Це справжня, майже детективна історія про шпигунство і технології. Про російське нахабство і вторгнення в українські територіальні води. До редакції Крим.Реалії потрапили унікальні кадри 2013 року з військової спецоперації під назвою «Кримський буй».
У 2001-му тогочасний президент України Леонід Кучма затвердив і підписав документ про відтворення довкілля Азовського і Чорного морів. У ньому був пункт про утилізацію ядерної зброї. Але до піднімання з дна моря небезпечних ракет справа дійшла лише через десять років, уже за Віктора Януковича. І хоча тоді, у 2011 році, підійманням ракет керувало Міністерство оборони, та через брак професійних кадрів програму доручили цивільним спеціалістам.
Водолазну групу очолив Андрій Яременко.
«Нам пояснювали, що це був полігон для підводних пусків, створений ще у 1953 році Лаврентієм Берією. Тут відпрацьовували пуски ракет і їхні двигуни. Перші йшли КБ Корольова – це Р-11, малої дальності, потім ракети КБ Макєєва – це вже Р-13, Р-21, Р-39», – розповів у коментарі Крим.Реалії водолаз-глибоководник Андрій Яременко.
Яременко сформував групу найкращих водолазів, які спочатку обстежили дно, а потім підіймали ракети. Роботи проводили фактично на узбережжі Севастополя, на мисі Фіолент. Квадрат два з половиною на два з половиною кілометри. Глибина 60–70 метрів. Шукали ракети часів Холодної війни, які Радянський Союз випробував у кримських водах. Ці об’єкти могли містити ракетне паливо і навіть ядерний заряд.
Із понад сотні випущених Радянським Союзом ракет за рік роботи водолазна група зафіксувала 65.
«Ми виходили в море і за допомогою локатора бічного огляду знаходили цікаві для нас об’єкти. Потім пірнали, обстежували їх, робили відеозйомку, а потім стропили їх і піднімали», – розповів телепроєктові Крим.Реалії член водолазної групи Ігор Андерсон.
Під час стропування ракети Р-29 РМ Андрій Яременко ледь не загинув. На великій глибині все в багато разів складніше, ніж на поверхні. Дихати важче, організм слабшає.
Це був нічний спуск. Занурились Андрій Яременко і Сергій Ніжник. Батискаф на сімдесятиметровій глибині був уже 10 годин, і течія віднесла його від ракети на кілька метрів. Коли водолази спустились, їм довелося тягти важкі троси вручну. Андрій перенавантажився і йому стало зле.
«Десь за п’ять метрів від батискафа я відчув прискорене дихання і почав втрачати сили. Моя груба помилка, що я вручну поніс спорядження. Кидаю ці троси, мене трохи піднімає, але я вже не можу відновити дихання. Прийшла до мене гіперкапнія, отруєння вуглекислим газом. Я відчув різкий удар у потилицю. Втратив свідомість», – згадує керівник водолазної групи Андрій Яременко.
Те, що Яременко тоне, вчасно побачив член команди Сергій Ніжник і кинувся на допомогу.
«Коли людина тоне, починається паніка. У нього злетіла маска, випав регулятор. Він просто задихатися почав. Були конвульсії, він був у шоломі і його він зірвав, бо вже не контролював ситуацію. Я вставив йому регулятор у рота, надів на голову заповнену водою маску і почав підйом», – розповів Крим.Реалії член водолазної команди Сергій Ніжник.
Сергій власноруч почав підіймати Андрія. Ні в батискафі, ні зверху на воді ніхто не знав, що сталося. Лише на тридцятиметровій глибині Андрій подав ознаки життя.
«Те, що Андрій живий, я зрозумів, коли бульбашки пішли, коли він самостійно почав дихати. А спочатку навіть цього не було», – згадує член водолазної команди Сергій Ніжник.
«Я до тями прийшов лише на шести метрах від поверхні, киснева станція була вже. Мені Сергій казав, що годину піднімав. Як наслідок – я без декомпресії, без якихось хвороб вийшов на гору. А як вийшов, перехрестився, бо він мене врятував. Кажуть люди, що пощастило, такий випадок один на мільйон», – згадує керівник водолазної групи Андрій Яременко.
Коли водолазна група Яременка намагалась підняти з морського дна спадщину Холодної війни трохи західніше, але теж неподалік Севастополя, Київський інститут гідроприладів тестував новітнє оборонне обладнання – гідроакустичну станцію «Олімп».
