У Нехаївці, що на Чернігівщині, помер лікар від COVID-19. Люди б’ють на сполох – селяни хворіють на пневмонію, проте нікого не тестують. Районна лікарня хворих не приймає, а до найближчої – година їзди автомобілем. Що не розкажуть про пандемію коронавірусу в Кабінеті міністрів, до чого тут щоденна статистика, й чим живуть люди, коли, за їхніми словами, хворіє дві третини села? Репортаж Радіо Свобода із Чернігівщини.
«Люди хворіють. Запалення легень (пневмонія) ходить по селу швидше, ніж люди», – кажуть місцеві жителі.
Новенький білий із червоним маркуванням позашляхових мчить по всипаній снігом дорозі до райцентру. Від Нехаївки до Коропа, що на Чернігівщині, – 15 кілометрів їзди. Надія Григорівна разом із чоловіком їдуть в районну лікарню на рентген у супроводі місцевого фельдшера Олени. Під стінами кількаповерхової будівлі у пастельно-жовтих кольорах чоловік ледве виходить із автівки. Незабаром йому підвозять інвалідне крісло.
– У вас підозра на ковід? – запитуємо в його дружини Надії.
– Та хто його знає. Протягом восьми днів ми приймали противірусне. Була у нас температура. Але Олена Володимирівна (фельдшер із Нехаївки – ред.) каже, що потрібно зробити знімок. Чи немає там, раптом, запалення й всього іншого. А людина ще й після інсульту, – киваючи на кволого чоловіка із палицею, каже жінка.
Попід лікарнею із жовтими конвертами, в яких плівки для рентгену, ходять кілька чоловіків, покашлюючи. На центральному вході в лікарню санітарка ретельно вимиває вхід та дверні ручки після кожного відвідувача. Районна лікарня – єдине місце, де можуть обстежити нехаївчан, зібрати анамнез та виявити клінічну картину хворого.
У Нехаївці нині нікому лікувати людей. Прості маніпуляції чи діагностування перетворилися для селян, а це здебільшого люди похилого віку, в добрячий квест. Справа в тому, що тут нещодавно помер лікар, який кілька десятків років піклувався про здоров’я людей із трьох навколишніх сіл. Чи то необережність, чи то підступність нового вірусу – лікар Віктор Толочко пішов із життя, у нього діагностували COVID-19. Нині на господарстві дві медсестри і фельдшер.
Нехаївка – нова амбулаторія
Із десяток жінок середнього й похилого віку сходяться в центр села. Зрозуміти, що це центр, нам допомогла крамниця, старий, зачинений будинок культури, сільрада і невелика недоглянута школа (до речі, у зв’язку з карантином пустувала), а також мала споруда, яка виділяється із місцевого пейзажу своєю свіжістю. Нова амбулаторія – головний біль усієї громади.
– Он яка красуня стоїть, а ніхто відчиняти не хоче. Навіщо її тоді будували, – киває в бік новозбудованої сільської амбулаторії невисокий чоловік із цигаркою в роті.
– Хай нам лікаря дадуть, – кричить жінка у сірій в’язаній шапці іншій. А та їй у відповідь випалює, що пора відкривати новозбудовану амбулаторію. Решта, з десяток односельчан, згадують і виплескують усі свої гризоти.
– Знаєте, скільки людей прийшло б на його похорон? А його от так, серед ночі, щоб ніхто не знав, похоронили й усе. Навіть з ним не попрощалися. Хіба так можна? – згадує лікаря одна із жінок, які прийшли під амбулаторію. Можливо із таким станом справ у селі б змирилися, якщо б тут люди не хворіли сім’ями.
Ніхто тестів не робить. А люди хворіютьТамара Півторак
«Ніхто тестів не робить. А люди хворіють. Запалення легень бігає по селу швидше, ніж люди ходять. Такого ніколи не було, щоб у нас завалом клало людей, сім’ями. Було, десь колись хтось захворів. Один-двоє. Але щоб так, як зараз, та ще й із запаленням легень… Якщо захворів у Нехаївці – їдь у Короп (районний центр– ред.). Там одразу запитують, а хто твій сімейний лікар. А наш сімейний лікар уже на могилках. Поховали. Від ковіда»? – каже місцева жителька Тамара Півторак. Вона одна із найбільш активних спікерів серед громади.
У нас є он там, де «бабовня» (так місцеві називають геріатричний пансіонат, який розташований разом із амбулаторією на краю села – ред.), стара амбулаторія. Але туди ж і йти далеко, і лікаря немає», – додає жінка.
COVID-19 в Нехаївці
Тетяна Ганжар у Нехаївці працює медсестрою. За спиною досвід близько 20 років. Вона перехворіла на ковід, хоча дізналася про це не одразу.
– Я була у відпустці. З чоловіком збиралися рубати курей. Я відчула в тілі слабкість. Не змогла працювати. Тоді наш ще живий сімейний лікар мені назначив лікування. Уколи, крапельниці. Мені ще, пригадую, так дихати важко було. Ще з’явився кашель. Тоді мене відправили в район зробити рентген. На ньому, мені показували, усе біле було. З’явився кашель. Десь через шість днів після того я це все викашляла і все минуло.
