(Рубрика «Точка зору»)
Події, що відбуваються після Нового року в сепаратистському регіоні Молдови, у так званій «Придністровській молдавській республіці», мають всі ознаки справжнього енергетичного апокаліпсису.
Багатоповерхівки залишилися без світла і гарячої води. Приватні будинки залишилися без газу. Перестали працювати промислові підприємства, школи, вищі навчальні заклади, майже зупинився транспорт.
У «Газпрому» були всі можливості вирішити питання із постачанням газу до Придністровʼя
Для промисловості самопроголошеної «республіки», за словами очільника її економічного міністерства Сергія Оболоника, це може мати невідворотний ефект. Тобто після того, як питання з енергетикою владнають, придністровська промисловість вже не відновиться. Й це – у регіоні, де, на відміну від України, продовжується мирне життя.
Що ж сталося?
Можуть сказати, що відповідь на це питання перебуває на поверхні – 1 січня 2025 року закінчилася дія угоди про транзит російського газу через територію України – а Придністровʼя отримувало газ (безкоштовний!) саме за посередництвом української ГТС. Але це – невірна відповідь.
У Москві вирішили використати мешканців Придністров'я як «гарматне мʼясо» для дестабілізації ситуації в Молдові й спробі скомпрометувати Україну
У «Газпрому» були всі можливості вирішити питання із постачанням газу до Придністровʼя із використанням транзитних можливостей трансбалканського газопроводу, але у Москві цього не зробили. Бо вирішили використати мешканців Придністров'я як «гарматне мʼясо» для дестабілізації ситуації в Молдові й спробі скомпрометувати Україну, «недоговороздатність» керівництва якої й призвела до гуманітарної кризи.
Вперше я відвідав Тирасполь ще на початку 90-х, коли працював над циклом репортажів для газети «Молодь України» під загальною назвою «Молдова. Незнайома сусідка». У Кишиневі я зустрічався із президентом Молдови Мірчею Снєгуром, а у Тирасполі – із очільником Придністровʼя Ігорем Смирновим.
Вже тоді в мене виникло чітке розуміння, що ніякого реального підґрунтя для конфлікту між двома берегами Дністра не існує, що всі звинувачення Смірнова на адресу офіційного Кишинева – завчені директиви. А насправді Кремль використовує Придністровʼя як інструмент для того, щоб не допустити виходу Молдови зі складу Радянського Союзу.
І дійсно: влітку 1991 року Смирнов, за його власним свідченням, побував на закритій нараді у тодішнього голови Верховної Ради СРСР Анатолія Лук’янова. На зустрічі керівників самопроголошених утворень (із якими коротко переговорив також і президент СРСР Михайло Горбачов) обговорювалися наміри союзного керівництва для «стабілізації ситуації» у спільній державі і важливу роль у цьому Придністровʼя та інших вигаданих республік.
Окупаційний контингент
Результат: у серпні 1991 року в Тирасполі підтримали ГКЧП, а президент Снєгур був одним із небагатьох лідерів колишніх радянських республік, хто рішуче став на бік президента Бориса Єльцина.
Але тут вже нове російське керівництво усвідомило, що Придністровʼя може стати непоганим інструментом для посилення впливу Москви на колишні радянські республіки.
Замість того, щоб допомогти керівництву Молдови у відновленні територіальної цілісності й конституційного порядку, Кремль дав наказ розташованій у регіоні радянській (а тепер російській) армії перетворитися на окупаційний контингент.
«Зашморг для Молдови»
Віцепрезидент Росії Олександр Руцькой радо вітав у Тирасполі нових «союзників демократичної Росії». А сам Єльцин сприяв підписанню «мирної угоди» між Снєгуром і Смірновим – така от чорна невдячність! Але придністровці із своєю функцією «зашморгу для Молдови» справлялися взірцево – приблизно до 2022 року, коли російський план «коридору до Придністровʼя» через захоплення Одеси зазнав фіаско.
Про бажання очорнити Київ також не варто забувати
Й тепер, можливо, Володимир Путін вирішив використати придністровців востаннє. Найбільш очевидна ідея – так це за допомогою кризи в регіоні спровокувати енергетичну кризу в Молдові, допомогти проросійським політикам перемогти на майбутніх парламентських виборах, взяти реванш за поразку підтримуваного з Москви кандидата Александра Стояногло на президентських виборах та надійно заблокувати європейський курс Молдови, а, може, і України також.
А якщо в результаті кризи Придністровська республіка просто зникне? Та нічого, тоді її мешканці приєднаються до проросійського електорату й забезпечать перемогу союзників Москви!
Ну і, звичайно, про бажання очорнити Київ також не варто забувати. В Москві практично нічого не робили, щоб продовжити газовий транзит, але напередодні
«Справжня вистава»
1 січня влаштували справжню виставу із звинуваченнями на адресу України словацького премʼєра Роберта Фіцо та його несподіваним візитом до Москви і зустріччю з Путіним.
Й це при тому, що у Словаччини немає взагалі ніяких проблем із газопостачанням. А в Придністровʼя, як бачимо, є. Й ми не здивуємось, якщо дізнаємось, що у цих проблемах у Тирасполі звинувачують не Москву й «Газпром», а Київ і Кишинів – хоча в Молдові докладають зусиль, щоб допомогти придністровцям пережити кризу.
Байдужість Кремля до життя звичайних людей, звісно ж, не новина, але кожного разу, коли із нею зустрічаєшся, стає моторошно. Кожний, хто прагнув союзу з Росією і «русским миром», неодмінно опинявся в ролі його жертв. Придністровʼя не стало винятком.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум