Cімферопольський аеропорт із секретом. Виявляється, радянський космічний корабель «Буран» міг при повернені з орбіти приземлитися в Криму. Саме для цього Сімферопольський аеропорт повністю переоснастили і створили унікальну злітно-посадкову смугу.
«Буран» почали розробляти в 1970-х роках в конструкторському бюро Корольова, пізніше було створено окреме науково-виробниче об’єднання «Молния» під головуванням українця Гліба Лозино-Лозинського. Це була «паритетна відповідь американцям», говорив в одному з інтерв’ю Гліб Лозино-Лозинський. Адже США раніше за СРСР почали готувати космічний багаторазовий орбітальний корабель.
Так, спейс-шатл «Колумбія» Сполучені Штати успішно запустили у 1981 році, за сім років до польоту «Бурана». Саме тому радянські конструктори не відмовилися від вже винайденої форми шатла і скопіювали її в американців.
Буран запускали у Казахстані, на космодромі Байконур. Тоді радянські конструктори вирішили перестрахуватися, і з початку 1980-х розпочалось будівництво двох запасних аеродромів – Хороль на Далекому сході Росії і Сімферополь.
«Це були два такі порти посадки космічного корабля, «Західний» і «Східний». Ми знаємо, що космічний корабель сідав в автоматичному режимі, тому при вході в атмосферу могла статись якась непередбачувана ситуація, й тому було ухвалене рішення про створення ще двох додаткових посадкових смуг», – розповіла в інтерв’ю Крим.Реалії Наталя Боротканич, координаторка космічних проєктів «Асоціація Noosphere».
Наталя Боротканич, кандидатка історичних наук, яка писала наукову дисертацію про участь України у розвитку космонавтики, зазначає, що проєкт «Энергия-Буран» тривалий час був секретним і всі дані передавалися в Москву. Мета ж проєкту спочатку була військовою.
«Мова йшла про те, що в космосі буде розміщуватися зброя, про те, що з космосу можна буде нападати або протидіяти ворожій зброї. Тому перша мета космічної системи «Энергия-Буран» була військовою. Для того, щоб реалізувати цю мету, працювали 1200 різних організацій, інститутів, військових частин, і близько одного мільйона людей було залучено по всьому Радянському Союзу», – пояснює Боротканич.
Злітно-посадкова смуга Сімферопольського цивільного аеропорту й мала стати запасним аеродромом для «Бурана». І саме під нею щороку проїжджали тисячі туристів, які прямували до Євпаторії.
Кримчанин і колишній авіадиспетчер, який попросив не називати його ім’я, розповів нам, як будувалася ця смуга.
«Це була перша в Радянському Союзі цільнолита смуга. Вона не збиралася з плит, а виливалася з бетону, його товщина 89 сантиметрів, плюс семиметрова бетонно-щебнева подушка», – розповів Крим.Реалії колишній авіадиспетчер Сімферопольського аеропорту.
Також вимагалося, щоб перепади рівня на кожні три метри не перевищували лічених міліметрів. Хоча для звичайних злітно-посадкових смуг допускається перепад до десяти міліметрів. Техніки, яка могла б зробити таку ідеальну смугу, на той момент в СРСР не було, тому використовували спеціальні алмазні шліфувальні машини.
Крім унікальної злітно-посадкової смуги, на базі Сімферопольського аеропорту розгорнули комплекс радіотехнічних систем «Вымпел», побудували стоянку для літака «Мрія» і створили окремий центр управління польотами. Про це нам розповів кримчанин, який у 1980-х був залучений у секретну програму «Энергия-Буран» і працював із системою «Вымпел».
«Це комбінація пристроїв, які виводили «Буран» на злітну смугу і забезпечували йому автоматичну посадку. Це радіотехнічна система, плюс комп'ютери, які обраховували координати, давали поправки. Така собі інтелектуальна система, якщо її можна було так назвати в 1988 році, але вона спрацювала», – розповів Крим.Реалії інженер комп’ютерного комплексу в роботі системи «Вымпел» Юрій із Сімферополя.
Також була створена спеціалізована військова частина, а в Криму розгорнули цілу мережу радіолокаційних комплексів, які мали координувати політ і посадку космічного корабля. Сам же аеродром обладнали найпередовішими на той час технологіями.
«Це були такі кулі з радіопрозорого матеріалу, під якими було встановлено обладнання. Ці кулі спеціально встановлюються, щоб не можливо було розпізнати, яке саме обладнання сховано під ними. Що стосується злітної смуги, то там по периметру стояли одноповерхові будівлі, а деякі їхні стіни теж були з радіопрозорого матеріалу. Їхнє завдання полягало в тому, щоб забезпечити координування літального пристрою в просторі, навести його на злітну смугу, забезпечити зниження, так звану глісаду і посадити його до нуля», – пояснив Юрій Крим.Реалії.
