Зараз лінія фронту в Україні – це сотні кілометрів. Десь це оборона, десь наступ. На кожній маленькій ділянці бойовими діями і людьми керують молодші офіцери – взводні, ротні, а також сержанти. Яка роль молодших офіцерів на війні? Чому вони дуже швидко отримують нові звання і як втрата досвідчених бійців впливає на бойові дії?
Ближче до лінії фронту дороги стають усе гіршими. Армійський «Хамві» – той самий транспорт, що може пробратися крізь весняне бездоріжжя. Нестача таких автівок – одна із відчутних проблем на передовій. Серед знищених війною сіл: зрізані уламками дерева, глибокі кратери прильотів і кілька тіл російських військових. Звідси армію РФ кілька місяців тому відкинули далі у поля, але вони намагаються знову сюди повернутися – бої зараз у лісосмугах.
«Найгірше – це бути неефективним, некорисним. Треба мати завжди користь. І от цей момент саме є важливіший. Війна одразу ламає людину. Страшно. Ну дійсно, буває страшно. Я не кажу, що мені не страшно. Мені страшно, але я свій страх паную. І знаю, що відповідаю за людей і мені треба робити роботу. Бо роботи, насправді, дуже багато. А інші хлопці – так само, як і я. Спробували, треба воювати. Страшно, летить. Але можна з цим боротися», – каже військовослужбовець батальйону спецпризначення «Дике поле» ЗСУ з позивним «Рідліх».
Молодший сержант «Рідліх» пояснює, сержанти – це ті, хто проживає усю війну разом із солдатами, хто не боїться ухвалювати рішення. Саме сержанти індивідуально займаються з бійцями.
«Сержанти – це фундамент, на якому все ґрунтується. Солдат має мотивувати, навчати, підказувати, як себе вести в боях, як правильно налаштовувати тактику бою, як правильно ліквідувати противника, як правильно захищати РОП або ВОП. В залежності від того, що ми робимо і як правильно здійснюється евакуація поранених», – продовжує «Рідліх».
Під час спроб штурму українських позицій у лісосмузі – просування завжди відбувається невеликими групами. Їх, ризикуючи, підпускають ближче і відрізають шлях мінометом, після чого спрацьовує піхота. У таких ситуаціях – коли обстановка може швидко змінитися, рішення, як і відповідальність, на сержантах.
«Відстань – як в нас штурмовиків. Не допусти ворога на відстань кинутої гранати. Це 30 метрів. Тільки він кидає гранату – це буде вже штурмуватися позиція. На таку відстань не допускаємо. Ліквідуємо ворога, поки він до нас підійде. Звичайно, я не скажу, що я не можу не виконувати накази, бо це є непокора, невиконання наказу. За це стаття йде. Але, в першу чергу, для мене важливе людське життя. І я його хочу зберегти. Тобто я відповідаю за людей. За групу людей, які зі мною воюють. І мені життя більше в пріоритеті. Тобто, якщо б мені сказали штурмувати і я б з цим не погодився б – я думаю, що я не штурмував би. Знаючи, що там люди будуть гинути. Треба все просто добре продумувати», – каже «Рідліх».
Усі українські підрозділи за рік боїв на передовій втратили значну частину досвідчених бійців і молодших офіцерів – з досвідом війни на Донбасі або тих, хто проявив себе протягом останнього року. Саме молодші офіцери повністю володіють інформацією про завдання підрозділу конкретно на своїй ділянці передової.
«У взводі, в роті є тільки одна людина, яка в повному обсязі володіє цією ситуацією. Це командир взводу, командир роти. Втрата командира взводу і командира роти однозначно призведе до, якщо не втрати управління, то, принаймні, певної зупинки на той час, коли людина, яка має лідера замінити, увійде в курс справ і прийме на себе управління. Воно тільки на навчаннях легко відбувається. У процесі бою – то вкрай важка задача», – каже Віктор Кевлюк, експерт центру оборонних стратегій.
«Офіцери – це, по суті, як програмне забезпечення, якщо ми так говоримо. Звичайно, тренований персонал – це теж як програмне забезпечення до заліза. Але саме офіцери, якісні офіцери – це той клей, це той елемент, який стягує і перетворює на бойову машину, тому це втрата, яка набагато гірша, чим втрата будь-якого заліза. Тобто можна відкрити дані сайту ORIX і подивитись, скільки ми втратили заліза, а от оці 2000 офіцерів, американці називали 1800 для росіян, якщо навіть симетрично, навіть плюс мінус, там 1800 офіцерів для України – це ті втрати, які нам жоден Захід не може компенсувати тут і зараз. Все інше залізо – його можна повернути, нові поставки і так далі. Втрати офіцерів – підготовлених, кадрових, з відповідним масштабом мислення, навичками, автоматизмом дій – це та втрата яка найскладніша і набагато більша, ніж все те залізо, яке ми втратили за той час, коли ведемо повномасштабну війну», – каже старший аналітик фонду «Повернись живим» Микола Бєлєсков.