Лікувалася під час відпустки, і от потрібно виходити на роботу. Необхідно було ще повторний рентген зробити і в той час уже наш лікар Віктор Андрійович потрапив у реанімацію. Наш керівник направив мене на тестування, каже: «Ось зараз будуть робити тестування, сходи, зроби». Як не дивно, на шістнадцятий день після захворювання результат був позитивний. Тоді я пішла на лікарняний ще на 15 днів.
За словами жінки, раніше ані медперсонал, ані населення – ніхто не тестував. Її тестування, підозрює вона, пов’язане лише з тим, що сімейний лікар, із яким медсестра працювала, – потрапив у реанімацію із позитивним результатом тесту на ковід.
Ще одну історію, ковідну, нам розповіла місцева жителька Галина Негрій. В її сестри діагностували пневмонію, вона потрапила в районну лікарню. Та коли стан здоров’я почав погіршуватися, то одразу ж розпочалися нові проблеми й нові виклики.
Ми нікому не потрібні. Ні тут, ні там. Та ніде не потрібніГалина Негрій
– У моєї сестри діагностували пневмонію. Вона лікувалася вдома, три дні пролікувалася. Потім поїхала в лікарню й добу лежала з киснем, нічого їй не допомогло. Так, як вона у важкому стані, її відправляють на Бахмач (місто в Ніжинському районі, що займає годину їзди на автомобілі від Нехаївки –ред.). Туди відправляють тому, що не зроблений тест і ніде нас більше не приймають. Нам лікарка сказала, що, мовляв, у нас тести не роблять, тому й ніде не приймають мою сестру.
Місцевий автомобіль швидкої допомоги, сказали лікарі, не підходить для транспортування – погана подача кисню. Не довезуть. Викликають швидку із Бахмача, там начебто хороший кисень. Виявляється, приїхав спеціальний ковідний автомобіль. У виписці, яку дають на руки, написано – пневмонія і підтверджений ковід.
Утім, тест ніхто не робив, ніхто нічого не бачив. Та яка машина була, то не машина, а катафалк. Холодно, голі нари і вона з температурою. А що з нею буде? Довезуть, то довезуть. А якщо ні, то все одно довезуть. У Бахмачі ще гірше. Там ні туалета немає… Як у тюрмі, немає в кого що запитати.
Забрали сестру у ковідне відділення. У ковідну палату. Коли дійшло до діла: «так у вас тест не роблений?» – кажуть лікарі. Переводять в іншу палату. Добре. Тест зробили. У ковідну палату поклали. А де безкоштовний пакет лікування, про який всі говорять? Де воно? Раз винесли список на кілька тисяч гривень. Другий раз винесли список на тисячі гривень. То де ж те безкоштовне лікування? Це ось так ми комусь потрібні… Ми нікому не потрібні. Ні тут, ні там. Та ніде не потрібні, – ледь не монологом переповідає історію своєї рідної сестри Галина Негрій.
COVID криється в деталях
Здавалося б, у цій історії села амбулаторія стає на задній план. Хтось із натовпу вигукне, що в районі їм сказали, що в Нехаївці хворіє дві третини села із населенням понад тисячу людей. Згадали про проблеми із обстеженням, лікуванням, браком коштів. Та ще й, щоб добратися в райцентр на автомобілі сільської медицини, потрібно заплатити 200 гривень за пальне.
Тим часом у старій амбулаторії, яка за кілька кілометрів від села, чергують дві медсестри. Фельдшер поїхала із пацієнтами в районний центр. За півтори ставки – медсестри та діловода – Тетяна Ганжар отримує 4500 гривень. Інша медсестра ще менше. Понівечені кабінети, інформаційні панелі й інвентар переносять нас у далекі 60-і роки. Ті, хто застав цей час, відразу помітили цю картинку.
«Я пам’ятаю, коли був малий, наприкінці 80-х, ось така картина була у нашій поліклініці», – каже один із операторів Радіо Свобода, який теж перебував у Нехаївці. Цей елемент репортажу ми залишаємо навмисне. Диявол криється в деталях, можливо і в цих деталях: в ліхтарі на одних дротах, заплямованою таблицею для перевірки зору, інформаційному стенді, датованому 1960-м роком і, навіть, годиннику 1931 року.
«Тут ковідних приймати не можна. Ми не приймаємо їх тут. Тут лише терапія для хворих із хронічними захворюваннями», – вказує на кілька дерев’яних ліжок зі старими покривалами медсестра.
У Нехаївці усі все розуміють. І що лікаря вкрай складно знайти для глибинки, й те, що історичне минуле у вигляді амбулаторії пора зачиняти й переходити у новозбудоване приміщення. А ще більше розуміють, наскільки ця картина ілюструє життя села і місцеву медицину.
Радіо Свобода звернулося за коментарем до головного лікаря комунальної установи «Коропський районний Центр первинної медико-санітарної допомоги». Утім, Микола Сьомака відмовився спілкуватися.
Від початку пандемії коронавірусу в Україні на COVID-19 захворіли 26 422 медичних працівники, з яких померло – 258.
Станом на 2 грудня в Україні інфікувалося 758 264 людини, 369 054 із них вилікувалися. 12 717 – померли.
У світі, станом на 2 грудня, виявили понад 63,7 мільйона інфікованих коронавірусом, померли понад 1,4 мільйона людей, одужали майже 41 мільйон.
