це», – наголошує він.
У приклад ставить місто Чорноморськ Одеської області, де відбувається сортування і переробка сміття.
«Малі містечка можуть дати фору столиці. В них набагато краще на сьогодні просувається ініціатива сортування сміття, принаймні зменшення кількості відходів, ніж в Києві, де цей процес не рухається. Але є підприємці-переробники, є і пукти прийому вторсировини», – зазначає Соколенко.
У 2016 році роздільно збирали сміття 575 населених пунктів, за даними Мінрегіонрозвитку.
22 сміттєсортувальні лінії, 1 сміттєспалювальний завод і 3 сміттєспалювальні установки працюють в Україні, за даними Мінрегіонрозвитку.
Зараз є чимало приватних переробників вторсировини, зазначають активісти, саме до них врешті і спрямовують зібране і відсортоване силами громадський організацій сміття.
«Це – невеличкі приватні підприємства, які переробляють затребувані відходи: пластикові пляшки чи скляні пляшки, папір, поліетилен», – пояснює еколог.
Колись сміттєвий бізнес не працював і в Європі, а тепер в таких країнах, як Швейцарія та Німеччина, закінчується власне сміття.
Цей процес європейські країни запустили штучно, пояснює Євгенія Аратовська, засновниця громадської організації «Україна без сміття».
Вторинне сортування сміття має проходити вручну, а тому це дуже затратно, зазначає Аратовська. Лише пластикові пляшки розрізняються по 8 основних позиціях, додає вона. До того ж, вторсировина має бути відносно чистою.
Тож в Європі збирати та переробляти упаковки змусили виробників та продавців продукції, в разі недотримання норм, вони отримували великі штрафи. Корпорації об’єдналися і створили неприбуткові організації, які займалися конкретними видами упаковки. Таким чином в галузь зайшов капітал, який і зрушив процес сортування та утилізації сміття, пояснює Євгенія Аратовська і наполягає на тому, що в Україні має діяти подібний принцип і ні в якому разі не за бюджетний кошт.
«Не кожна переробка сміття є вигідною. Полімери, папір і скло є вигідними. Але є дуже багато відходів, які шкідливі і які невигідно переробляти – ртутомісткі продукти, батарейки», – розповідає еколог Соколенко.
Олігархи в Україні хочуть отримувати прибуток зараз, зауважує Олександр Соколенко.
«Якщо вони мають металургійні підприємства або, наприклад, облгази, очевидно, що це зараз приносить прибуток. Сміттєвий бізнес приносить прибуток із часом. Треба вкласти кошти і потім багато років чекати, щоб отримати прибуток. Наші олігархи ж нічого не збудували, вони отримали виробничі потужності ще з радянських часів, просто прибрали їх до рук, тому їм нецікаво вкладатись в проекти, які будуть давати прибуток через якийсь час», – зазначає еколог.
«Сміттєва мафія» також проти приватних переробних підприємств, додає він.
«У нас є корупція і зловживання на місцевому рівні, так звана «сміттєва мафія», тобто люди, які контролюють вивезення сміття на звалища, і часто вони пов’язані з якимись очільниками на місцевому рівні, не допускають приватний бізнес для того, щоб не втрачати прибутки просто від вивезення сміття», – наголошує Соколенко.
За різними оцінками, в Україні 4-7% території завалено сміттям. Олександр Соколенко вважає, що більше через нелегальні звалища.
Ті звалища, які є вже неможливо знищити.
«Те сміття, яке утрамбоване бульдозером і пролежало там вже місяць-два, відсортувати його неможливо. Хіба можливо провести рекультивацію цього звалища, яка полягає в підсипанні шару ґрунту і, відповідно, перетворенні його на умовно безпечний об’єкт. На цих територіях ніколи вже не можна буде нічого вирощувати, але є позитивні європейські приклади, коли сміттєзвалища перетворювали на ботанічні сади», – зауважує еколог.