Під час окупації Херсону росіяни приділяли особливу увагу українським дітям. Батькам чи опікунам всіляко пропонували вивезти дитину з Херсонської області, а коли оголосили евакуацію, дітей забирали навіть без згоди родичів. Повернути свою дитину з Росії для батьків стало справжнім випробуванням, з яким впоралися далеко не всі.
Що розповідають очевидці того, як росіяни вивозили дітей із Херсонщини, та як ховали молоде покоління українців від депортації?
Історії дітей
Настя, Даня та Влада – три різні дитини, яких об'єднує одне – їх вивезли росіяни.
Настя пів року провела в таборі «Лучистий» в тимчасово окупованій Євпаторії, куди її перевели з іншого табору – «Дружба». Лише через кілька місяців дівчина дізналася про ініціативу Save Ukraine, яка допомагає дорослим повертати дітей, – одразу розповіла про це своєму дідусю.
«Якби не ви, я би онуку свою і не побачив б зараз», – каже чоловік, дідусь Насті, під час зустрічі з онукою.
У Дані історія подібна. Він поїхав на відпочинок у табір, з якого його вже не відпустили. «Не уявляю, що було би, якби потрапив в інтернат, де б мене мама шукала», – каже Даня. І додає: «Там дітей налаштовують проти України: кажуть, яка Україна погана, що нібито обстрілює свої міста, Севастополь».
Хоча зазначає, що спочатку було нормально: «два тижні ми відпочивали, ніхто нічого не підозрював». «Були якісь заходи як в таборі, але дівчатам зав’язували банти з прапором Росії, футболки, а у хлопчиків були ніби вишиванки з Росією», – розповідає він. Каже, що змушували співати «Вперед, Росія».
Пізніше дітям сказали, що вони там на рік, що Росія пішла з Херсону, і їх не можуть туди повернути, бо там українці. Кілька місяців діти проживуть у таборі, а далі їх перевезуть до інтернату, звідки почнуть заселяти в російські родини.
«З одним хлопцем думали втекти звідти. Діти там втікають, бо це неможливо витримати. Як у тюрьмі. Здається, що навіть в тюрьмі краще», – говорить Даня.
Історія Влади відрізняється – дівчина досі перебуває в тимчасово окупованому Криму, має нову сім’ю та готується або вже отримала російський паспорт (Радіо Свобода не може перевірити цю інформацію). Влада – звідна сестра Насті.
Даня також з нею товаришував – показує їхню переписку про Херсон. Дівчина пише, що сумує за Херсоном і хоче повернутися. Водночас зізнається, що в Росії їй краще – через відсутність війни.
«У Влади померла бабуся в дорозі, коли їхала за нею в табір, за день, коли нас мали забрати. Сьогодні у неї померла бабуся, а завтра нас мали забрати. Влада була в шоці, її забрав Астахов (Валерій Астахов – ексберкутівець, який перейшов на бік росіян – ред.), повіз її в місто, купив їй телефон – і вже на наступний день Влада сказала, що не може поїхати в Херсон. Мені здається, її Астахов вмовив». – розмірковує Даня.
Водночас представник Save Ukraine зазначає, що команда намагається з’ясувати, де перебуває Влада і на яких підставах її облаштували в сім’ю.
«Не буває так, щоб дитина прокинулась і каже: «Ой, я хочу в прийомну сім’ю, поїхали в прийомну сім’ю». Зрозуміло, що були якісь розмови, умовляння. Але з цим потрібно розібратися. Розуміємо, що були маніпуляції, тиск психологічний, і дитина таке рішення ухвалила», – додають в Save Ukraine.
Реакція батьків
Мама Дані, Алла, розповідає, що дозволила поїхати сину на відпочинок в табір через ситуацію – постійні бойові дії поблизу та окупацію. Каже, що не хотіла відпускати сина, але його друзі їздили у подібні подорожі і писали хлопцю, як все добре.
«Як тільки вони прибули в табір, довіреності та свідоцтва про народження одразу забрали. І сказали супроводжувачам «ідіть геть». Навіть викликали міліцію, що вигнати їх з території табору», – розповідає Алла.
За тиждень їй подзвонив вчитель Дані і сказав, що дітей потрібно забирати назад, бо «їх вам привезуть не скоро».
«Деякі їздили самі, хто мав змогу, хтось групувався. Коли я фінансова вже могла поїхати, сюди зайшли українські війська. Переправу закрили і фізично звідси не виїхати було», – розповідає Алла.
«Не дай боже ви щось ляпните не так, дітей не побачите». Поїздка в Росію
На дорогу в обидві сторони сім’я витратили 12 діб. «Страшно було, коли пересікали кордон з Білоруссю – там вже відчували, що ми ніхто. Вони бачать наш український паспорт і вже дивляться на тебе зверхньо», – каже Алла.
Казала, що це не війна, а спецоперація зі знищення нацистів. По-іншому ти не можеш. Твоя ціна – це дитинаАлла, мама Дані
У Москві на паспортному контролі жінка проходила «допит»: запитували, що бачила по дорозі, яку техніку, як ставиться до війни.
