Семен Решетилов, проєкт Радіо Свобода «Кавказ.Реалії»
Українські спецслужби спільно з ічкерійським батальйоном імені Шейха Мансура, який воює на боці ЗСУ, провели операцію «Свобода або смерть», під час якої переправили через лінію фронту двох російських бійців чеченського походження. Це не єдиний випадок переходу «кадировців» на бік України. Але багато перебіжчиків вважають за краще зберігати анонімність, побоюючись помсти їхнім сім'ям, що залишилися на батьківщині.
Восьмихвилинний сюжет про спецоперацію показав телеканал ТСН. Зі знятого в Краматорську репортажу відомо, що 38-річний Сейфуллах Алсултанов і 45-річний Абдула Маліков звернулися до чат-боту ічкерійського батальйону імені Шейха Мансура і передали українській стороні важливі розвіддані про розташування своїх підрозділів.
«Росіянин – це ненависна мені людина... І ця ненависть триває століттями. Поки існує Росія, зло непереможне», – заявив Сейфуллах Алсултанов. Він був стрільцем 242-го мотострілецького полку, що базується в російському Волгограді, і стверджує, що уклав контракт із міноборони РФ тільки для того, щоб за першої можливості перейти на український бік.
У Малікова інша історія: дільничний уповноважений МВС обманом заманив його до відділу поліції під приводом перевірки реєстрації, після чого його закрили в підвалі та катували.
«Через чотири дні випустили з підвалу і запитали, чи підпишу контракт? Відповів – ні. [Мене] били до непритомності і знову кидали у підвал», – заявив перебіжчик, який служив в окупованій частині Луганської області.
Деталі спецоперації «Свобода чи смерть» залишаються засекреченими. Відомо лише, що один із колишніх російських військовослужбовців подолав півтора кілометри мінним полем, слідуючи за українським дроном.
Бажає багато хто, наважуються не всі
Представник Ічкерії в Україні Адам Мамут у розмові з сайтом «Кавказ.Реалії» наголосив, що це не перший випадок переходу військових чеченського походження на український бік.
Кілька разів ічкерійські підрозділи, що воюють на боці ЗСУ, навіть виходили у «сіру зону», щоб забрати бійців – таке відбулося в Курській області та на Донбасі. Якось перейшли відразу чотири людини, каже співрозмовник.
«За моєї пам'яті було мінімум три такі випадки. Кожен із них важливий, бо показує чеченським військовослужбовцям [у складі армії Росії]: у них є шанс вижити, успішно перейти на наш бік і разом воювати проти окупантів. Надходить багато звернень від мобілізованих, від тих, кого силою змусили вдягнути форму. Але через високі ризики далеко не всі в результаті наважуються на цей крок», – зазначає Мамут.
За його словами, після отримання заявки через чат-бот ічкерійські підрозділи зв'язуються із СБУ та правоохоронними органами України, щоб організувати перехід військовослужбовців через лінію фронту. Особлива увага приділяється тому, щоб їх не зарахували як полонених на обмін і не повернули до Чечні, де їх можуть катувати.
«Як складається їхня доля далі? Кілька людей поїхали до Європи, але більшість добровільно приєднується до наших батальйонів. Вони можуть потрапити до ОБОН (Окремого батальйону особливого призначення (ОБОН) збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія – ред.), батальйони імені Шейха Мансура або Джохара Дудаєва – у них спільна справа. Як правило, [перебіжчики] обирають той підрозділ, де вже є знайомі чи земляки», – розповідає співрозмовник.
Керівник української експертної групи «Сова» політолог Михайло Сава наголошує, що в Україні з великою увагою ставляться до визвольної боротьби народів Північного Кавказу, особливо чеченців, проти імперської політики Москви.
«У музеї я бачив листівку, видану 1944 року Організацією українських націоналістів (ОУН) і звернену саме до чеченців із закликом розпочати боротьбу проти радянської влади. Це показує, що в Україні давно вкоренилося уявлення: розпад імперії розпочнеться з Північного Кавказу, де міжетнічні протиріччя найгостріші, а антиколоніальна повістка виражена особливо яскраво», – каже Сава.
Тому факти переходу російських військовослужбовців чеченського походження привертають увагу та висвітлюються в українських ЗМІ, особливо з огляду на їхню рідкість, продовжує політолог.
