Масовані ракетні удари Росії по мирних українських містах стали свого роду імпульсом для нової військової допомоги країн Заходу Україні. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» спробували розібратися, якої техніки не вистачає ЗСУ, щоб продовжити наступ, чи є можливість отримати сучасні танки і ракети з дальністю польотів 200-300 кілометрів і чи здатні західні системи ППО закрити небо над Україною? Та як працюється українським артилеристам на натівських гаубицях FH70?
FH70 не звичайна причіпна гармата, гаубиця має власний двигун, завдяки якому вона може самостійно пересуватися на невеликі відстані – до 20 кілометрів. FH70 стоїть на озброєнні країн НАТО вже понад 40 років. Точну кількість таких знарядь в українській армії не озвучують. У травні були повідомлення про передачу гаубиць із Італії. Відомо, що навчали військовослужбовців ЗСУ в Естонії. Український розрахунок цієї гармати раніше працював на радянській МСТА-Б.
«Відрізняється багато чим, по-перше, це точність. Точність вона доходить до того, що перший снаряд падає біля цілі десь приблизно 50-60 метрів, тобто з такою точністю можна з другого снаряду, з другого пострілу влучати в ціль. Росіянам це дуже не подобається, тому що в нас БК йде дуже мало на цілі і ми маємо перевагу перед ними в тому, що ми відпрацьовуємо дуже швидко. Росіяни поки відправлять в штаб інформацію, що по них ведеться вогонь, поки вони відпрацюють цю інформацію, поки подадуть установки для стрільби, ми вже по них відпрацювали та поїхали, тобто це найбільша перевага перед радянськими гарматами, це найголовніше, що зараз є на війні, тобто це точність і влучність», – каже військовослужбовець 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола з позивним «Моряк».
У Збройних силах України FH70 друга західна гаубиця, що буксирується, в калібрі 155 міліметрів після М777. «Три сокири», як прозвали її українські бійці, наймасовіша західна зброя, яку почали використовувати ЗСУ у зв'язку з дефіцитом радянських снарядів, та й зносом самих гармат.
«Російська артилерія є значна за кількістю, зокрема на території України, якщо ми говоримо про ствольну артилерію – використовується 1500 гармат. Навіть якщо ми там отримаємо чи отримали до 400 гармат калібру 155, то ми лише частково компенсуємо перевагу противника у кількості. За рахунок роботи HIMARS по складах противника ми суттєво зменшили можливість противника постійно підживлювати артилерію боєприпасами. На окремих ділянках ми навіть можемо вийти на певний паритет у кількості обміну боєприпасів у тих чи інших артилерійських дуелях. У нас зросли можливості контрбатарейної боротьби за рахунок контрбатарейних радарів великої дальності. Питання далекобійних радарів, новітньої артилерії, новітніх боєприпасів 155 мм типу ескалібур з дальністю 40 км – це те що дозволяє знищувати російські гармати і таким чином суттєво зменшувати можливості росіян вести артилерійський вогонь у тій щільності як було це раніше», – каже директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
Водночас на різних ділянках фронту ситуація відрізняється. Наприклад, на Донецькому напрямку російська армія все ще намагається наступати. Але безуспішно, хоча артилерійський вогонь тут доволі інтенсивний.
«Донецький напрямок – він дуже важкий і залишається ним, адже ворог тут роками окопувався. Дуже багато у них техніки. Дрони, артилерія і міномети постійно працюють. Важко дуже тут просуватися», – каже Святослав, військовослужбовець 503 окремого батальйону морської піхоти.
«Одна із крайних тактик, яка в них використовувалась – це тактика малих груп. Тобто відділення підготовлене, тобто десь неділю вони намагаються на полігонах вивчити позицію нашу за допомогою розвідки і потім вони використовують інструкторів для того, щоб навчитися штурмувати цю позицію. Підходять, натикаються на якийсь вогонь або на позицію нашу, відходять назад, піднімають коптер і намагаються її знищити з артилерії. Виходить – вони продовжують далі рухатись. Не виходить – вони далі намагаються з артилерії її знищити», – додає його побратим з позивним «Ахіллес».
У рамках активної оборони українським військовим і зокрема морським піхотинцям на цій ділянці часто доводиться контратакувати. Для цього, кажуть, вкрай потрібна швидка та мобільна бронетехніка.
