Призупинення військової допомоги США Україні та загроза ескалації війни змушують Європейський союз готуватися до нової хвилі біженців, пишуть західні медіа.

Нині цифра тих, хто виїхав з України через війну, за різними підрахунками, коливається від 4 до 7 мільйонів українців.

Демографи та соціологи, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, стверджують: часи, коли українців було 52 мільйони, давно минули. Населення скорочується з кожним роком, а найбільший спад відбувся за час російсько-української війни, коли країну покинула чи не п’ята частина громадян.

За підрахунками Інституту демографії, нині на підконтрольній українській владі території живе близько 29 мільйонів людей. Цифри неточні, оскільки здійснювати будь-які підрахунки в умовах війни практично неможливо.

Водночас, за даними прикордонників, десятки, а то й сотні тисяч українців покидають країну щороку. І, за словами експертів, чим довше триває війна, тим менше біженців планують повертатися додому.

В цих умовах Радіо Свобода вирішило з’ясувати:

• Як війна змінила демографічну ситуацію в Україні та що впливає на неї сьогодні?
• Скільки населення в Україні нині? Скільки людей виїхало і чи продовжують виїжджати?
• Які повоєнні перспективи: якщо буде завершення війни, чи повернуться люди?
• Що може вплинути на збільшення населення та як держава збирається вирішувати демографічні проблеми?

Скільки українців нині в Україні та за кордоном?

«Війна змусила ухвалити рішення вивезти дитину. Ми приїхали у Варшаву в липні 2022-го. Планували ненадовго. Всі, мабуть, хто виїхав, розраховували, що це буде два тижні-місяць», – розповідає полтавчанка Ліна Сизоненко, яка третій рік разом із донькою Марією живе у Польщі.

Вона– одна із кількох мільйонів українських біженців, які вимушено покинули країну через війну.

В інтерв’ю Радіо Свобода жінка ділиться: у новому місті, попри труднощі, адаптувалися швидко, Ліна почала працювати перукаркою, донька – навчатися в українській школі, жити у польській столиці призвичаїлися.

«Ми задоволені життям у Варшаві, але постійно думаємо про повернення, втомилися бути у невизначеності. Вся родина залишається у Полтаві, тому нас постійно тягне додому», – розповідає українка. Жінка у своєму виборі впевнена: «Моя материнська місія – зберегти життя дитини, тому, як би це не було складно, поки що ми залишаємося у Варшаві».

Скільки ж українців нині живе в Україні та за кордоном? Якщо коротко, то достовірних цифр нині немає. Чому?

Перш за все, відстежувати демографічну ситуацію в умовах війни складно, інформації обмаль, пояснюють демографи та соціологи, з якими спілкувалося Радіо Свобода.

До початку повномасштабної війни основні дані для оцінки демографічної ситуації експерти черпали із Державної служби статистики. Але з початком вторгнення збір та оприлюднення даних частково призупинили, мовляв, зробити це «у повному обсязі на цей час є неможливим», – відповіли на запит Радіо Свобода у Держстаті.

«Держстат вважає цю інформацію неповною, яка потребує певної перевірки, то вони і офіційно не оприлюднюють», – пояснює Олександр Гладун, заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ.

Тож нині джерелом інформації стали звіти прикордонників, Міграційної служби, Мін’юсту, Мінсоцполітики. Можливість підрахувати приблизну кількість населення дають дані про біженців від європейських інституцій, каже демограф.

«В Україні відбуваються такі демографічні зміни, яких, мабуть, ніколи не було в її історії як незалежної держави», – каже Володимир Паніотто, професор, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).

Демографічна ситуація під час війни погіршується завжди: підвищується смертність, зменшується рівень народжуваності, що є природною реакцією людей на війну. Плюс міграційні процеси. А у випадку України «міграційні процеси просто шалені», констатує Олександр Гладун.

А тепер про цифри. За даними Держстату, станом на початок 2022 року населення України складало майже 41 мільйон – це без урахування анексованого Криму.

Населення в кордонах 1991-го, з усіма окупованими Росією територіями, оцінював Інститут демографії – за його даними, перед початком повномасштабного вторгнення українців було 42 мільйони. А вже на початку 2025-го – приблизно 34 мільйони, такі дані Радіо Свобода озвучує Олександр Гладун.

Якщо говорити про нині підконтрольну Україні територію, то населення налічує близько 29 мільйонів, додає демограф. «Це така оцінка, як я кажу, плюс-мінус великий. В цій ситуації плюс-мінус мільйон – це прийнятна точність, тому що ми не маємо достеменної інформації, що відбувається на окупованих територіях», – пояснює ситуацію заступник директора Інституту демографії.

На чисельність населення в Україні найбільше вплинула міграція, кажуть експерти.

За кількістю українських біженців за кордоном стежить Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. За його останніми даними на середину лютого – 6,9 мільйона українців нині перебувають за кордоном. 6,3 мільйона з них – у Європі. Найбільше біженців – понад мільйон – прихистила Німеччина. За нею Польща та Чехія.

Водночас, як зазначають експерти, згідно з даними українських прикордонників, реальна кількість біженців може бути меншою на мільйон, а то і два. Як пояснює Олександр Гладун, справа у подвійному обліку, коли українські біженці, які переїжджали з країни в країну, могли бути на обліку у кількох країнах одночасно.

З іншого боку, на початку 2022-го багато громадян виїздило за кордон, і прикордонники не встигали вносити усі дані в базу даних, ще частина не мала закордонних паспортів, каже демограф. «Тому ми не маємо по міграції 100% надійних даних, але масштаб ми собі уявляємо», – додає Олександр Гладун.

Важливо зазначити, що в свої підрахунки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців вносить і українських громадян, які з початком війни виїхали до Росії та Білорусі. Таких нібито 1,3 мільйона.

«Приблизно 1-2 мільйони – в Росії. Частина добровільно, частину туди просто загнали з окупованих територій. І ніхто не знає, скільки їх там точно», – каже Володимир Паніотто.

Правдивість такої кількості українців у Росії та Білорусі експерти ставлять під сумнів. Цифри Управління Верховного комісара отримало, «скоріше за все, від Федеральної міграційної служби РФ і аналогічної структури Білорусі», зазначає демограф Олександр Гладун. І додає: «Перевірити ці дані неможливо».

За підрахунком біженців стежить і Євростат. Його дані свідчать: cтаном на 31 грудня 2024 року майже 4,3 мільйона українців мали статус тимчасового захисту в країнах Європейського союзу. І ця цифра постійно коливається, зокрема, залежно від подій в Україні.

Цифри наводять і у Міністерстві єдності – до Європи з 2022 року переїхали приблизно 5 мільйонів громадян, зазначав віцепрем’єр, міністр національної єдності України Олексій Чернишов.

За останніми оцінками Центру економічної стратегії, на кінець листопада 2024 року за кордоном залишається 5,2 мільйона українських біженців.

Тим часом про ймовірну нову хвилю біженців із України пишуть західні медіа – готуватися до неї країни ЄС змушують призупинення військової допомоги від Америки і загроза ескалації війни в Україні, пише видання Politico.

А що з народжуваністю та смертністю?

Окрім масштабної міграції, на демографічну ситуацію вплинуло і зниження народжуваності – з війною деякі українці поставили народження дітей на паузу, каже статистика, і народжуваність з кожним роком зменшується.

Україна встановила антирекорд із народжуваності – нещодавно заявляла перша заступниця міністра соцполітики Дарія Марчак.

«В Україні до початку повномасштабного вторгнення (показник народжуваності – ред.) був 1,16, після – 0,9. За деякими оцінками, це антирекорд взагалі в історії нашої країни», – сказала Марчак.

І це вдвічі менше, аніж потрібно, щоб населення не скорочувалося за рахунок природного чинника, кажуть в Інституті демографії. Для цього треба, щоб 100 жінок народжували 210-220 дітей. Нині ж 100 жінок народжують приблизно 90-100 дітей.

Втім, попри негативний вплив війни, зменшення народжуваності – це світовий тренд, і «є великі сумніви, що це можна буде виправити», каже Володимир Паніотто. На думку соціолога, нині проблема народжуваності неспівставна з проблемами міграції, бо її наслідки Україна відчує через 18-20 років, а «втрати через міграцію прямо зараз, та й за масштабами втрат це на порядок більше».

