Колишній міліціонер Василь Сокиренко повернувся у зону відчуження в гонитві за легким заробітком, але знайшов тут свободу. Про «ідилію на отруєній землі» після аварії на Чорнобильській АЕС дивіться у фотогалереї.
Чорнобиль: ідилія апокаліпсису
1
Атомна електростанція в Чорнобилі. 30 років після вибуху
2
У занедбані міста та села, що розташовані навколо ядерного реактора, тепер приїжджають туристи, щоб сфотографувати сцени розрухи
3
Ці дитячі протигази (у часи СРСР були запобіжними заходами проти нападу з боку Сполучених Штатів) були розкидані на підлозі через деякий час після катастрофи. Чорнобильський екскурсовод Володимир Єгоров каже, що це було зроблено «художником», який хотів створити страшний образ апокаліпсису
4
Основне відчуття, яке складається в зоні відчуження – смуток. Недалеко від жахливого місця катастрофи жили звичайні люди, які пишалися своїм містом. Яскраво забарвлені розписи цього дитячого табору згнивають один за одним
5
Але є ще один Чорнобиль, примітний тільки тим, наскільки звичайним і навіть красивим він здається. Цей будинок належить Василеві Сокиренку, одному зі 160 «переселенців», які вирішили повернутися до Чорнобиля
6
Колишній міліціонер вперше приїхав до Чорнобиля у 1990 році. Його увагу привернула зарплата: вдвічі вища, ніж він заробляв би за межами зони відчуження
7
«Я сидів в якійсь квартирі на п'ятому поверсі, слухаючи шум шосе» - каже він. Не маючи іншого заняття, крім як «пити і дивитися телевізор» Василь прийняв рішення повернутися. Чорнобиль його не відпускав.
8
Завдяки зв'язкам у місті та з владою, йому дозволили повернутися. Але будинок, де він зараз живе, не був його власним
9
Наче в якійсь історії про останні дні на планеті, Василь мав можливість обрати із низки занедбаних будинків будь-який. Він ходив по вулицях, поки не знайшов те, що хотів. Милий будинок із величезною ділянкою для овочів, квітів та пасіки
10
Василь перевіряє один зі своїх вуликів. Одного разу колишні власники, які зараз живуть в Криму, повернулися провідати їхній старий будинок. «Вони постукали в двері... не було ніяких проблем, навпаки, вони були щасливі, що я вселився», – каже Василь, бо без нього будинок був би тепер у руїнах
11
Мало що хвилює Василя, що видно по тому, як він перевіряє свої вулики без рукавичок. Думки про радіацію не займають у нього багато часу: «Ми тестували ділянку, все чисто. І я тестую те, що їм, і все в порядку»
12
Але ніякого тестування немає, коли він пропонує скуштувати рибу, яку він сам виростив
13
«Тут я відчуваю себе вільним. Коли літо приходить, і сад в повному кольорі, стає очевидним, чому я вирішив повернутися», – розповідає Василь. В оточенні співу птахів, сидячи в саду, Василю це здається практично переконливим
14
Це той момент, якого боїться кожен відвідувач Чорнобиля. Поки провідника Дмитра Кольчинського (зліва) перевіряють на наявність радіації, звучить сигнал тривоги. Блимаюча червона лампочка вказує на забруднення в області грудної клітини. Після того, як він знімає значок відвідувача, датчик не спрацьовує. Але він явно наляканий. По дорозі додому дзвонить дружині, щоб та підготувала чистий комплект одягу. Футболка буде викинута. «Я не хочу нічого подібного поруч із моєю дитиною». Яскраве нагадуванням про те, що незважаючи на час, який минув, і незважаючи на оптимізм таких людей, як Василь, Чорнобиль залишається отруйною землею