«Наприклад, у нас є дуже ефективні наші, саме наші, бронеавтомобілі такі як «Варта» та «Козак», і аналоги таким автомобілям – це є або американські, або німецькі, вони є всі дуже ефективні. По-перше – це швидкість, легке озброєння. І те, що з легкістю там можна розмістити десант і він так само з легкістю може спішитись біля машини. Тобто на швидкій ноті виїжджає автомобіль, проїжджає певну кількість території, вривається або в тил або в фланг, де, звісно, у противника немає такої зброї тяжкої як на передових позиціях. Стрілецька зброя, гранатомети, вони взагалі не завада для броні, яка є в цій машині і, звісно, виконувати задачу далі по знищенню ворога», – продовжує «Ахіллес».
«Чисельність нашої армії суттєво зросла. Там дві нових танкових бригади, які треба постійно підживлювати танками. В нас є, наприклад, 20 нових моторизованих бригад. У нас 30 бригад ТРО. Всі ці бригади потребують мобільної складової. Починаючи від автомобілів – БМП, БТР, танків. Тобто ця кількість особового складу є значна у порівнянні з тією кількості важкої чи середньої категорії по масі бронетехніки, яка на сьогодні у нас є. І тому, звісно, постачання бронетехніки західної не суттєво компенсує наші реальні потреби. І ми зараз ведемо бойові дії за рахунок переданих танків західноєвропейських країн, про які я казав, там 400 танків. Які компенсували, до речі, наші втрати. Плюс за рахунок трофейних танків. І за рахунок цієї солянки і майстерності командирів, які поєднують цю солянку, є проведення контрнаступальних і наступальних дій», – пояснює Сергій Згурець.
Вже досить відомий факт, що українські військові «затрофеїли» більше техніки, ніж західні країни надали ЗСУ всі разом.
«Це техніка нова, коли ми її забрали, було пробігу на деякій тисячу кілометрів, на деякій півтори тисячі кілометрів – по суті вся техніка нова. Вона була, скоріш за все, на експорт, бо було забарвлення таке, піщане. Можливо, в Сирію, можливо ще кудись, не знаю», – каже військовослужбовець 503 окремого батальйону морської піхоти з позивним «Бурштин» показуючи трофейний БТР.
Російський БТР-82 – це, по суті, модернізований БТР-80 з більш потужною 30-мм гарматою. Морські піхотинці кажуть, бойовий модуль у нього добрий, а ось ходова частина постійно ламається.
«Якщо міські бої чи зачистка села, ця техніка, можна сказати, що підходить більш-менш нормально. Але тут захист броні дуже слабенький, тоже є свої мінуси, але все це компенсує 30-й калібр. Ну західна техніка багато в чому допомогла б, бо вона більш надійніша, менше підводить в різних ситуаціях. У більшості що потрібно – танки, танки – це найнадійніше», – продовжує «Бурштин».
«Цікаво те, наскільки важливими виявилися бронемашини на полі бою. Раніше багато хто говорив, що танки застаріли. Що протитанкова зброя зробила їх занадто вразливими і що майбутнє за малими штурмовими групами. Здається, це зовсім не так. Танки і бронемашини усе ще мають вагому роль на полі бою», – каже полковник армії США у відставці, старший радник центру стратегічних і міжнародних досліджень Марк Кансіан.
З початку масштабного вторгнення Росії, за даними проеєкту «Oryx», Україна майже не отримувала саме сучасну західну техніку від партнерів, крім артилерії калібрів НАТО. Танки постачали лише радянського виробництва. Бронемашини є і західні, але того ж віку, що й радянська техніка. Для західних країн потенційна передача танків – це одразу кілька приводів для хвилювання. Перший – ймовірність ескалації. Канцлер Німеччини Олаф Шольц неодноразово говорив, що Німеччина не наважується передавати танки і бронемашини через можливу реакцію Кремля. А також вважає, що це має бути колективне рішення Заходу.
«Є і практичні причини. До прикладу, французский танк Leclerc або британский Challenger 2 не випускають. Те, що є – модернізовано до певного рівня і використовується армією, але нових танків немає. Leopard 2 – той випадок, коли виробнича лінія усе ще відкрита. Є значні можливості для модернізації і підтримки тих можливостей, що вже існують і виробництва нових. Аби, до прикладу, замінити ті танки, які відправлені до України. Теж саме можна сказати і про бойові машини піхоти. В Німеччини є певна кількість вживаних БМП Marder, які є у промисловості і можуть бути доступними для України. Але є і занепокоєння щодо того, як буде виглядати те, що німецькі танки зустрінуться із російськими в Україні. Деякі люди, а конкретно німецькі ліві політики переймаються, що це викличе асоціації із Другою світовою», – вважає експерт Європейської ради з міжнародних відносин Рафаель Лосс.
