«Ми досі сповідуємо звичай скіфський» – таємниці української історії з Братом Капрановим

«На превеликий жаль, і досі більшість українців сповідують російські історичні міфи. А ось науковці стоять на позиціях, що у м*скалів є міфи, а у нас міфів не буде. У нас все буде – правда. В результаті до чого це призводить? До того, що людина, яка хоче довідатись українську історію, перед собою бачить набір фактів і більше нічого», – каже письменник Віталій Капранов.

Щоб пояснювати складне простою мовою, розповідати не одну, а різні версії науковців, приміром, про виникнення козацтва; загалом розвінчувати брехню про українську історію та відкривати її сторінки, замовчувані у різні епохи, Брати Капранови свого часу заснували youtube-канал з нині майже мільйонною аудиторією – «імені Т.Г. Шевченка».

• Чи слід вважати трипільців, кіммерійців, сарматів, скіфів та гунів предками українців?
• Чи пов'язує щось ті давні покоління людей із сучасними, зокрема, звичаї чи прикмети?
• Чому «міф про те, що Росія і Русь, одне і те ж саме – це чисто філологічний пограбунок»?
• Як українець вигадав Російську імперію замість Московського царства? Та чому, за логікою Володимира Путіна, нині РФ взагалі не мало б існувати?
• Якого ще «зла» українцям варто остерігатися?
• Та які неправдиві міфи просувають про історію України російські державні медіа?

Про це в ексклюзивному інтерв’ю Віталія Капранова для Радіо Свобода.

– Війна зараз має яскраво виражене історичне підґрунтя, бо на Україну напали на основі історичних міфів. Це ваша цитата.

Коли і чому ви подалися в історичні розвідки?

– Ми б так і залишилися собі письменниками, ну, може, писали би якісь історичні книжки, але на ютуб нас примусив піти старший син.

Він такий трошки хлопнутий, як ми. Чогось вважає, що все повинно бути українською. І ютуб теж. (посміхається – ред.) А ми подивилися – там якісь «дєвочки», якісь баночки, говорять про крем якийсь; хтось когось намагається смішити... І ось тут потрібна історія?

Ми себе не бачили в ютубі зовсім.

А потім назріла друга причина. Років 10-12 тому молодший син – Сергій – закінчував школу. Підійшов до нас, каже – допоможіть мені зі ЗНО з історії. Бо українська історія – це каша із князів, гетьманів, письменників. Як там розібратися?

І тоді нам стало соромно, що не можеш відповісти синові на прості запитання, але ж запитання то й до себе: звідки ми взялися? Що ми робимо на цій землі? Чому вона наша? Почали розбиратися.

Написали книжку «Мальована історія незалежності України» – і вона затягла й за собою повела заглиблення. Тому що за яку частину української історії не візьмися – там брехня брехнею підкладена, брехнею шита, брехнею накрита. Простий приклад – кримці. Якщо Крим – це Україна, отже, історія Криму – це історія України.

А книга, яка викладає історію Криму одночасно як частину української історії – ми перші це зробили, розумієте?

І от воно нас так затягло-затягло – і ми пропали (сміється – ред.)

– Якими джерелами ви користуєтеся для своїх історичних розвідок? Скільки цих джерел? І чому наша аудиторія має сприймати братів Капранових не як письменників-фантастів, а саме як дослідників історії?

– Перш за все, ми нічого не вигадуємо. Ми беремо роботи істориків, іноді доходимо до дисертацій, до монографій, тому що бувають дуже складні питання – як, наприклад, з етногенезом кримських татар… Довелося шукати дисертацію, яка у Львові, до речі, була захищена, і там все досліджується науково.

Якщо ж у нас є декілька джерел, які суперечать одне одному, то ми можемо дати обидва джерела – як, наприклад, про походження козаків.

Звідки вони взялися? Ми нарахували 14 версій і всі їх виклали – і це не наші версії, це так вважають науковці різних часів, різних народів.