Для новобранців, коли на підготовку часу не було, у перші тижні і місяці війни багато в чому опорою були ті, хто служив у кадровій армії на момент активізації бойових дій у 2022-му або мав досвід війни на Донбасі у минулому. Масштаб був зовсім не той, що у 2014-му, але бої з російською армією тоді дали розуміння, як діяти зараз.
«Ну, частина людей з об'єктивних причин могла залишати службу, але в будь-якому випадку це те, на чому ми виїхали в перший рік, зірвало оригінальний план ворога. Тому що це були дійсно командири, які могли брати на себе відповідальність діяти відповідним чином – ми це бачили. Це не лише стосується офіцерів, рівня там лейтенант, старший лейтенант, капітан, майор. Ми це бачили на рівні, наприклад генералів, які 14-й рік зустріли офіцерами нижчого рівня, які брали на себе відповідальність, які організували оборону таких місцях, як Чернігів, Миколаїв. Доволі ефективно, з обмеженими ресурсами, порівняно з противником, організували і організували дуже добре, допомагаючи зірвати план ворога», – продовжує Микола Бєлєсков.
В цілому українська армія, за своєю структурою, складається з бригад. Якщо дуже спростити схему, бригада – це кілька батальйонів. У батальйоні від трьох рот. У кожній роті – по кілька взводів. Сержанти на кожному рівні допомагають офіцерам керувати людьми. Через війну з Росією кількість усіх підрозділів сильно зросла, але структура – не змінилася.
«Втрата офіцерів тактичної ланки – найбільш болюча для будь-якої сторони війни через те, що якщо ви сьогодні втратили командирів взводів – завтра у вас не буде командирів рот. Не буде командирів рот – не буде командирів штабів бригад. Не буде начальників штабів батальйонів, заступників комбатів. Тобто криза в ланці, яка безпосередньо веде бій, буде наростати і буде дуже негативно впливати, особливо, якщо ви не маєте професійного сержантського корпусу. Ми вчасно до цієї проблеми повернулися. Відповідно, у росіян ми бачимо зовсім іншу картину: стара радянська школа, «учєбка». Сержант формально отримав погони. Не отримав ні знань, ні авторитету», – каже Віктор Кевлюк.
Чеська твіттер-спільнота Killed in Ukraine веде підрахунок російських офіцерів, базуючись на даних з відкритих джерел. Станом на 17 березня – це майже 2000 окупантів. Майже третина з них перебували у званні старший лейтенант – 613 осіб. Понад 300 загиблих – як серед капітанів, так і серед лейтенантів. Ще 650 – старші офіцери або ті, чий ранг встановити не вдалося.
«Ось цей дефіцит кадрів російської армії покрити нема звідки. Так, вони набрали багато мобілізованих, але з мобілізованих не зробиш офіцерів і в тому числі в цьому криється відповідь на запитання, чому російська армія використовує тактику цих штурмових груп. Просто тому, що вибудувати нормальну схему взаємодії на полі бою без офіцерів неможливо, саме тому доводиться діяти такими ось так званими м'ясними штурмами, людськими хвилями атакувати, та й природно все це призводить до великих втрат», – зазначає військовий оглядач Ян Матвєєв.
За даними Міноборони Великої Британії, причина значних втрат серед молодших офіцерів у тому, що їм доводилося керувати діями боїв замість сержантів. Часто командири батальйонів і навіть бригад перебували безпосередньо на передовій. Останній відомий випадок – загибель російського полковника, командира 14-ї окремої бригади спецпризначення Сергія Полякова під Вугледаром.
«Це ще одна велика різниця у західному підході розвитку лідерства та у російському підході. Коли є довіра і кожен солдат – лідер, тоді завжди знайдеться той, хто зробить крок уперед і займе місце офіцера, який загинув. Російська система, і це її слабкість, вони не довіряють своїм солдатам у посаді, коли офіцер загинув. І росіяни втратили офіцерів від рівня генерала до молодших офіцерів саме тому. Тому що їхні офіцери мають бути на передовій. Щоб керувати солдатами, яким вони не довіряють та віддавати прямі вказівки», – каже Джон Спенсер, ветеран війни в Іраці, керівник кафедри вивчення міських боїв Інституту сучасної війни.