«Ми, скоріш за все, отримаємо певну кількість насамперед американських танків Аbrams. Це не буде так що можна просто замінити всі наші танки Т-72 чи Т-62 американськими Аbrams і вважати що ми вирішили танкове питання. Ситуація набагато складніша. І вже сьогодні треба готуватися до нової штатної структури і логістику перекидання танків, які важать 70 тонн, на різні ділянки фронту і готувати зокрема нові підрозділи, які зможуть ці системи озброєння ефективно використовувати. Якраз саме питання логістики, використання ефективної підготовки – стоїть на першому плані в американської сторони, і тому вони так обережно ставляться до передачі будь-яких нових зразків яких раніше Україна не мала. Так що політичні умови, питання логістики, питання підготовки. Оці три бар'єри ми маємо подолати перед тим, як наші танкісти на танку Аbrams підуть у бій», – вважає Сергій Згурець.
Поки що українське командування будує плани наступальних операцій, виходячи з тих можливостей, які зараз є у ЗСУ. Тактика у тому числі залежить від ситуації на конкретній ділянці фронту, стиль атак може відрізнятися, але є в них і багато спільного.
«Наші військовослужбовці намагаються діяти невеличкими групами, наносячи такі незначні, але все ж таки іноді болючі порізи своєму противнику, і потім відходячи знову таки на власні позиції до того моменту, як противник вже спробує якимось чином відреагувати на ті порізи, які були нанесені цими малими тактичними групами. Це перший такий момент, який можна побачити. Другий момент – це безумовно комунікація, це злагоджена комунікація, яка створена між тими чи іншими підрозділами і вищим керівництвом для того, щоб можна було відповідно ухвалювати рішення на місцевості, і щоб ці рішення, ухвалені на місцевості, вони вписувалися в той загальний характер бойових дій, який ми маємо. Третій момент – це застосовується прийом, коли ми намагаємось знищувати склади боєприпасів у глибині розташування противника – це дозволяє нам створити всі умови для того, щоб передній край противника швидко використовував свої боєприпаси і не мав можливості оперативно отримати боєприпаси з глибини», – каже воєнний експерт Антон Міхненко.
«Та ж ситуація на Харківщині – вона передбачала ефект несподіваності, який передбачав насамперед ставку на мобільну компоненту, де легко оснащені підрозділи на ХАМВІ діяли після того, як HIMARS придушили системи управління противника, логістичне забезпечення. Тоді якраз після паузи оці штурмові підрозділи проривали оборону, а потім вже за ними йшли танки, які добивали деморалізованого противника. Це особливість по Харківському напрямку. Ситуація по півдню є іншою. Це відкрита територія, де всі цілі видно далеко наперед, ефекту несподіванки немає. І там дійсно на перший план виходять начебто танки. Але там складний рельєф, низки там річок, відкритих перешкод і повністю відкрита місцевість. Це говорить про те, що треба насамперед знищувати засоби противника завдяки нашим засобам враження, потім знищувати ППО, системи управління і потім вже проводити наступальні дії. Що власне і відбувається», – додає Сергій Згурець.
10 жовтня російська армія масовано обстріляла українську територію крилатими і балістичними ракетами – загинули 19 людей, понад сто отримали поранення. Загалом, за інформацією командування повітряних сил, Росія випустила 84 ракети, 43 з яких перехопили, а також десятки дронів-камікадзе. Обстріл відбувся за кілька днів до зустрічі Контактної групи з питань оборони України, де обговорюється міжнародна допомога ЗСУ.
«В нас ще один з вами є, по суті, підтримувач нас з Вами – це Кремль. Кожний раз, коли вони роблять чергові ідіотські вчинки, іншим назвати не можна, вони посилюють рівень підтримки України. Кожний раз, коли оцей маяк перестороги із синдромом втоми починає бити на алярм – щось відбувається від росіян. Пам’ятаєте Бучу, потім Ізюм, всі ті жахи. Ракетний обстріл за 2 дні всієї України масовий, 120 за 2 дні «Калібрів», «Іскандерів» і всього іншого, «Шахідів», і дронів і так далі, і так далі», – заявляв міністр оборони України Олексій Рєзніков.
Як результат, тема протиповітряної оборони опинилася на піку обговорень. Україна прискорено отримала перший із чотирьох обіцяних Німеччиною комплексів Iris-T – українська армія першою у світі взяла його на озброєння. Незабаром буде і NASAMS від США – обидві системи – це сучасніші аналоги радянських установок «Бук-М1» – з дальністю роботи до 40 км, але їх треба набагато більше, щоб суттєво посилити ППО, і на це підуть роки. Поки що – це інвестиція в майбутнє.
