Прага – Чехія готується до масштабних святкувань 30-ї річниці Оксамитової революції. У центрі Праги проходять численні фотовиставки, у театрах відбуваються історичні перфоманси – вся країна готується до масштабного святкування. Але, як виявилось, у сучасній демократичній Чехії, яка на сьогодні є членкинею ЄС і НАТО, є люди, які ставляться до подій 30-річної давнини не надто позитивно. Радіо Свобода зустрілися із двома громадянами Чехії, які по-різному ставляться до минулого, теперішнього і майбутнього країни.
Із Шимоном Панеком на розмову в нас лише 40 хвилин. За кілька тижнів до того, як чехи святкуватимуть 30 років без комунізму, в його щоденному графіку по кілька інтерв’ю на день. Адже його у Чехії вважають справжньою легендою Оксамитової революції. Восени 89-го Панек був одним із тих, хто очолив студентський протестний рух.
Ми зустрічаємось там, де все почалося – це Вацлавська площа у самісінькому центрі Праги. 17 листопада 1989 року саме тут відбувалася студентська демонстрація, присвячена пам’яті чеського студента Яна Оплетала, загиблого 1939 року під час протестів проти нацистської окупації. На ній уже лунали політичні гасла, через що поліція жорстоко розігнала демонстрацію. Шимонові Панеку на той час був 21 рік.
Для нас це було неприйнятно – як це, побити студентів?!.Шимон Панек
«Для нас це було неприйнятно – як це, побити студентів?!. Розгін демонстрації неабияк обурив старше покоління, інтелігенцію. Протягом кількох днів тут були сотні, тисячі людей. Комуністи намагалися якимось чином це все заспокоїти. Навіть секретар Комуністичної партії в Празі Мірослав Штєпан приїхав до найбільшого празького заводу. Він намагався вмовити тамтешніх робітників не піддаватися протестним настроям. Вони ж йому відповідали: «Ми не діти». І це вже був ясний сигнал, що всі, принаймні тут у Празі, не хочуть більше все це терпіти», – ділиться спогадами з Радіо Свобода Шимон Панек. (23 листопада 1989 року секретар міськкому КПЧ в Празі Мірослав Штєпан прибув на празький завод «ЧКД» і заявив зібраним робітникам: «У жодній країні… не може бути так, щоб п’ятнадцятирічні діти вирішували, коли має йти геть президент чи коли він має приходити, чи хто ним має бути»; його виступ робітники зірвали вигуками: «Ми – не діти!» – ред.)
Уже через кілька днів після побиття студентів Панек був на Вацлавській площі. Його мотивацію підсилювала ще й особиста історія – батько Шимона був політв’язнем.
«Після побиття студентів ми сказали: «Досить!». 17 листопада припало на п’ятницю, тож у нас були вихідні, щоб усе організувати. Щоправда, без інтернету і телефонів. У понеділок десь о 10-й ранку я прийшов на природничий факультет Карлового університету. Я заявив, що ми всі підтримуємо протести – всі підняли руки догори. Я і ще кілька людей вирушили до декана – ми били у двері і вимагали ключі від факультету. У той день ми отримали контроль над ним. І це був лише початок», – згадує Панек.
У цей час до однієї з військових частин Чехословаччини до армії пішов 19-річний Їржі Черногорський. На той час він був уже одружений і мав дитину. Як він сам про себе розповідає, тоді у нього не було жодних амбіцій цікавитись політикою.
Я не можу сказати щось погане про соціалізм. Мені було 19 років, і зі мною нічого поганого не відбувалосяЇржі Черногорський
«Я про політику нашої країни нічого не знав. Максимум те, що нам розповідали на уроках суспільних наук. Я не можу сказати щось погане про соціалізм. Мені було 19 років, і зі мною нічого поганого не відбувалося. Єдине, що мені розповідала моя бабуся про дідуся, – які жахливі речі з ним траплялися за комуністів. Але я особисто не відчував на собі якоїсь несвободи або безправ’я. Єдина неприязнь до Радянського Союзу, яку я відчував, була в контексті хокею – росіяни перемогли наших (чехословаків – ред.), і для мене це було єдине, що мене дійсно дратувало», – каже він.
Нині Їржі 49 років. Перше, що впадає в око при зустрічі з ним, – невеличкий значок на його піджаку. На перший погляд, це класичні прапори Чехії й ЄС. Але у варіації Іржі прапор Євросоюзу перекреслений: «Цей значок означає, що я не погоджуюся із політикою Брюсселю та ЄС. Я бачу один вихід для Чехії – вихід з ЄС, тобто «Чехзит».
У 2015 році Їржі створив громадську організацію «Честь, свобода, повага» й активно виступає проти мігрантів, членства Чехії в НАТО і ЄС. Востаннє публічно його можна було побачити на проросійських акціях протесту проти перенесення пам’ятника радянському маршалові Конєву у Празі. Саме він зривав захисне покриття, яке встановила районна влада, щоб захистити монумент від вандалів.
«Сьогоднішня політика в Чехії та й загалом у Європі виставляє Росію й СРСР у поганому світлі. Через те, що у 1968 році вони нас окупували. Більше того, сучасні праві політики і ЗМІ перекручують європейську історію таким чином, що Росію і Радянський Союз збезчещують. Багато кому це не подобається. Маршал Конєв – це вже остання крапля, як на мене», – каже він про рішення місцевої влади празького району Прага-6, де нині стоїть пам’ятник, у якесь інше місце, а на площі створити новий пам’ятник визволителям Праги.
Черногорський підтримує політику і президента Чехії Земана, і прем’єра Бабіша. Вони, щоправда, неоднозначно висловлювали свою позицію щодо російсько-українського конфлікту. Голова уряду Андрей Бабіш, до прикладу, нещодавно мав зустріч із так званими представниками кримськотатарського народу, які підтримують анексію Криму Росією. Після скандалу навколо цього урядовець відхрестився від зв’язків із прокремлівською організацією «Кирим бірлігі». Натомість деякі депутати чеського парламенту регулярно відвідують півострів із візитами, порушуючи при цьому законодавство України.
Сам же Їржі на запитання «Чий Крим?» дає доволі зрозумілу відповідь. «Я особисто, можливо, ви будете сміятися, але якби я був Путіним – я вчинив би так само. Я б не хотів, щоб в моєму Чорному морі хазяйнувало НАТО. Аби головна точка в Чорному морі – Севастополь – могла бути захопленою НАТО за допомоги українських політиків. Я б діяв так само», – заявив Радіо Свобода Черногорський.
Разом із Їржі ми підходимо до однієї з пам’ятних дощок, яка присвячена подіям 1989 року.
– Таких табличок дуже багато по всій Празі. Тут уже лежать квіти, і багато чехів вважають 17 листопада святом. Чи це свято для вас ?
– Ця пам’ятна дошка тут по праву. Вона згадує людей, яких тут дійсно побили і які були жорстоко розігнані. Я це так сприймаю. Це добре, що ця табличка тут є. Можливо, це був важливий день. Але для мене це не свято. Можливо, у той день це дійсно сприймалось як визволення і початок демократії. Але в контексті того, як склалася ситуація сьогодні, – 89-й рік для нашої країни точно не був чимось хорошим.
Шимона Панека такі думки й висловлювання деяких його співвітчизників не надто шокують. Він каже, що нині в Чехії достатньо людей, які відверто сумують за соціалістичними часами в Чехословаччині – а подеколи відкрито підіграють настроям спадкоємиці СРСР.
«Президент Земан і прем’єр Бабіш час від часу намагаються створити враження, що Росія – це чудова для життя країна. У людей, які це підтримують, – дуже коротка пам’ять. Дехто забуває і навіть сумує за тим, що відбувалось у Чехословаччині під комуністами. З іншого боку, кожна людина має право на власну думку. В цьому і полягає демократія, яку ми здобули 30 років тому», – ділиться думками Шимон.
На думку Панека, Україна теж стала на цей шлях у 2014 році. Про події, які сталися після Майдану, співзасновник однієї з найбільших чеських гуманітарних організацій «Людина у скруті» знає не з чуток чи новин. Адже ця організація від початку війни на сході України допомогла кільком мільйонам мирних жителів на Донбасі.
Важливо те, що люди, які виходили на Майдан у 2014-му, і ті, хто виходив на вулиці Праги 30 років тому, хотіли одного – щоб країна була для народуШимон Панек
Для нього паралелі між Оксамитовою революцією і Революцією гідності очевидні.
«Як на мене, їх багато. Особливо для мене важливо те, що люди, які виходили на Майдан у 2014-му, і ті, хто виходив на вулиці Праги 30 років тому, хотіли одного – щоб країна була для народу. Все починається з громадянина і його свобод, а не навпаки», – вважає Панек.
Для Шимона Панека 17 листопада – свято. Як і для тисяч чехів, яких кличуть на офіційні святкування 30-ї річниці Оксамитової революції.
У переддень же відбудеться ще одна акція, але вже протесту. На антиурядовий мітинг організатори планують знову зібрати кількасот тисяч людей, щоб спробувати повторити ту ж масштабність, як і 30 років тому.