«В Україні ситуація з показником народжуваності була така ж, як в інших європейських країнах. На жаль, зі смертністю не було так само. Якщо б і смертність була така сама, то ми в принципі були б повністю у світовому тренді», – зазначає соціолог Володимир Паніотто.

Щодо смертності, то в перший рік війни, порівняно з попередніми, «ковідними» роками, її показник зменшився у межах 75-170 тисяч, пояснює експерт. Водночас баланс народжуваності і смертності за час війни лише погіршився, що впливає на чисельність населення.

«У нас підвищений рівень смертності, і це не тільки смертність на лінії фронту, це і смертність цивільного населення під час обстрілів. Люди перебувають в стресах, це може і спричиняти підвищений рівень інсультів, інфарктів, загострення хронічних хвороб, що теж підвищує смертність», – каже Олександр Гладун.

Воєнні втрати нещодавно називав президент України Володимир Зеленський. За його словами, у війні з Росією Україна втратила понад 46 тисяч військових. Ще десятки тисяч вважаються зниклими безвісти, сказав глава держави в інтерв'ю NBC News. Росія й Україна майже не дають інформації про свої втрати у війні.

Велика демографічна диспропорція в Україні спостерігалася минулого 2024 року. Кількість смертей майже утричі перевищила число народжень. Зрештою, нині Україна перебуває як в групі країн з найвищою смертністю, так і з найнижчою народжуваністю.

Як впливає мобілізація?

На зменшення населення опосередковано впливають і процеси мобілізації до війська, зокрема, потенційне зниження мобілізаційного віку, кажуть фахівці. На нього Україні натякали іноземні партнери, зокрема, США. Втім, українська влада на такий крок наразі не наважується.

За підрахунками ООН, кількість чоловіків віком від 18 до 25 років нині в Україні становить 1,5 мільйона.

«Безумовно, цей фактор, скоріше за все, і впливає, тому що частина людей переховується від призову, частина виїжджала, нелегально перетинаючи кордон, було дуже багато повідомлень. І, можливо, частина неповнолітніх, яким ось-ось виповниться 18 років, теж поїдуть за кордон. Це все можливо», – пояснює заступник директора Інституту демографії Олександр Гладун.

Водночас порахувати, скільки чоловіків як призовного віку, так і тих, хто ще не досягнув повноліття, виїжджає з країни, нині неможливо. «Для цього треба знати статево-вікову структуру тих, хто перетинає кордон, а ми не маємо такої інформації», – зазначає демограф.

Війна триває – українці виїжджають

Міграція українців за кордон продовжуються і нині, на четвертому році війни.

«Я час від часу дивлюся статистику УВКБ ООН, і кількість біженців зменшувалася до травня 2024-го. Найменша цифра була 5,9 мільйона, а потім вона почала зростати знов», – розповідає гендиректор КМІСу Володимир Паніотто.

На рішення українців виїжджати з країни тоді вплинула ситуація на полі бою, затримки озброєння і усвідомлення факту, що «ця війна надовго», каже соціолог. «І ще Росія потихеньку, але просувається. І починаючи з травня 2024-го люди почали виїжджати», – ділиться спостереженнями Володимир Паніотто.

Чисту міграцію з країни експерти оцінюють за даними прикордонників. Це різниця між загальною кількістю виїздів і в'їздів громадян у країну, і вона йде з мінусом всі роки, кажуть в Інституті демографії.

Скільки разів українці перетинали державний кордон у минулі роки – Радіо Свобода звернулося із запитом до прикордонників. За їхніми даними, у 2024 році українці 15 мільйонів 276 тисяч разів виїздили за кордон, а в'їздили звідти – 14 мільйонів 834 тисяч. Різниця – 442 тисячі громадян, які не повернулися.

Це означає, що близько 40 тисяч громадян покидають Україну щомісяця. І ця цифра у понад 3 рази більша, ніж у 2023 році.

Скільки повернеться додому після війни?

Головне, що впливає на демографічну ситуацію нині – коли закінчиться війна, каже Володимир Паніотто.

