15 вересня – дата, про яку, вочевидь, пам’ятають усі українські аграрії. Новий урожай зібраний, а ринки його збуту, що після повномасштабного російського вторгнення зазнали перерозподілу, певним чином залишаються невизначеними. Східні країни ЄС, котрі мають спільний кордон з Україною, закрили його для української пшениці, кукурудзи, насіння ріпака та соняшника ще навесні, заручившись в обмін на скасування односторонніх обмежень підтримкою Брюсселя.
У Єврокомісії наполягали, що запобіжні заходи, спрямовані на захист інтересів європейських фермерів, раптом вимушених конкурувати з українськими, тимчасові, й що до 15 вересня їх поступово скасують. І тим самим повернуть Україні доступ до всього агроринку Євросоюзу, а не лише до тієї його частини, що з Україною не межує. Втім, що ближче до дати, коли термін придатності обмежень спливає, то більше з’являється ознак, що їх подовжать. Радіо Свобода з’ясовувало, яких обрисів набуває можливий компроміс між Єврокомісією, Україною й п’ятіркою її сусідок та що Брюссель готується їй запропонувати.
Зерно в політичних заручниках?
Напругу між Україною та її близькими партнерами, спричинену аграрним фактором, спровокувало насамперед російське вторгнення, наголошують фахівці.
Торговельний баланс між Україною та ЄС велика війна змінила повністю. Якщо до 2022-го Євросоюз імпортував із України сільськогосподарську продукцію на 7 мільярдів євро (і купували її насамперед західноєвропейські країни – Іспанія, Італія, Нідерланди), то після вторгнення обсяг постачань зріс майже вдвічі й склав близько 13 мільярдів.
До того ж, змінив певним чином напрям: близько 35 відсотків усієї агропродукції з України осіло якраз у прикордонних державах – квінтеті, що нині виступає за продовження обмежень, знов аргументуючи це захистом власного ринку.
Уже маючи досвід радикальних кроків, що суперечать правилам ЄС, шлагбаум перед українським збіжжям готові знову опустити щонайменше дві країни з п’яти – Польща й Угорщина. А наполягають на продовженні обмежувальних заходів на загальноєвропейському рівні всі п’ять: про домовленість між Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та Румунією гнути цю лінію знову повідомив аграрний міністр Польщі, країни, котру вважають передовиком у цьому процесі.
«На мій погляд, це справді крок польського уряду, який інші сусідні країни ніби підхоплюють. Та на чолі процесу – Польща, і польський уряд готовий до цього політичного кроку напередодні виборів. Підозрюю, те саме стосується уряду Словаччини», – зазначив у розмові з Радіо Свобода Джейкоб Кіркегаард, експерт брюссельського відділення Німецького Фонду Маршалла з торгівлі, економіки й бізнесу.
Це справді крок польського уряду, який інші сусідні країни ніби підхоплюють. Та на чолі процесу – ПольщаДжейкоб Кіркегаард
Чергові парламентські вибори в Польщі, що можуть змінити владу в країні, призначені на 15 жовтня, дострокові парламентські у Словаччині – на 30 вересня. Провладні партії у політично турбулентний для себе період борються за прихильність фермерів. Спікер парламенту Словаччини, зокрема, звернувся до свого уряду з закликом примкнути до Польщі й Угорщини, готових діяти в односторонньому порядку, аби бан на імпорт до них українського збіжжя зберігся. За словами Бориса Коллара, спікера словацького парламенту, підтримка України, що боронить себе від Росії, зменшується, а відкриті кордони українському зерну можуть обернутися «бунтами людей на селі», на бік яких пригрозив стати.
Новий строк придатності імпортних обмежень?
Втім, у Єврокомісії, яка виступає медіатором і певним чином рефері між Україною та її п’ятьма сусідами, не вважають, що за подекуди гучними заявами, які Києву почасти видаються навіть недружніми, стоїть винятково політичний популізм. Із тим, що внутрішній ринок ЄС у прифронтових, як їх називають, країнах направду потребує захисту від засилля української агропродукції, згоден і єврокомісар Януш Войцеховський, відповідальний за сільське господарство. Звітуючи 31 серпня щодо поточної ситуації на агроринку євродепутатам, нагадав статистику, що свідчить про обґрунтованість вимог п’ятірки.
Резонними Войцеховський вважає, зокрема, вимоги п’яти країн продовжити обмеження, які Єврокомісія до 15 вересня обіцяла поступово скасувати, до кінця року. Вочевидь, перехідного періоду, на який вони були запроваджені, не вистачило, аби тамтешні ринки пристосувалися до нових реалій, оскільки, як попередив профільний єврокомісар, повне відкриття кордонів обернеться «глибокою, а то і ще глибшою кризою і тією самою проблемою, що й до цього була з п’ятьма країнами». Адже на додачу до минулорічного врожаю зібрали новий. І тепер на виїзд із України чекають, за словами високопоставленого єврочиновника, 56 млн тонн зерна, які у випадку скасування обмежень знов ризикують «розчинятися» у східних країнах ЄС, адже його подальше транспортування впливає на конкурентоспроможність продукту. Кожен додатковий кілометр, що проїжджає збіжжя, накручує йому цінник. А отже, «збиває» привабливість в очах кінцевого покупця.