Цей прилад призначений був виявляти підводні човни в пасивно-направленому режимі, на частотах від нуля герців до декількох сотень герців.
У 2013 році розробкою і випробуваннями «Олімпа» керував Юрій Меленко. Замовлення виконували для однієї з країн Азії. Якої саме – інформація секретна.
«У Науково-дослідному центрі Збройних сил України «Державний океанаріум» ми поставили свій приймальний пост, що дало нам можливість цілодобово спостерігати за морською обстановкою і відпрацьовувати свої алгоритми. Ми підключили мобільний інтернет і поїхали в Київ. І, перебуваючи в Києві у себе в лабораторії, по мобільному інтернету ми спокійно приєднувались до цієї станції і спостерігали за всім, що відбувалося навколо», – пояснює Крим.Реалії директор Київського науково-дослідного інституту гідроприладів (2013–2019) Юрій Меленко.
Тестувати гідролокатор допомагало водолазне судно ВМС України «Почаїв».
До речі, його ж у своїй роботі паралельно використовувала і водолазна група Андрія Яременка. Ці дослідження інститут проводив із 2012 року.
Та влітку 2013-го, якраз коли співробітники інституту були в Криму, гідролокатор «Олімп» запеленгував невідомий сигнал.
«Судно «Почаїв» виходило у море і на різних відстанях, на різних глибинах вмикало випромінювач. А ми мали з’ясувати, звідки йде сигнал. І ось коли корабель уже повернувся з моря і заглушив мотор, – мої інженери мені доповідають: «Знаєте, тут за таким-то пеленгом періодично виникають якісь імпульси».
Спочатку ми подумали, що це випромінювання йде від «Почаєва», але коли з’ясували, що корабель стоїть уже в Козачій бухті, а в нас пеленг усе одно показує в море, ми зацікавилися, а що це таке може бути», – згадує події 2013 року тодішній директор Київського науково-дослідного інституту гідроприладів Юрій Меленко.
Меленко з командою кілька днів записували ці імпульси, а потім звернулись до військових. Після цього науковці повернулась до Києва, а інформація про сигнал по субординації полетіла у Генштаб. Доповідали напряму президентові.
«Дозвіл на проведення цієї операції я отримував у заступника міністра оборони Олександра Олійника. Про це ми разом доповідали секретареві РНБО України (2012–2014) Андрієві Клюєву, а Клюєв по телефону – тодішньому президентові Віктору Януковичу. Отримали дозвіл і в той же день почали проведення спецоперації», – пояснив у коментарі Крим.Реалії начальник Генерального штабу ЗСУ (2012–2014) Володимир Замана.
Замана, на той момент начальник Генштабу ЗСУ, не довіряв командувачеві Військово-морських сил Юрієві Ільїну (Юрій Ільїн – екскомандувач ВМС України, з 2016 року в розшуку через обвинувачення в дезертирстві – ред.) і відповідальним за спецоперацію призначив свого заступника адмірала Ігоря Кабаненка. Та команду вилітати з Києва до Криму Меленко отримав саме від Ільїна.
Начальник Генерального штабу Замана дає вам свій літак!Юрій Ільїн
«Близько 20:30 мені телефонує зрадник Шакуро (Дмитро Шакуро – ексзаступник командувача ВМС України, у 2014 році перейшов на бік Росії, служить у Каспійській флотилії – ред.), і каже: «Ярославовичу, я даю слухавку командувачу!». Слухавку бере Ільїн:
(Ільїн): – Здрастуйте, Ярославовичу!
(Меленко): – Здрастуйте!
(Ільїн): – Що ви думаєте з цього приводу?
(Меленко): – Свої думки вже ми написали.
(Ільїн): – Тоді на завтра на 6-у ранку начальник Генерального штабу Замана дає вам свій літак! Ваше завдання – зібрати обладнання, прилетіти до Криму і визначити точне розташування цього випромінювача.
(Меленко): – Це неможливо!
(Ільїн): – Я вас дуже прошу, ситуація дуже напружена», – переповідає діалог директор Київського науково-дослідного інституту гідроприладів (2013–2019) Юрій Меленко.