Соціологи та демографи стверджують, чим довше триває війна, тим менше людей повернеться додому. Про це свідчить досвід інших воєн. Мовляв, люди обживаються у новій країні, влаштовуються на роботу, діти – в навчальні заклади.

Цю тенденцію можна простежити в цифрах – за даними соціологічних досліджень, які на замовлення Центру економічної стратегії провела дослідницька агенція Info Sapiens, кількість тих, хто не збирається повертатися додому, збільшується. ​А частка тих, хто планує повертатися, на кінець листопада 2024-го вперше стала нижчою за половину.

Якщо у листопаді 2022-го повертатися в Україну точно чи скоріше не планували 10% українців, то вкінці 2024-го – таких 34%, йдеться в дослідженні.

З конкретнішим питанням про те, чи збираються українці отримати громадянство тієї країни, де вони перебувають, минулого року опитування серед біженців за кордоном провів КМІС. Як з'ясувалося, майже половина – 45% – хотіли б отримати громадянство іншої країни. Ще 12% вже подали документи та чекають на рішення. 7% запевнили, що вже мають інше громадянство.

«Частина з них, можливо, хоче жити на дві країни, це необов'язково означає, що вони там всі залишаться, але це дуже такий суттєвий індикатор, це серйозний крок на те, щоб залишитися в іншій країні», – результат опитування КМІС пояснює Володимир Паніотто.

Серед ключових умов, за яких біженці готові би повернутися в Україну, зокрема безпека і нормальна робота критичної інфраструктури. Також завершення війни та житлові питання.

Як підраховує Володимир Паніотто, кожен місяць «на 100-150 тисяч більше людей, які планують залишатися за кордоном».

«Тобто вони постійно вчать мову, знаходять роботу, діти отримують непогані перспективи. Ми втрачаємо кожний місяць людей вбитими на фронті, але в 20, можливо, навіть 30 разів більше ми втрачаємо щомісяця за рахунок того, що частина людей хоче там залишитися», – пояснює очільник КМІС.

Про настрої серед біженців ми питаємо і Ліну Сизоненко з Варшави. Каже, все менше людей збираються повертатися додому.

«Українці переважно – уже за цей період вже дехто відкрив бізнес, осідають, дехто квартири покупував. Хто поїхав далі, в Іспанію, в Німеччину. В мене дуже багато знайомих, які кажуть: «Ні, ми вже вертатися не будемо». Дехто каже, що в будь-якому випадку повернеться, як тільки закінчиться війна, але таких менше. А є така категорія, як я, які не визначені», – каже Ліна.

У чому Ліна з чоловіком точно визначилися – хочуть, аби донька продовжила здобувати освіту у Європі.

«Хочеться кращого майбутнього дитині, хай вона йде далі у світ, повернутися завжди встигне. А щодо мене, це важко... я буду пробувати повертатися, якщо закінчиться війна, але щиро і відверто кажу, сказати, повернуся чи ні, я не можу», – ділиться українка.

Нині, в умовах численних дискусій про швидке завершення війни і мирні домовленості, українка все ще вагається, чи готова вона повернутися додому навіть після завершення бойових дій: «Для мене зараз рано говорити про це».

«Якщо казати загалом, то приблизно така ситуація, що 25% кажуть, що вони точно не повернуться, 25% точно повернуться, а 50% коливаються. Але ми повинні враховувати обставину, що це може бути емоційна відповідь станом на зараз. А от коли закінчиться війна і постане питання, повертатись чи ні, от тоді люди почнуть вирішувати з більш практичного боку. Тоді будуть зовсім інші числа», – пояснює заступник директора Інституту демографії Олександр Гладун.

Після війни виїде ще більше?

Є ще одна цифра, яка говорить про настрої – бажання виїхати із України після війни.

За даними соцопитування, яке листопаді-грудні 2024-го провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, близько 21% громадян України готові були виїхати з країни після відкриття кордонів. Ще 9% вагаються. Водночас 70% опитаних не хотіли б виїжджати в іншу країну на постійне місце проживання.