(«Відповідне відео Братів Капранових починалося словами:
А вас не дивують нахабні бородаті козаки, які раптом з'явилися на землях Донеччини і стали провідниками русского міра? Нє, ну зрозуміло, звісно, шо ніякі вони не козаки, а просто бандити, вдягнуті у псевдо-військову форму. Але хто дав їм право зватися козаками? Ба навіть казаками? Адже козак це… Це…?» – ред.)

– Переглянув це відео і можу констатувати: одні науковці певні, що козаки – це селяни, які втікали від гніту і брали до рук зброю. А інші дослідники вважають, що козаки – це лицарі.

– Що це орден, так. А між цими версіями ще 12…

– Тому чи можливо дістатися до істини?

– Я базуюсь на простій речі: кому ми повинні вірити? Джерелам! А найкраще джерело – хто? Очевидець. У нас є очевидець, який козаків бачив і, як ми з вами, розмовляв. Називався козацький митрополит. Йов Борецький. Що він пише разом з колегами у документі, який вони тоді направляли королю (польському – ред.)?

Козаки – плем'я народу руського. Це їхні предки разом з Олегом Константинополь брали.

Якщо сучасник, козацький митрополит, нам говорить: «Козаки – це плем'я народу руського», от вам, як журналісту, що іще треба? (сміється – ред.)

– Мені ще треба кілька джерел хоча би.

– Джерел ми якраз і підібрали на цю тему (низку – ред.), зокрема польських хроністів-істориків, які писали, звідки взялися козаки, і що вони гніздилися на островах Дніпра разом зі своїми родинами.

А формулювання «плем'я народу руського» – дуже точне саме з наукової точки зору. Іди підкопайся (сміється – ред.)

– До слова, про «плем'я народу руського». Приходиш у Музей становлення української нації – там величезна експозиція з восковими фігурами вже починається з доби Русі, хоча є й кілька відділів про давніші періоди.

А ви б звідки починали експозицію про історію України?

– Ми починаємо з трипільців. Хоча державності у них, звісно, не було, але була компактна культура на великій частині українських територій.

Далі йдемо до кіммерійців, де вже складніше і цікавіше, тому що умовна столиця Кіммерії – Миколаїв. І там так званий «Дикий сад» – в ньому знайдено міст через Інгул. Це один з найдавніших мостів Європи взагалі.

Далі, якщо, не дай Боже, ви напишете, що скіфи – предки українців, науковці вас закидають філософським камінням.

Тому ми й знайшли дуже хитру комбінацію: сказали – що мова про історію державностей, які були на українській території. Наших прадержавностей.

Ну ти ж не пишеш, що скіфи були українцями, чи українці – це скіфи? Не пишеш. Ти говориш, що тут була скіфська державність.

Мені дуже подобаються кримці, наші друзі, які також називаються кримськими татарами – вони вважають, що всі народи, які жили в Криму, є їхніми предками. І вони кажуть: от у нас предки були і таври, і скіфи, і сармати, і гуни, і половці, і італійці, і хто там тільки в Криму не був – і от з цього ми складаємось. І хто в них кине камінь?

«України ж тоді ще не було!» (кажуть критики історичних розвідок Братів Капранових – ред.)

Ну, Італії теж тоді не було. Але італійці вважають себе нащадками римлян. Їм можна, нам не можна?

Якщо ти, не дай Боже, скажеш, що наші предки – гуни…
Он з Біликом, бідолашним, що зробили? Який «Меч Арея»?

– Зауважу для контексту: «Меч Арея» – це роман Івана Білика, українського письменника, що працював у радянську добу. І у цьому романі йдеться, що Аттіла – видатний гунський правитель, завойовник численних земель…

– … Що в нього столиця була в Києві, і що він був Гатило, і що взагалі – це українська історія – гуни.