Чеченці часто просять не розкривати їхні дані. Їм постійно нагадують, яке покарання на них чекає у разі здачі в полон або переходу на бік ЗСУМихайло Сава
«Причин цьому кілька. Родичі військовослужбовців фактично залишаються заручниками в республіці. Щоб перейти на інший бік, потрібні або виняткові обставини, або рішучість. У той час, як російські військовополонені відносно вільно йдуть на контакт і розповідають свої історії, чеченці часто просять не розкривати їхні дані. Їм постійно нагадують у виступах [голови Чечні Рамзана] Кадирова та його оточення, яке покарання на них чекає у разі здачі в полон або переходу на бік ЗСУ», – зазначає Сава.
Він визнає, що через перелічені фактори ця практика навряд чи набуде масового характеру в російській армії.
Найчастіше втікають додому
«Мені відомі випадки, як одиночного, так і групового переходу чеченських військовослужбовців на бік України. Зазвичай це відбувається, якщо вони мають прямий контакт із чеченцями по той бік. Якщо такого зв'язку немає, військовослужбовці, як правило, намагаються залишити пункти тимчасової дислокації і просто повернутися додому», – зауважує голова європейської чеченської політичної організації «Єдина сила» Джамбулат Сулейманов.
Його слова частково підтверджує судова статистика: 2024 року суд у Грозному розглянув 113 кримінальних проваджень про самовільне залишення частини – стільки ж, скільки за попередні роки повномасштабної війни разом узяті. Це стосуються не тільки етнічних чеченців, а й контрактників інших національностей, які служать в республіканських підрозділах.
Сулейманов також каже, що перехід лінії фронту пов'язаний із величезними ризиками: про наміри можуть дізнатися командири, існує загроза підірватись на мінах чи потрапити під атаку дрона, а вже на українському боці перебіжчикам може загрожувати випадковий вогонь.
В одному з випадків, про який знає співрозмовник, двоє чеченських бійців, намагаючись перейти лінію фронту в непроглядній темряві, заблукали і вийшли не до зв'язкових, а на інший український загін.
«Чеченець, що йшов попереду, помітив вогник від цигарки і прийняв його за умовний сигнал. Він від радості стрибнув в окоп і почав обіймати українського бійця, який нічого не підозрював, зі словами: «Ось, ми прийшли». Той намагався вирватись, дотягнутися до зброї. У цей час другий перебіжчик чекав за 10-20 метрів від окопа. Пізніше усі розібралися, після чого чеченців доставили до потрібного підрозділу», – розповідає Сулейманов.
Згодом обидва бійці залишилися служити в українській армії, через пів року один із них загинув під час штурму російських позицій, додав співрозмовник.
«Що стосується ставлення до тих, хто перейшов [на український бік] – на лінії зіткнення воно, звичайно, не буває теплим, це зрозуміло. Але загалом українці дуже добре приймають таких військових, надають медичну допомогу та дозволяють вибрати підрозділ для служби. Чеченці в більшості випадків приєднуються до своїх добровольчих батальйонів, але були й ті, хто вважав за краще залишитися в українських частинах», – підсумував Сулейманов.
- За Україну воює кілька підрозділів із числа прихильників Ічкерії, що емігрували до Європи. Це окремий батальйон особливого призначення (ОБОН) у складі Іноземного легіону, батальйони імені Шейха Мансура та Джохара Дудаєва, підрозділ «Скажена зграя», Special Operation Group (SOG) та батальйон імені Хамзата Гелаєва.
- Із Чечні продовжують надходити відомості про примусове відправлення місцевих жителів на війну проти України. Один із методів поповнення лав армії Росії – тортури з використанням пластикових труб та електрики. Про це сайту «Кавказ.Реалії» розповів чеченець, якого змушували підписати контракт із міноборони саме таким чином. Сайт «Кавказ.Реалії» поговорив з ним та з правозахисниками.
- З перших днів масштабної війни глава Чечні Рамзан Кадиров активно підтримував агресію Росії проти України, спрямовуючи до зони бойових дій підконтрольні особисто йому силові підрозділи та формуючи нові «добровольчі» загони. У самій республіці участь регіону у війні викликала невдоволення, яке влада швидко придушила. Війна також призвела до репутаційних та санкційних наслідків для Кадирова та його оточення та змінила міжнародне сприйняття чеченців.