На той момент у Криму був лише один гідроакустичний пристрій «Олімп». Щоб з’ясувати точне розташування, звідки йде сигнал, таких треба було мати мінімум два. Покладаючись на дані з одного пристрою, військові мали лише напрямок, де розташоване джерело сигналу. До того ж із похибкою 15 градусів. І що далі від берега, то більшою ставала площа пошуків. Командування вирішило шукати пристрій усіма наявними засобами. Весь флот підняли у повну бойову готовність.
Меленко просив у командування кілька днів для встановлення ще одного, тестового «Олімпа». Та поки науковці готувались, військові діяли самотужки. І сигнал зник. На думку Меленка, причиною тому стала надмірна активність українського флоту.
У Януковича була реакція: «Що? У мене під боком? Без мого дозволу? Негайно вирватиЮрій Меленко
«Виходимо в море, а там повномасштабна військова операція. Кораблі ходять, щось шукають. Я питав тоді, навіщо піднімати такий ґвалт. У відповідь було сказано, що коли тодішній міністр оборони доповів Януковичу, у Януковича була реакція: «Що? У мене під боком? Без мого дозволу? Негайно вирвати все, що є на дні, проаналізувати і мені доповісти». Мабуть, він готувався до якоїсь розмови з Путіним, я так розумію. І тому всі почали виконувати політичну волю і ніхто не слухав технічних фахівців, як треба було робити», – згадує події 2013 року і розмірковує Юрій Меленко.
«На мій погляд, це був обраний абсолютно правильний момент. Це була сприятлива ситуація, щоб провести ці заходи», – вважає перший заступник начальника Генштабу ЗСУ (2012–2013) Ігор Кабаненко.
І хоча сигналу не було, та пошуки не припинялись. Через кілька днів батискаф таки знайшов невідомий кабель. Тоді до спецоперації й залучили команду Яременка.
«Подзвонили зі штабу, здається, ад’ютант Ільїна, мовляв, потрібні терміново хлопці. Вони три дні копирсалися у тому відкритому морі, але нічого не змогли дістати – завелика глибина. На той момент військові водолази підтримували глибину не більш як 40 метрів», – розповідає керівник водолазної групи Андрій Яременко.
«Весь Військово-морський флот був уже в морі. Вони оточили квадрат, де ми повинні були працювати. Нас супроводжувала чи морська піхота, чи то морський спецназ. Ми завантажили спорядження, і вийшли на «рібах» у море (RHIB – жорстко-корпусний надувний човен – ред.). Ці «ріби» доставили нас на водолазне судно», – згадує член водолазної групи Ігор Андерсон.
Водолазам пояснили, що знайдено кабель на глибині 70 метрів. Його спробували витягти, але невдало. Тепер завданням було застропити його одразу у двох місцях. А щоб не загубився, ще й закріпити сигнальний буй. Атмосфера була напруженою, згадують учасники тих подій, найбільше нервував адмірал Ільїн, хоча операцією і не керував.
«Він весь час бігав дзвонити і радитися. Дуже часто комусь доповідав. Весь час дзвінки відбувалися до Клюєва і Януковича, тобто через Клюєва. Але був момент, що, схоже, безпосередньо з’єднували і з Януковичем», – згадує член водолазної групи Сергій Ніжник.
Перше занурення виявилось невдалим: було вже темно, штормило море, і водолаз не втримав канат, яким мали застропити кабель. Після невдачі на берег групу не відпустили. Водолази разом із командуванням вирушили на судно «Кременець». Переночувавши на кораблі, з самого ранку водолази взялись за другу спробу. Занурювались Ігор Андерсон і Сергій Ніжник.
«Батискаф знайшов кабель, випустив буй, ми з Сергієм опустилися по ходовому кінцю буя, який випустив батискаф. Знайшли кабель, зав’язали на кабелі два стропи, і корабель лебідкою потяг його нагору. Найімовірніше, він там пролежав недовго. Кабель свіжий, ще не замулений, його добре було видно. Я думаю, що кілька тижнів, максимум кілька місяців він там пролежав», – розповідає Крим.Реалії член водолазної групи Ігор Андерсон.
Та попри успішну роботу водолазів, виловити сам пристрій і спіймати шпигунів на гарячому не вдалося. Кінці кабеля, що вели до розвідбуя і берегової радіотехнічної станції, були вже обрізані. На самому ж кабелі всі маркування були стерті.