Іще до «Бурана» Крим був одним із найбільш космічно розвинених регіонів Радянського Союзу. Тут був випробувальний полігон для місяцеходів («луноходів»), у Євпаторії діяв Центр управління космічними польотами, а по всьому Криму була розвинена мережа потужних радіотелескопів та антен. І вся ця інфраструктура теж була залучена до проєкту «Энергия-Буран».
«У разі позаштатної ситуації головне було забезпечити приземлення цього космічного апарата на цю злітно-посадкову смугу. А також забезпечити управління цією посадкою в разі якщо автоматика системи «Бурана» відмовляє», – зазначив у коментарі Крим.Реалії заступник генерального директора НКАУ (1995–2010) Едуард Кузнєцов.
Також, до запуску «Бурана», ще влітку 1988 року пілоти-випробувачі буквально навчали електронні системи літати і приземлятися в автоматичному режимі. Через розпал кримського сезону польоти здебільшого проводили вночі.
«Приходило три літаки: Ту-134, Ту-154 і Іл-62, – які були переобладнані, всередині стояла кабіна «Бурана». Вони літали й відпрацьовували заходи на посадку. Я Джанібекова особисто бачив (Володимир Джанібеков – генерал-майор авіації, льотчик-космонавт СРСР – ред.). Пілоти приходили до нас, брали умови польотів, і я їх бачив особисто», – згадує в інтерв’ю Крим.Реалії колишній авіадиспетчер Сімферопольського аеропорту.
Перший старт «Бурана» скасували через технічний збій, другий був 15 листопада 1988 року. Тоді космічний корабель без екіпажу, в автоматичному режимі вийшов на орбіту. Корабель зробив два оберти навколо землі й успішно приземлився на Байконурі.
У Сімферополі корабель не міг сісти, бо аеродром ще був не готовий і не пройшов сертифікацію. Тому про цю подію кримчани дізналися лише після його приземлення.
«Про те, що «Буран» успішно приземлився, нам сказав начальник об’єкта, тому що лише у нього в кабінеті був закритий зв’язок. Ми тоді вибігли на вулицю, раділи, була похмура погода, здається, навіть йшов дощ, але ми чомусь всі дивилися у небо. Незрозуміло, що ми там хотіли побачити, але настрій був дуже піднесений, немов у дитини, якій несподівано піднесли такий подарунок. Це було незабутнє відчуття», – згадує в інтерв’ю інженер комп’ютерного комплексу в роботі системи «Вымпел» Юрій із Сімферополя.
Через два роки після старту проєкт «Буран» заморозили, сімферопольську апаратуру частково вивезли. Після розпаду СРСР військові частини й обладнання, що лишив по собі проєкт у Криму, передали на баланс української армії. А через п’ять років занепаду цю інфраструктуру під своє крило взяло українське космічне агентство.
«У 1996 році 12 військових частин, 3500 офіцерів, які працювали на цих об’єктах, були передані у відомство Державного космічного агентства України. Був сформований Центр управління космічними засобами України, і до цього часу цей центр працює», – розповів заступник генерального директора НКАУ (1995–2010) Едуард Кузнєцов.
Сімферопольська злітно-посадкова смуга так і не побачила справжнього «Бурана». До сьогодні її використовують виключно для цивільної авіації. У будівлю центру управління польотами переїхала диспетчерська служба сімферопольського аеропорту, спеціально створена військова частина була ліквідована, а на стоянковому місці для «Мрії» Росія після окупації Криму побудувала новий термінал.
Політ «Бурана» став першим і останнім в історії. Росія більше не розвивала цю програму. А в 2002 році, через пожежу на Байконурі на космічний корабель впав дах, і апарат було зруйновано. За приблизними оцінками експертів, ця програма коштувала близько 17 мільярдів радянських рублів.
«Відчуття глибокого смутку. Сімферополь був невід’ємною частиною «Бурана». Якби проєкт продовжив розвиватися, без Сімферополя він би не зміг існувати», – ділиться своїми роздумами інженер комп’ютерного комплексу в роботі системи «Вымпел» Юрій із Сімферополя.
На відміну від радянського «Бурана», американські спейс-шатли побували в космосі 134 рази. Але у 2001 році через економічну невиправданість програму використання багаторазових орбітальних кораблів теж закрили.