Повне відкриття кордонів обернеться глибокою, а то і ще глибшою кризоюЯнуш Войцеховський
Рішення Єврокомісії щодо подовження чи неподовження бану на імпорт окремих категорій української агропродукції ще немає, і профільний єврокомісар неодноразово наголошував, що це виключно його власна позиція, яку він уже презентував колегам як найбільш компромісну, та обговорення попереду. Підтримує Януш Войцеховський і бажання Польщі поповнити чорний список нев’їзних агротоварів, у якому зараз пшениця, кукурудза, насіння ріпака та соняшника, й українською малиною, пояснюючи, що через різке зростання її імпорту підстави для таких кроків є. Критику на свою адресу, що пов’язує його польське походження і політичні зв’язки з Варшавою з підтримкою її аграрних вимог, у розмові з журналістами відкинув, запевнивши, що стоїть «на стражі інтересів фермерів усього Євросоюзу», а найбільш критична ситуація зараз навіть не в Польщі, а у Румунії, якщо порівнювати з об’ємами довоєнного імпорту української агропродукції кожною країною з «прифронтової» п’ятірки зокрема.
В тому, що пропозицію Войцеховського Єврокомісія підтримає, майже не сумнівається й Джейкоб Кіркегаард. І причини цьому, на думку експерта, не лише економічні, а і політичні: в Брюсселі розуміють, що Польща, де очікування подальших обмежень зараз сильно розігріті, готова знехтувати торговельними правилами ЄС як об’єднання. А пошуки порозуміння в судових інстанціях зараз не на часі.
«Якби польський уряд вжив таких заходів, це було б проти законодавства ЄС, і вони майже напевно, зрештою, програли би позов у Європейському суді. Проблема тільки в тому, що Україна не може цього чекати, оскільки йдеться про допомогу їй у дуже короткостроковій перспективі. Тому, вважаю, політична реальність така, що Єврокомісії, дозвольте сказати це прямо, доведеться дати своєрідний хабар польському уряду, щоб гарантувати, що Польща не заблокує в’їзд українському зерну до ЄС ні до виборів, ні після», – зазначив Кіркегаард.
Політична реальність така, що Єврокомісії доведеться дати своєрідний хабар польському уряду, щоб гарантувати, що Польща не заблокує в’їзд українському зерну до ЄС ні до виборів, ні післяДжейкоб Кіркегаард
Компенсації для України
Україна перебуває в постійному контакті як з Єврокомісією, так і з п’ятьма країнами ЄС, готових пускати її збіжжя лише транзитом, тобто на умовах, що воно оминатиме їхні власні ринки. Переговори в рамках цієї платформи відбуваються щотижня, інколи й частіше, й Україна там наполягає на неприйнятності подальших обмежень. І справа не лише в економічній шкоді, а й у геополітичній, наголосив очільник українського МЗС Дмитро Кулеба, відповідаючи на запитання Радіо Свобода.
«Цей крок йтиме проти принципу солідарності, на який спирається ЄС. Ми готові працювати з ними (п’ятьма країнами – ред.), щоб знайти вирішення, але закликаємо їх не брати експорт зерна в заручники своїх внутрішніх політичних процесів. Це буде нелегко, але всі мають розуміти, що Україна, будучи дуже вдячною цим країнам за військову та гуманітарну допомогу, в цьому конкретному питанні – якщо вони так діятимуть, не залишать нам нічого, окрім як жорстко захищати наші права і права наших фермерів», – наголосив Кулеба.
На глобальні ринки – до країн Африки й Азії, де, на відміну від прифронтових держав ЄС, є потреба у збіжжі, через Євросоюз, за даними єврокомісара, виїжджає до 3-х відсотків зерна з України. Нинішня ситуація, по суті, вигідна Росії, кажуть експерти, оскільки вона заміщує українського постачальника своїм, тим самим заробляючи гроші на війну й далі й водночас позбавляючи Україну головного джерела валютної виручки.
Щоб українське зерно не затримувалося на території Євросоюзу, потрібно, зокрема, розвивати так звані «смуги солідарності»: вдосконалювати інфраструктурні спроможності, що дозволять забезпечити більші обсяги транзиту, і над цим зараз у ЄС працюють. Нині з візитом у Румунії перебуває група експертів Єврокомісії. Аналізує, як збільшити пропускну здатність Дунайського коридору, що став основним вікном у світ для українського врожаю після того, як маршрут через Чорне море Росія знову зробила небезпечним.