«Витік інформації відбувся. Ця інформація стала відома, ймовірно, через кримську СБУ, а саме військову контррозвідку. Був такий начальник контррозвідки в Кримському регіоні – Зима (Петро Зима, ексначальник управління СБУ в Севастополі, з 2016 року в розшуку через обвинувачення у дезертирстві; за даними СБУ, працює на ФСБ Росії – ред.), ми, проаналізувавши, дійшли тоді висновку, що саме він дав тоді команду злити цю інформацію росіянам», – пояснює Крим.Реалії начальник Генерального штабу ЗСУ (2012–2014) Володимир Замана.
Як пояснюють фахівці, самих пристроїв могло бути до 5 штук. Вони мали б працювати в системі. Їхнє завдання – сканувати гідроакустичну інформацію всіх надводних і підводних плавзасобів. І, за всіма ознаками, – це був випромінювач «Инза-100», розроблений російським Акустичним інститутом ім. Н. Н. Андрєєва.
Керівник спецоперації Ігор Кабаненко каже, що, попри брак прямих доказів, все вказувало, що пристрій саме російський. По-перше, кабель ішов у напрямку російського поста радіотехнічної служби. А по-друге, в цей період до Севастополя заходив американський есмінець «Балклі», і росіяни були вкрай зацікавлені отримати його гідроакустичний портрет.
«Ця апаратура, як я це розумію, дозволяла отримати гідроакустичні портрети кораблів. Кожен плавзасіб має власний звуковий портрет, гідроакустичний портрет, це як відбиток пальця. Тому цю інформацію можна ввести в зброю, підводну зброю, і ця зброя прилетить саме в той корабель, дані якого були внесені. Система відсканувала всі акустичні портрети наших кораблів, ну, і я гадаю, що він також зняв акустичні характеристики американського есмінця, який тоді перебував у Севастополі. Я думаю, що саме це була головна мета і головна ціль», – пояснює тодішній перший заступник начальника Генштабу ЗСУ Ігор Кабаненко.
За словами Володимира Замани, після завершення спецоперації за рекомендацією Андрія Клюєва знайдені артефакти передали до РНБО. Їхня подальша доля йому не відома.
Встановлення такого пристрою в територіальних водах України, без жодних на те дозволів, Ігор Кабаненко вважає вершиною нахабства. До того ж рішення, за словами адмірала, про розміщення такого обладнання ухвалювали на найвищому рівні. А через те, що «забагато знав», керівник спецоперації ледь не потрапив за ґрати.
Восени 2013 року СБУ звинуватила Ігоря Кабаненка у розголошенні державної таємниці і проводила обшуки в Генштабі. Адміралові вдалося відстояти і звання, і честь.
«Це ж така була мета – знайти! А що ж він такого привіз? А що ж там у нього? А яким чином там усе відбувалося? Керувало цим усім СБУ. І вони хотіли більше інформації і більше артефактів. А робилось це все для того, щоб потім передати все у Москву», – прокоментував ситуацію Ігор Кабаненко.
Свій відбиток «кримський буй» наклав і на долю Сергія Ніжника. Через російську анексію Криму Інститут гідроакустики не встиг підняти з дна свою станцію «Олімп». Сергій був одним із тих, хто мав доправити її на материк.
«Ми повинні були підійти близько до нейтральних вод. Вивантажитися з підводного човна, потім на скутерах підійти до об’єкта і забрати його. Таким самим способом мали б і повернутися назад. Та в останній момент операцію скасували, бо надійшла інформація, що з того боку нас вже чекають. Стався витік інформації», – поділився з Крим.Реалії спогадами член водолазної групи Сергій Ніжник.
Того ж 2014-го Ніжник пішов добровольцем воювати на Донбас. А в 2016-му Сергієві в Києві замінували автівку. Чоловік разом із родиною емігрував до США.
Про знайдений розвідпристрій Радіо Свобода писало у 2013 році, і тоді пресцентр російського флоту назвав цю інформацію «дивною настільки, що не потребує якихось роз’яснень».
Після появи нових доказів ми надіслали запит у Міноборони Росії, але відповіді поки що не отримали. Ми також направили запити в СБУ, РНБО, Збройні сили України і запитали про подробиці спецоперації виявлення розвідувального «кримського буя» і поцікавилися, де нині зберігається знайдений кабель. Українські інстанції відповіли, що за цією темою запитувана інформація відсутня.