І, власне, а який у цьому гріх?! Я не бачу в цьому жодного гріха. Чому приписувати собі трьох богатирів можна, а гунів не можна? (Сміється – ред.)

(У 1972 році, після виходу роману, радянська влада звинуватили Івана Білика у «неправильному трактуванні історії» і «націоналістичних ухилах», та на роки позбавила права друкуватись, піддавши цькуванню в пресі. Приблизно 65 000 примірників роману було вилучено з бібліотек та книгарень. При цьому він поширювався нелегально та отримав 15 перевидань. У романі є передмова, де Білик зауважує, якими науковими джерелами користувався. Водночас і досі «Меч Арея» критикують низка фахових істориків та археологів, підкреслюючи, що це – художня література – ред.)

– У працях іноземних істориків, до слова, можна знайти припущення, що і Баламир – прадід Аттили і перший правитель європейської частини гунської імперії – міг жити на території сучасної України, можливо, на території Київщини.

Та чи знає про це більшість українців, як гадаєте?

– Ну шо ви хочете, коли про сам факт Грюнвальдської битви історики довідались із німецьких хронік, які були написані на 100 років пізніше? А там була одна з найбільших битв сучасності, всього-навсього. (посміхається – ред.)

То де ви знайдете правильну інформацію про того Баламира? Те ж саме про Аттілу – чорт його знає, що там було насправді! І таких прикладів мільйон.

От добре караїмам (одному із корінних народів України, мешкають у Криму – ред.) – у них є джонки. Сувій, де кожне покоління пише про себе. І він накручується, накручується, накручується…

От якби у нас була така джонка, щоб покоління про себе написало і закрутило сувій, а потім передало наступному. От якби ми розмотали оцю джонку і подивилися – а нема…

– Отже, сусідні до України держави створюють свої історичні міфи, продукують їх і захищають, як та ж Угорщина – Аттілу.

А Україна свої історичні міфи створює? Вона їх захищає?

– На превеликий жаль, і досі більшість українців сповідують російські історичні міфи. А науковці стоять на позиціях, що – у москалів є міфи, а у нас міфів не буде. У нас все буде – правда.

В результаті це до чого призводить? До того, що людина, яка хоче довідатись українську історію, перед собою бачить набір фактів і більше нічого.

Простий приклад. Археолог живе в парадигмі: «Я знайшов хріновину, вона схожа на оту хріновину, ця датується таким-то роком, ця таким-то роком, все». Оце наука. А все, що далі – це вже міфи, пробачте.

І у нас виходить розрив повний: тут жили скіфи, але ми (українці – ред.) тут ні при чім. А гуни взагалі тут туди-сюди бігали, і сармати кудись побігли. І Україна – прохідний двір!?

Дмитро, до речі, зробив геніальну штуку. Каже – історія України за дві хвилини. От я зараз спробую напам'ять: що спочатку сюди прийшли трипільці – пішли, і замість них прийшли кіммерійці. І вони пішли, потім прийшли скіфи, і вони пішли – прийшли сармати, і вони пішли; потім сарматів витіснили гуни, гунів витіснили хазари, хазарів витіснили слов'яни, русь; русь витіснили поляки, поляків витіснили москалі, москалів витіснили німці, німців витіснили москалі, а потім з'явилася незалежна Україна. (Сміється – ред.)

От з точки зору науки, це ідеально побудована на наукових даних історія.

А це зовсім не так! Ми досі з вами сповідуємо звичай скіфський. От я, на превеликий жаль, нещодавно поминав брата, і батько рік тому помер. Як ми поминаємо? Тризною. Хто Тризну описав? Пріск, який ходив до гунів і яких він називав скіфами! (Пріск Панійський – візантійський історик, письменник та дипломат V століття – ред.)