Подальша доля зернової угоди, у подовженні якої РФ може бути й не зацікавлена, залишається невідомою, тому інвестиції у відповідну інфраструктуру ЄС мають сенс, зауважує експертка Центру досліджень міжнародної торгівлі Київської школи економіки та наукова співробітниця Центру європейської політики Світлана Таран.
«Основні зусилля України, цих п’яти країн і Єврокомісії мають бути спрямовані на збільшення потужностей і покращення транзиту, щоб це зерно не осідало в прикордонних країнах і щоби була можливість його звідти вивезти далі на глобальні ринки, в чому зацікавлені всі сторони», – наголосила аналітикиня.
Основні зусилля України, цих п’яти країн і Єврокомісії мають бути спрямовані на збільшення потужностей і покращення транзитуСвітлана Таран
Януш Войцеховський вважає, що інфраструктура впорається із необхідними для експорту об’ємами. Однак транспортування українського зерна до портів ЄС, а звідти на його звичні ринки вимагає додаткових витрат: близько 30 євро на тонну, що робить продукт для кінцевого споживача дорожчим. Тож, аби він не втрачав у привабливості, Войцеховський «пакетно» з подовженням імпортних обмежень до п’яти східних країн пропонує й субсидії Україні, що компенсують логістичні витрати. За словами єврокомісара, ЄС міг би підтримати експорт 20 мільйонів тонн українського урожаю, витративши 600 мільйонів євро.
Гроші не стануть втішним призом?
Цю ідею, зазначив Войцеховський, схвально сприйняли в Україні, зауваживши, що подовження обмежувальних заходів щодо імпорту там не сприйняли, але її ще належить обговорити аграрним міністрам усіх країн Євросоюзу (3-5 вересня в них неформальне засідання), й затвердити Єврокомісії в разі згоди й у разі, як зазначив голова сільськогосподарського комітету Європарламенту Роберт Нільс, коментуючи пропозицію, політичної волі.
«Це може стати стимулом для трейдерів експортувати це зерно до третіх країн, але, знову ж таки, для цього має бути політична готовність, тому що в європейському бюджеті немає грошей. Це означає, що ми повинні створити коаліцію політичної готовності всередині Європейського союзу, всередині держав-членів допомогти вивезти зерно з України», – зазначив Нільс.
Ми повинні створити коаліцію політичної готовності всередині Європейського союзу, всередині держав-членів допомогти вивезти зерно з УкраїниРоберт Нільс
Від українських аналітиків лунають інші пропозиції, як можна витратити потужний інструмент, що є в розпорядженні Єврокомісії: гроші.
«У випадку якщо обмеження будуть зняті, вони (країни ЄС, прикордонні з Україною – ред.) захочуть більше допомоги від Єврокомісії. Думаю, їй потрібно шукати компромісне рішення в цьому напрямку, щоб не продовжувати обмеження (...). Якщо обмеження залишаться, маємо максимально працювати над розширенням транзитних можливостей зерна через країни ЄС. Якщо налагодити транзит, це не буде «смертельно». Але позиція України – щоб обмеження були зняті. Нам пообіцяли, і має бути якась прогнозованість, інакше цей тиск зі згаданих країн збережеться й надалі», – зауважує Світлана Таран.
Суперечки, що зараз відбуваються довкола повного відкриття ринків ЄС для української агропродукції, лише частково відображають те, з чим доведеться зіткнутися Україні на своєму шляху до Євросоюзу у більш довгостроковій перспективі, вважає Джейкоб Кіркегаард.
Позиція України – щоб обмеження були зняті. Нам пообіцяли, і має бути якась прогнозованість, інакше цей тиск зі згаданих країн збережеться й надаліСвітлана Таран
Експерт з Німецького Фонду Маршалла нагадує, що між східними державами ЄС, політико-історично ближчими до України і нею самою можуть стати гроші. Її сусідні держави отримують значне фінансування з бюджету ЄС, тоді як західні країни є переважно його донорами. І доступ до цих коштів східний фланг може втратити, оскільки потреби України затьмарять усі інші. А це навряд, каже аналітик, східним країнам сподобається, і може підштовхнути до перегляду об’ємів підтримки, яку вони надають Україні, на двосторонній основі.
Кіркегаард резюмує: «Як тільки війна, як ми сподіваємося, скоро закінчиться і Україна переможе, матиме значення довгострокова фінансова підтримка України для відновлення та інтеграції України в ЄС. І тут позиція таких країн, як Польща, та інших сусідніх із Україною нинішніх членів ЄС, думаю, на жаль, буде менш однозначною. Й у цьому сенсі те, що ми зараз бачимо щодо зернової угоди, є закономірністю, яка, думаю, буде повторюватися».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