Такий показник є позитивним, каже Олексій Гарань, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології Києво-Могилянської Академії. Мовляв, якщо порівнювати з дослідженнями соціологів минулих років, охочих виїхати за кордон раніше було навіть більше. А в перший рік війни цифра взагалі зменшилася.

Згідно з опитуванням, вищий показник серед тих, хто хоче виїхати з України – серед молоді (18-29 років).

«30% з хвостиком от кажуть, що готові виїхати. Але, знову ж таки, більшість молоді все одно каже, що вона не планує виїжджати, – пояснює Олексій Гарань. – Молодь більш схильна до того, щоб ризикувати, прагнути виїжджати на навчання. А після цього навчання частина людей повертається. Тому це не означає, що треба бути в паніці».

Серед ключових мотивацій для виїзду з країни – відсутність можливостей для розвитку, загроза життю через війну, недостатня підтримка держави чи бажання возз’єднатися з рідними.

Водночас, як зазначає Олексій Гарань, готовність виїжджати ще не означає, що українці це обов'язково зроблять.

«Те, що люди говорять, воно не завжди збігається з тим, що відбувається на практиці. Коли справді стоїть питання, що треба виїхати, люди будуть ще думати, тому що це не так просто зробити. Це різка зміна. Тому в принципі впадати в паніку не треба», – каже Олексій Гарань.

За умови відкриття кордонів та дозволу на виїзд чоловікам призовного віку багато з них поїде до сімей, які вже облаштувалися за кордоном. Частка чоловіків, готових виїхати до іншої країни становить 25%, у порівнянні жінок – 17%, йдеться у опитуванні «Демініціатив».

«Частково жінки приїдуть сюди, але зрозуміло, що велика частина чоловіків поїде до сімей, які там вкоренилися, у дружини є робота, у дитини є перспективи», – зазначає соціолог Володимир Паніотто.

Возз'єднання сім'ї прагне і Ліна Сизоненко. Адже ціна за безпечні умови у Варшаві – сімейне життя на відстані, що нелегко, каже жінка. В Полтаві на неї з донькою чекає чоловік. «Я б хотіла щоб він виїхав, чесно. Мені тут не вистачає чоловіка, але він вважає, що повинен бути в себе вдома, відчуває відповідальність», – пояснює Ліна.

Тому поки сім’я обмежується короткими зустрічами раз на кілька місяців. І так буде, поки триває війна.

«Теоретично ми передбачаємо зустрічні міграційні потоки, коли частина людей буде повертатися, частина, можливо, поїде за кордон. Хто поїде, сказати важко», – пояснює демограф Олександр Гладун.

Він також акцентує увагу, після війни виїхати на постійно буде складніше, адже юридичний статус зміниться. Як і раніше, діятимуть обмеження по кількості днів перебування за кордоном, «і вимушені мігранти ще не будуть мати громадянства іншої країни, тому будуть виникати юридичні проблеми. І я не думаю, що це буде дуже масово», зазначає демограф.

Скільки українців після війни буде в країні, підраховує Володимир Паніотто. Якщо нині в Україні живе 28-30 мільйонів, і якщо 20%, як свідчать опитування, після війни захочуть виїхати, «то це приблизно 6 мільйонів. То залишиться 22-24 млн і десь 2 мільйони біженців приїде. Тобто буде 24-26 мільйонів людей, от приблизно приблизно така оцінка наразі, якщо війна швидко закінчиться», припускає соціолог.

Як вирішувати виклики?

Із мільйонами українських біженців за кордоном має працювати новостворене Міністерство єдності.

«Повернення українців життєво важливе для відновлення і розбудови нової України», – у коментарі Радіо Свобода каже Олексій Чернишов, віцепрем’єр-міністр України, міністр національної єдності України.

За його словами, нині міністерство і він як міністр – у постійному діалозі з українськими громадами за кордоном і знає думки та настрої: «Українці прагнуть, хочуть та мріють повернутися додому».

«Але мова йде про настання умов. Це, в першу чергу, безпекові умови, мир. Ми очікуємо, що значна частина українців повернеться додому після настання відповідних безпекових умов. Скільки це у відсотках – побачимо», – каже Олексій Чернишов.