Він описав Тризну. Якщо ми досі цей звичай сповідуємо, отже, у нас є якийсь зв'язок? Ну не можемо ж ми просто його придумати: от я Пріска начитався або наші прапрапрабабусі й діди начиталися, кажуть – а вони (скіфи – ред.) так робили, давайте ми й собі. Так не буває! Отже, є якийсь зв'язок. І завдання міфів цей зв'язок збудувати в сюжет.

Коли історія стає сюжетом – от тут без міфів ну не обійтися. Просто міфи не повинні бути ідіотськими, а повинні бути прийнятними.

– Тоді й поговоримо на тему боротьби за історію.

Володимир Путін давав інтерв'ю американському блогеру, колишньому ведучому Fox News, Такеру Карлсону.

– Тобто ми переходимо в гумористичну площину, так? (Сміється – ред.)

– І Путін сказав там Карлсону, якщо недослівно: Рюрик, засновник руської князівської династії Рюриковичів, правив спершу у Новгороді, і сучасна Росія десь звідти бере своє коріння.

Як би ви це прокоментували, якщо коротко?

– Ну, це бздура і маячня, тому що відомо, коли Москва завоювала Новгород – знищила всі новгородські еліти, перевезла всі новгородські дзвони собі (зокрема, 1456 рік, коли війська Москви діяли спільно з татарськими – ред.)

Тобто це суперечить не тільки фактам, це суперечить здоровому глузду. Це типовий випадок шизофренії, двоєдушшя, коли вони на чорне говорять біле, на біле – чорне, а потім навпаки.

– У тому ж таки інтерв'ю для американського блогера, Володимир Путін заявив, що Україну нібито заснував Йосиф Сталін.

– Я ніколи не міг зрозуміти, яка за цим логіка? А на який факт вони формально спираються? (сміється – ред.)

– До слова, твердження, що нібито більшовики вигадали Україну, має цікавий нюанс. Якщо слідувати логіці Володимира Путіна, звісно.

Отже, у 1917 році лідерів більшовиків, зокрема Леніна, в імперську Росію відправив німецький генштаб…

– У пломбованому вагоні! (посміхається – ред.)

– Так, щоб вони вели підривну діяльність в цій країні під час Першої світової війни.

Ленін трішки більше зробив, ніж планувалося, Російська імперія не просто ослабла, а взагалі розпалася, а потім з'явився Радянський Союз, правонаступницею якого себе визнала Росія.

Відтак, якщо знову ж таки слідувати логіці Путіна,
Кремль нині має сказати Німеччині – це ви створили Росію, забирайте?

– Господь з вами! (сміється – ред.) Єкатєріна ІІ була німкеня, нєрусская. І чоловік її теж був нєрусскім. Він був з Гольштейн-Готторпов.

Росією керували чистокровні німці. Тому, за їхньою ж логікою, вони просто німецька колонія (посміхається – ред.).

Але я не буду доводити, що історія так не працює… Я просто кажу, що при правильному підборі фактів в принципі можна збудувати будь-яку теорію.

– Тому зараз і хочу вас запитати про найпоширенішу неправду, на ваш погляд, яку просувають про історію України російська влада, російські медіа, громадяни Росії за кордоном?

– Найпоширеніший і найшкідливіший міф – це про братні народи. Міф, який веде до одного – що це один простір, одна країна, одна імперія, один народ, який потім розділився. І на превеликий жаль, дуже багато українців теж в це вірять або принаймні мають на увазі.

А цього не може бути, тому що москалі, як народ, сформувалися на Волзі. І їхній перший сусід і перший партнер – перси. Цей зв'язок був встановлений ще в часи там до Івана Грозного.

Ми сформувалися на річках, які течуть у Чорне море. Нашим першим партнером була Візантія, греки. І тому ми принесли християнство і православ'я. А білоруси сформувалися на річках, які течуть в Балтику. І їхні перші сусіди і партнери – балти, відповідно, варяги, скандинави, німці і поляки.

Якщо ти погодився, що ми родичі – все, гаплик. Далі тебе можна затягнути в будь-яку теорію.