«А ти думаєш: не дай боже, щось ляпнути. Казала, що я звичайна людина, не політик, що це не війна, а спецоперація зі знищення нацистів. Тому що по-іншому ти не можеш казати. Розумієш, що не важливо, що ти скажеш. Твоя ціна – це дитина. Все», – зауважує Алла.
Тримали 14 годин, потім повернули паспорт та повідомили, що у таборі батьків будуть зустрічати також російські журналісти. «І прямо сказали: «Не дай боже ви щось ляпните не так, дітей не побачите».
Перед самою поїздкою Алла намагалася зв’язатися з адміністрацією табору та навіть кримською прокуратурою, однак на контакт ніхто не хотів йти. «А коли приїхали, кажуть: «Мамо, де ви були? Ми вас шукали». І ти просто на них дивишся, у тебе течуть сльози, а ти нічого не можеш сказати. Ми просто хотіли додому», – каже Алла.
Сироти
Володимир Сагайдак, виконуючий обов'язки директора центру соціально-психологічної реабілітації дітей, зазначає, що для того, аби знищити Україну, потрібно знищити населення, що і намагається робити Росія.
«Як можна знищити населення? Відірвати його від коріння. От чому вони забирають дітей», – каже Володимир Сагайдак.
З першого місяця повномасштабної війни чоловік переїхав у центр жити разом з дітьми – їх 52, від 3 до 18 років.
«На жаль, так сталося, що нас не евакуювали. Ми були готові, нам обіцяли, але держава не змогла нас вивезти. Коли я це зрозумів, почав думати, як сховати дітей», – розповідає Сагайдак.
Додає, що усвідомлював, що їх точно вивезуть, адже це гарна картинка для медіа. Тому дітей ховали у далеких родичів, інших – забирали у свої сім’ї працівники закладу.
Дитяча лікарня
Усі діти, від яких відмовляються батьки, перед тим, як вони опиняються в дитячому будинку, залишаються на кілька днів у стаціонарі в медичному закладі. Коли почалася повномасштабна війна, дитяча лікарня Херсонщини вирішила не спішити віддавати дітей у дитячі будинки – так у лікарні перебувало 11 діток.
Коли Херсон було окуповано, росіяни приходили дивитися на дітей. «Це були жінки з Москви», – каже медсестра Тетяна Павелка.
«Вони зацікавилися нашими дітками. І після візиту трьох дітей вивезли з лікарні нібито на лікування, але вони так і не повернулися. Ми досі не знаємо, де вони», – продовжує медсестра.
Інших діток медсестри зберегли – наприклад, Тетяна взяла одну дівчинку собі на опікунство.
«Я розуміла, що просто так мені дитину не віддадуть. Ходила в якісь інстанції, просила, щоб Кіру не внесли у список на евакуацію, бо ті списки постійно оновлювали. Намагалися вивезти і мам – будь-якими способами намагалися покликати на ту сторону», – розповідає Тетяна.
Її колега, Ольга, додає, що для порятунку інших дітей вигадали такий спосіб: до кожної дитини поставили монітори, дозатори, щоб імітувати її тяжкий стан.
«Звичайно, якби хтось розумів, то одразу би нас розкусив. Але у нас лікарі молодці. Моя улюблена історія – це про те, що дитину потрібно виписувати з лікарні, коли важить мінімум 2500 – додому або у дитячий будинок. Так у нас 10-кілограмові діти лежали в лікарні, бо ми розуміли, що в дитячому будинку їх заберуть», – каже Ольга.
Будинок малютки
«По закону ми не можемо переміщувати дітей», – каже пастор, який допомагав будинку малютки у Херсонській області. Додає, що зелених коридорів тоді не було, а вивозити можна було лише на свій ризик.
«Тому ми забрали дітей до нас у церкву, бо в будинку малютки і бомбосховище було сире. У нас діти жили в нормальних умовах, ми їх зважували і дивилися, чи набирають вони вагу – так що їм було добре. І росіяни не знали, що діти у нас», – каже паспор.
Це треба вирішувати навіть не на державному, а на міжнародному рівні. Це геноцидПастор
Однак додає, що «після того, як Людмила Денісова (тодішня уповноважена Верховної Ради України з прав людини – ред.) сказала, що діти ховаються в церкві в підвалі в антисанітарних умовах, почався скандал. І приїхали люди у формі зі зброєю. Один представився представником президента Росії. Сказали, що діти мають бути в будинку малютки, і ми вимушені були відвезти їх туди – це був наказ».
«Для нас це було складно, але ми то пережили, а діти, де вони зараз і як вони там? Просто так це не вирішиться. Це треба вирішувати навіть не на державному, а на міжнародному рівні. Це геноцид – знищення, вивезення», – каже чоловік.
Над фільмом «Як і чому Росія викрадала українських дітей?» працював Сергій Іванов
Над текстом працювала Юлія Бондар