Будь-які дані про втрати армії РФ або ЗСУ – фрагментарні і відомі лише командуванню з обох боків. The Washington Post із посиланням на німецького чиновника, написала про загальну кількість у 120 тисяч поранених і загиблих в українській армії. Серед них, у тому числі, мотивовані, навчені офіцери із бойовим досвідом.
«Чи це багато, такі втрати для України? Звичайно ж. Вони гинуть, щоб стати вільними. Але, на відміну від Росії, є 50 націй, які допомагають Україні. Це включає підготовку великої кількості українських військових поза Україною кращими військовими світу, а потім відправку в Україну, щоб стати лідерами – керувати підрозділами, бути офіцерами. Так, втрати видатних військових лідерів мають вплив, це незаперечно. І Україна жертвує ними через брак можливостей та обладнання, але ротація, підготовка, навчання, розвиток лідерства дозволяє рядовим солдатам завдяки офіцерам відповідати вимогам вищого рівня – це все частина побудови військової системи», – продовжує Джон Спенсер.
Український танк веде вогонь прямим наведенням десь під Бахмутом. Саме такі виїзди – основа бойової роботи танкістів у цьому регіоні. Щоб виконати таке завдання – до процесу залучені військові на кількох рівнях. Валерій, як ротний, спостерігає через монітор.
«В мене є планшет, в мене є відео з пташки, яка літає і я вже через радіостанцію керую двома або трьома танчиками. Куди їм краще заїхати, як краще зробити, куди відкотитися. Цим процесом вже керую я. Я надаю їм команди. Як ти в танку – в тебе обмежена видимість, що від тебе зліва, що від тебе справа. І через цю пташку ти дивишся і вже допомагаєш керувати екіпажу», – каже ротний 17-ї окремої танкової бригади ЗСУ Валерій.
Ще перед завданням екіпажі мають розуміти: куди і з яким завданням їм потрібно буде виїздити, враховувати, що танки – пріоритетна ціль з моменту появи на полі бою.
«Треба робити рекогностування. Треба виїхати на місце, подивитися, де ми будемо, звідкіля ми будемо працювати. Які маршрути висування, рубежі. Якщо ми зараз підпорядковані піхоті, то ми з ними злагодження проходимо. Де, звідкіля, які об’єкти, які посадки треба відпрацювати. І разом з ними вже по команді, вони передають, і виїжджаємо разом з ними на рубіж або штурмуємо разом з ними», – каже танкіст 17-ї окремої танкової бригади ЗСУ Сергій.
«Якщо піхота наступає – в танка є димова завіса. Він заїжджає, доїхав до посадки, одразу дими включає в себе. Пін димову завісу і піхота може собі спокійно – шик, залетіти в посадку і зайняти ті ж місця. А танчик що – виїхав і відразу починає кошмарити тупо, де їхні бліндажі. Може впритик отак просто приїхати і одразу ловить. Ми на ходу – їдемо і стріляємо. Не даємо, щоб вони вилазили. Бо якщо тільки виліз – там десь ПТУРник вилізе. Ну так, з ПТУРа можна отримати нормально», – каже його побратим з позивним «Ара».
Сергій, як взводний, відповідає за своїх людей. Наявність боєприпасів і справність техніки. До прикладу, в одного із танків взводу – несправність. Ствол нестабільний, тому бойова машина, якій уже кілька десятків років, тимчасово не може виконувати завдання. Цю проблему танкісти намагаються вирішити власними силами.
«Коли машини приходять з ремонту, теж і піхоту прошу, щоб попрацювати з закритих позицій. Щоб і систему перевірити, як машина веде себе. Щоб при штурмових діях вона працювала надійно. Перевіряєш її з закритих, а потім уже можеш виїжджати на штурмові дії. Танк навіть без БК, якщо буде їхати, то піхота, присутність танка для них – це уже так, підняття бойового духу, якщо ти з ними їдеш. Аби вони тільки танк не кидали. Обертаєшься – нема нікого, йо-ма-йо», – каже Сергій.
Як і в інших підрозділах, значна частина військових – мобілізовані, як у випадку Сергія. А Валерій – молодий офіцер, закінчив ВНЗ у 21-му і став взводним. Пройшов бої в Маріуполі і вийшов з оточення.