– Ще трішки про міфи. «Киев – мать городов русских», а отже російських, кажуть в державних медіа РФ, а оскільки Росія – це, мовляв, нащадок Русі, то і Київ їхній».

– Отут ми підходимо до другого найшкідливішого міфу.
Про Росію і Русь як одне ціле.

Ну, простий приклад. Коли Мехмед ІІ-завойовник взяв Константинополь, він проголосив себе ким? Імператором Римським. Це факт? Факт. От тепер давайте розкажемо, що Туреччина і Італія – це один народ (сміється – ред.). Правильно? Так виходить?

Мушу нагадати, що слово Росія вигадав чи то Петро І чи то Феофан Прокопович, який був помічником Петра – головним консультантом зі створення імперії.

Російська імперія – це справа рук Прокоповича, українця. Він вигадав її як ідеальну систему: самодержавство, повний авторитаризм. Він знищив церкву, прибрав патріарха і поставив синод на чолі з прокурором.

Він вигадав систему, яка йому потім не сподобалась, на старості він в ній розчарувався, але це як голем. Він його зробив – і цей голем пішов далі вже всіх нищити.

І на превеликий жаль, цей голем залишився і досі нас мордує.

І от, власне, слово «Росія», родом із 1720-го, плюс-мінус

10-15 років, коли воно було вигадане, і Росією ця країна називається саме з тих часів.

А до того це було Московське царство.

Тобто слово «Росія» і слово «Русь» між собою мають 400 років.

– Серед низки істориків побутує версія, що Феофан Прокопович підказав Петрові I назвати Московське царство – Росія, бо так в грецько-візантійській історіографії називали Русь.

– Так називали митрополію. Тут йдеться про церковні документи, а не про країну. Інше питання – це претензії Москви на слово «Русь».

Москва в один прекрасний момент оголосила себе Третім Римом. В часи Івана Грозного. І почала тягнути на себе ковдру, щоб зробити свою окрему патріархію.

Але вона була самосвятом 140 років, була незаконною. Вже за фактом її визнали – не томoсом, як нас, а за фактом: гаразд, чорт з вами, уже 140 років ви самосвяти, хай буде так. І це стосується церкви.

Міф про те, що Росія і Русь – одне і те ж саме, це чисто пограбунок філологічний. Це фонетичний злочин.

– А як би ви прокоментували ще одне послання російських медіа: «Російська мова схожа на церковно-слов'янську», тому, мовляв, російська мова – прямий нащадок тієї мови, якою розмовляли на Русі? Ви досліджували з братом це питання?

– Перший словник російської мови так званого «великорусского языка» був створений за наказом імператриці Єкатеріни, яка організувала Московську академію.

І словник цей був створений як? А тепер барабанний дріб – шляхом виписування слів із книжок, які привезли із Києва, із бібліотеки Києво-Могилянської академії і Лаври.

Книжок, друкованих у Києві церковно-слов'янською мовою, але відповідним нашаруваннями української мови, яка за цей час на них відбилася.

І у них (російських академіків – ред.) навіть була дискусія, чи можна до цього списку включати слова, які на вулиці вживають. Вони посперечались і сказали – ні.

Російська мова – це із українських книжок старослов'янської, тобто церковно-слов'янської мови. Це не я вигадав, це є в будь-якому їхньому джерелі!

А потім, от в чому і заслуга Пушкіна – Пушкін туди натаскав слів татарських – тих, якими говорили на вулицях. І от тоді з'явився сучасний канон. Там був цілий гурток, вони оце діло обговорювали, і от таким чином в 19-му столітті з'явилася російська мова.

Увага! А перше видання українського твору, книжкове, друковане сучасною українською мовою – це Іван Котляревський, «Енеїда». Ми з вами її читаємо без словника, без будь-яких труднощів, правильно? І вона була видана в кінці 18-го століття!