«NASAMS, IRIS-T, Patriot – вони адекватно інтегруються в єдину ефективну систему зенітно-ракетного прикриття. Що це означає? Це означає, якщо порівняти, зараз стоїть зенітно-ракетна батарея «Бук», бачить ціль – вона її знищує. Якщо вона її не бачить, вона її не знищить. Навіть якщо її сусід бачить ціль – не зможе. В NASAMS, IRIS-T і Patriot всі цілі заводяться в єдиний простір інформаційний», – пояснює військовослужбовець зенітно-ракетних військ повітряних сил ЗСУ Денис Смажний.
Після зустрічі Контактної групи одразу кілька країн оголосили про постачання Україні західних систем ППО, які вже є у військах або знято з озброєння. США передадуть ЗРК HAWK, Франція, ймовірно, армійський комплекс ППО Crotale. Раніше комплекси Aspide зобов'язалася дати Іспанія – українські військові вже проходять на них навчання.
«Безумовно, будь-яка допомога, надана нам нашими партнерами – це посилення. Засоби вогневі. Вогневі засоби будь-які допоможуть. Тому що ми маємо на сьогоднішній день «Бук-М1», С-300, є «Оса» – ППО піхоти. Є Stinger, Starstreak та інші засоби, але Україна настільки велика територія, що цього всього недостатньо, щоб перекрити всю її площину», – каже спікер повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.
Значна частина допомоги, про яку просить Україна – не публічна. Про багато систем повідомляють або згодом, або їх видають фотографії і відео у соцмережах. І поки йдуть розмови про системи ППО, інший важливий запит Києва – оперативно-тактична ракета ATACMS із дальністю 300 кілометрів, ймовірно, не задоволено.
«Я гадаю, що це червона лінія для Вашингтону. Там занепокоєні, що це може призвести до ескалації конфлікту. Це дозволить українцям бити по цілях у Криму, глибоко у тили російських сил, але США занепокоєні, що це дозволить бити по російській території. Знову ж – ескалація. США надали достатньо іншого озброєння, які відчуваються адекватним для вогневої підтримки. Нещодавно Конгрес ухвалив акт про виділення 13 млрд доларів підтримки Україні. Понад те – військова допомога, яка дозволить Україні продовжувати свій наступ. Сфера, де США, як я вважаю, будуть робити більше, і роблять багато європейці – це підготовка», – каже Марк Кансіан.
«Багато обговорень і публічна увага сфокусовані на питаннях протиповітряної оборони, але я думаю, що у Контактній групі дуже добре обізнані, що інші спроможності, щонайменше, такі ж важливі, як і українська ППО. Потрібно пам’ятати про боєприпаси, артснаряди, постачання пального. Не забувати про погодні умови і необхідність зимового спорядження для українських військових – у всіх цих сферах є просування протягом останніх днів і тижнів, щоб забезпечити Україну усім необхідним. Усе це разом налаштує її на підтримання оборони взимку і створить промислові можливості у західних країнах, щоб продовжувати підтримку України у цій довгій війні – в наступні місяці і, потенційно, роки, як заявили в НАТО», – додає Рафаель Лосс.
«Західна зброя за окремими напрямками дійсно змінила хід війни. Ми зокрема говоримо про поле бою, коли бачимо вибухи, йдуть танки. Але насправді перемога на полі бою починається дещо раніше. Коли ти знаєш, де перебуває противник в реальному режимі часу. Коли ти маєш можливість надійного зв'язку і коли ти має знищувати ворога на більших дальностях, ніж може робити твій противник. Розвідка – за рахунок космічних апаратів, даних західних партнерів де знаходиться ворог. Можливість ефективного управління військами за рахунок надійного зв'язку радіостанціями Harris, за рахунок постійного доступу до інтернету через Starlink – це означає що ми власне перебуваємо і в мережевому полі бою постійно, на відміну від противника, який не має доступу до інтернету на полі бою. Це означає, що наші дані розвідки, безпілотників артилерії йдуть через інформаційне поле бою. Це оті нематеріальні активи, які суттєво змінили формат дій для української армії, які дозволяють випереджати противника на полі бою, що власне було продемонстровано під час харківського наступу», – каже Сергій Згурець.
Незважаючи на дефіцит важкого озброєння і техніки українська армія провела декілька успішних наступальних операцій. Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що завдяки, у тому числі, західній допомозі, ЗСУ вже змінили динаміку війни. Очевидно, масове постачання сучасних танків, бронетехніки та іншого озброєння дозволило б українському командуванню бути ще більш варіативним під час вибору тактики на полі бою. І провести ще не одну успішну наступальну операцію.