«44 дні були в повному оточенні, а потім вже з боєм вийшли з оточення. Ми пройшли 3 ешелони. Це перший, другий і третій. Виходили пішки 10 діб. Це приблизно десь 200 кілометрів пройшли групою 16 осіб», – каже Валерій.
Він усе ще керує танком як командир, але тепер у нього ще більше відповідальності за людей.
«А коли ти вже командир роти, то в тебе вже ціла рота і багато людей в твоєму підпорядкуванні. Треба їх навчити, показати. Дещо в них у чомусь навчитися. Показати свій характер, показати, що ти лідер, за тобою треба йти. Якщо ти сказав, що треба так зробити, значить це треба так», – продовжує ротний.
Благодійний Фонд «Повернись живим», який допомагає українським військовим обладнанням, озброєнням і навчанням, з другої половини 2022 року реалізує проєкт «Школа капітанів» – там навчають командирів рот для української тероборони, яка також воює на передовій, як і інші підрозділи ЗСУ. На курсі вчать лідерству і ухваленню рішень за стандартами НАТО.
«Тобто зараз в територіальній обороні, в силах територіальної оборони – в підрозділах, у батальйонах, у бригадах перебуває порядку 130 тисяч бійців, і для того, щоб перетворити цю масу дійсно на бойову силу, потрібні офіцери. Офіцери залучалися, але є формальні показники, коли там така-то кількість в тебе є офіцерів і є реальні показники, коли, знову ж таки, бойові дії показують різні ситуації. Показують, що є певний брак кваліфікації, тобто командування ТРО не боїться визнавати, що необхідно посилювати кваліфікацію, розуміють, що від того, як діють на рівні роти, батальйону, залежить дуже-дуже багато. Це як підготовка бійців, тому що бійці самі себе не будуть готувати, організовувати цей процес, і так, застосування сил», – каже Микола Бєлєсков.
Саме навчання – один із найважливіших елементів для бойових дій зараз і у майбутньому. У цьому процесі Україна, багато в чому опирається на країни Заходу. Навченість однаково важлива для солдатів, сержантів, молодших і старших офіцерів. Частина військових швидко зростає у званнях – але через інтенсивність бойових дій часу на підготовку у більшості випадків немає.
«Людина у званні молодший лейтенант може просунутися вверх по сходинках служби, не набуваючи ніяких знань. Просто не встигаючи це робити, але будучи активною, агресивною в бою. Або хитрою. Що також у нас трапляється. Таким чином ми можемо отримати молодшого лейтенанта на позиції командир роти. Старшого лейтенанта на позиції командира батальйону. Це погано. Неможливо просувати, що сержанта, що офіцера по службових сходинках, не надаючи йому можливості отримати відповідний рівень освіти. Без підготовки ми отримаємо лише втрати. І запобігати втратам можна лише навчанням», – каже Віктор Кевлюк.
«Дивитися, в кого є відповідні навички – це дуже легко проявляється насправді в людини – навички ефективного управління. Таких людей треба підвищувати, їхню кваліфікацію, виводити на підготовку. Але хтось у цей час повинен виконувати бойові завдання. Як наслідок – певну ціну ми так чи інакше заплатимо відповідно за це. Треба розуміти ще й, що така сама, якщо навіть не гірша, ситуація у нашого противника. Як наслідок – це дещо врівноважує ті негативні тенденції, які є в нас. І, в принципі, при правильному підході можна фактично певну не деградацію але певне падіння потенціалу – зупинити, вирівняти і піти в гору. Але для цього, на жаль, треба відривати фактично перспективних людей від виконання бойових завдань зараз і посилати когось іншого приносити себе в жертву. Така виходить моральна тяжка дилема. Скажімо так. І це знову підводить до того, що як не було б – буде шквал критики. Навіть за найкращого сценарію, коли найкращих людей з точки зору виконання функції сержантів, молодших офіцерів будуть визначати, відправляти на підготовку і тоді вже задіювати», – каже Микола Бєлєсков.
Українській армії не вистачає офіцерів – через втрати і розростання структури ЗСУ. Соціальний ліфт для багатьох молодих бійців стрімкий Вони отримують нові посади, а з ними і нову відповідальність дуже швидко. І не всі з нею пораються. З одного боку, це нова генерація офіцерів, яка може вплинути на зміни в армії і більш активний перехід до західних стандартів, з іншого – війна не дає можливості бійцям, які воюють без ротацій, отримати необхідну підготовку – щоб бути більш ефективними у бою з Росією і уникати втрат.