Ви мене запитаєте, а чи був словник в українців тоді? Ну, наші глядачі скажуть – ааа, так у вас і словника навіть не було!

Був і не один. На той момент були словники з перекладу старослов'янської, церковно-слов'янської мови українською мовою – тлумачні, які пояснювали старі слова. І такий словник був не один. Тому творення української мови було і свідомим теж.

– Можна також подивитися графіті на стінах Софії Київської…

– І побачити там слово порося (перебиває й посміхається – ред.).

– Та подумати – ці графіті схожі на російську мову чи на українську? Хоч вони з 10–11 століть.

А, як гадаєте, Україні треба боротися з Росією за державу Русь в контексті спадкоємності історичної? Чи треба копнути глибше? Чи як загалом це треба робити?

– За Русь боротися треба однозначно, бо це наша держава.
Вони ж придумали собі якусь «Московську Русь» і «Новгородську Русь» – це в 19-му столітті вже понавигадували.

Інше питання, що ми не повинні зупинятися на Русі. Ми повинні опиратися на державну традицію, бо державна традиція була і до того.

Держава гунів існувала на наших територіях? Факт. І столиця, швидше за все, або принаймні ставка їхнього очільника чи очільників, була десь на наших територіях – історики вам скажуть,

Я тут прибічник компромісів. Я не радикал. Я розумію, що якщо ми заявимо, що ми гуни, а Аттіла – Гатило, а вони носили гуні, тому їх називали гунами, то, звісно…

– Будуть дипломатичні скандали. Для початку.

– Дипломатичних скандалів не буде, але нас просто історики обсміють і закидають філософським камінням.

А ми скажемо: історики, ви згодні, що гунська держава була на нашій території? Згодні. Ви згодні, що сармати на нашій території були? І Роксолану звали Роксоланою не тому, що їй просто подобалось ця ім'я. Бо так звалася земля.

І скіфом називали князя Святослава? Називали! Сучасник його! (Лев Диякон, візантійський історик-хроніст X ст., описує руського князя Святослава як скіфа, що приплив на скіфському човні – ред.)

Цих людей, які жили на нашій території, завжди називали скіфами! Отже, є якась традиція? Тяглість державну ми можемо провести?

Можемо.

Тому якщо ми зробимо перший крок обережно і хоча би застовпимо в шкільній програмі, що є державна спадковість – то від державної спадковості до спадковості культурної, етнічної, вже буквально один крок.

Ми скажемо – так, скіфи пішли, але вони нам залишили свою культуру! Вони залишили свою традицію, яких ми досі дотримуємося.

А то всьо, понімаєте: «Скіфи – це перси, а сармати з Сибіру чи з Волги прийшли. А гуни з Китаю» – у нас тут прохідний двір?!

Ми сиділи так, сємєчки лускали: ааа, це гуни! А це хто? А це сармати назад біжать. Ааа, понятно (сміється – ред.).

Ще 10-20 років – і ми дійдемо до того, що у нас таки була певна культурна традиція успадкована.

– Під час розмови ви часто кажете, що розвинені держави на території України були ще до Русі. То чому ж тоді вони не залишили після себе писемність?

– Писемність взагалі хитра штука. Наприклад, був такий народ етруски. Про який росіяни говорять – що «ета русскіє», бо вони ж так називалися. Я не жартую! І тут парадокс. Знаходять одні могили етрусків, де є етруські письмена. А інші могили знаходять – нічим від попередніх не відрізняються, але написів там нема. І от науковці, археологи, говорять, що це одна культура, а то інша. От в чому хитрість писемності.

В чому головна заслуга, власне, князів Володимира і Ярослава.

Особливо Ярослава? Тому що він не тільки Софію збудував, він при ній зробив скрипторії, тобто посадив монахів, які писали. І сам теж писав книжки. Це в Повісті временних літ сказано. Зробив бібліотеку, і сказав священникам навчати людей грамоти. Тоді ми стали культурним фактом. А до того – темні часи.