За попередніми оцінками міністра національної єдності, щонайменше 30% українців достатньо швидко повернуться в Україну впродовж шести місяців.

«Інша частина трошки довше, але, безумовно, українці будуть дивитися як на безпековий компонент, так і компонент економічного розвитку, роботи, освіти, заробітної плати. Всі ці речі, які турбують українців і якими маємо займатися на рівні держави, на рівні уряду і просувати це вперед», – каже віцепрем’єр-міністр Олексій Чернишов.

На необхідності державної підтримки для тих, хто повертатиметься, наголошує і Ліна Сизоненко, яка до війни була власницею салону краси. Виїхавши до Польщі, вимушено закрила бізнес.

«Я звикла працювати на себе і хотіла б розуміти, що можу повернутись в Україну і мені держава допоможе відкрити свою справу заново. Це буде дуже великим плюсом і стимулом повернутися. Заохочення має бути від держави однозначно», – зазначає біженка.

На початку січня стало відомо, що Кабмін розробляє можливість працевлаштування військовозобов'язаних українців, які нині за кордоном, на оборонних підприємствах в Україні з бронюванням.

А днями уряд виділив Міністерству національної єдності 150 мільйонів гривень на сприяння поверненню українських біженців із-за кордону, заявив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук.

Головним чинником для налагодження демографічної ситуації демограф Олександр Гладун вважає народжуваність. «І на підвищення народжуваності треба звертати увагу, і проводити відповідну державну політику», зокрема, збільшувати виплати на народження дітей, каже експерт.

Минулого року уряд затвердив стратегію демографічного розвитку України до 2040 року, а також план заходів з її реалізації у 2024-2027 роках. Але окремого фінансування на їхнє виконання немає, констатує Олександр Гладун.

Демограф також скептичний щодо ефективності Міністерства єдності. Каже: його створення «не дасть ніякого позитиву, це тільки інша бюрократична структура». І демограф поки що не бачить, «що вони можуть задіяти, наскільки можуть бути ефективними». Він нагадує: проблемами міграції в Україні займається також міграційна служба.

Прогнози на 10 років

Яким буде населення України у 2035 році? За прогнозом Інституту демографії, через 10 років українців буде 30 мільйонів у кордонах 1991 року. Більш достеменний прогноз дослідники зможуть зробити після завершення війни.

«Прогноз визначає ту тенденцію, яка буде, якщо нічого не змінювати в країні. В нас є різні сценарії, позитивний, негативний, але все залежить від року закінчення війни», – зазначає Олександр Гладун.

До того ж, після завершення війни слід буде провести перепис населення, який в Україні переносять вже чи не два десятки років. Перший і єдиний перепис відбувся 5 грудня 2001 року. Саме він допоможе провести демографічну реконструкцію – максимально зібравши дані, відновити демографічну динаміку періоду війни. «Треба буде почекати рік-два, можливо, після закінчення війни для того, щоб стабілізувались міграційні процеси», – каже демограф.

«Українці є дуже потужною нацією. Нас – більш ніж 60 млн людей по світу», – каже міністр єдності Олексій Чернишов, зазначаючи, що половина виїхала за кордон за роки незалежності й після початку повномасштабного вторгнення. Завершення війни є першим як викликом, так і можливістю розпочати системне повернення, вважає міністр.

«Я впевнений: ми робимо все для того, щоб поступово українці розглядали можливість повернення додому як реальну можливість. І в цьому плані фактор завершення війни, стабілізації безпекового компоненту є основним», – додає віцепрем'єр.

Водночас демографи стверджують: «українців вже ніколи не буде 52 мільйони. І якщо вдасться втримати населення на рівні 30 мільйонів, це буде доволі нормальний результат.

«Треба вже в своїй голові психологічно поставити хрест на минулому, нас вже ніколи не буде 52 мільйони. І потрібно змінювати життя в нашій країні, планувати розвиток економіки і соціальної інфраструктури на 30 мільйонів. Все. І облаштовувати якість життя в країні. В Європі дуже багато країн з меншою чисельністю населення, а живуть вони краще. Тому давайте на першому місці не чисельність населення, а якість життя і функціонування держави», – резюмує демограф Олександр Гладун.