– Чи поставила б крапку у цих дослідженнях знахідка якогось артефакту з автентичними руськими письменами, зробленими до того, як прийшли Кирило і Мефодій, міфічні творці кириличної абетки?

– Ну, оскільки про Кирила і Мефодія ми взагалі дуже мало знаємо з документів, а єдине джерело на яке я зараз опираюсь, це «Житіє святих», то там взагалі суцільна міфотворчість.

Але цей міф показує, що ті, хто його створювали і ним користувалися, чітко усвідомлювали – десь в Україні є люди, які перекладають святе письмо. Це не було якоюсь інформацією, ніби – о, рептилоїди прилетіли. (Сміється – ред.) Нас сприймали не як дику дичину, а як місце, де люди перекладають своєю мовою письмо святе.

І відповідно до житія Кирила і Мефодія, яке було написано не сьогодні і не нами, а давно – вони приїхали в Крим, де знайшли Біблію руською мовою. Руською мовою, іноді це читають як ро́уською мовою. Знайшли людину, яка навчила їх читати руську мову, і після цього вигадали абетку Кирилицю.

– І глаголицю.

– От! А тепер подивіться на них і порівняйте: Глаголиця створена з голови. А Кирилиця – це грецька абетка, трансформована під певні звуки.

– І наостанок. Без прив'язки до певної доби. Які, на вашу думку, три найбільших зла для України і три найбільших добра?

– Три найбільших зла – це безперечно те, що ми розташовані на перехресті шляхів торговельних, і нам ніколи не дадуть спокою. Із «Варяг у греки», знаменитий шлях – з півночі на південь. І степовий шлях – єдиний, який з'єднує степ – Великий Китай – з Європою.

І завжди, це наше прокляття, яке ми терпимо, ми не можемо відсидітися, тому що всі через нас ходять. Як я казав – ми сидимо, сємєчкі лускаєм, а вони всі тут їздять: гуни-сюни, москалі, німці, поляки… Рим навіть той таки до Криму доскакав. Це наша головна біда.

Ну і звісно, з сусідами нам не пощастило.

Північний сусід має ресурсну цивілізацію, звик все забирати просто так. Нафту ж ти просто так забираєш, ліс просто так збираєш, «пушніну» просто так збираєш. Нікому не платиш! Гриби ж не сіють!

І вони звикли все збирати. Оце наша друга і головна біда.

Ну і, власне кажучи, національний характер… Ми надто добрі. Ми швидко все забуваємо, швидко пробачаємо. Треба бути егоїстичнішими, треба свого триматися, інакше нас затопчуть.

Ну, брешу, звісно, не затоптали за стільки років – але це не означає, що не затопчуть завтра. Мабуть, так.

А про переваги одразу скажу – ми одна з перших націй, сформованих в Європі. В 1648 році в Європі постало три народних республіки: Англія Кромвеля, Нідерланди принца Оранського, і – Гетьманщина Хмельницького. Три перші нації, які заявили на всю Європу, що сформувалися і готові взяти в руки свою долю. А що таке нація? Це люди, які готові самі керувати.

Тому це наша головна перевага, яка дарує нам надію на життя.

Друге – нам пощастило, що у нас є тяглість історії. Ми з вами взяли практично наші традиції із рук до рук. Ті ж таки музичні інструменти. От наші знайомі реконструктори музичні говорять – як!? Ви фактично є учнями отих кобзарів, які колись ходили? Ви на цих лірах граєте, як ваші пра-пра-пра?

Ми не втратили прямий зв'язок з нашими предками, навіть з огляду на індустрійний стрибок 20-го століття.

Ми розуміємо, як думали наші предки в 16-му столітті, 15-му, співаємо тих самих пісень, граємо на тих самих кобзах! Оце неймовірно!

Віримо в те саме! Прикмети погані – такі ж! Хороші прикмети – такі ж. І це наша друга перевага, на якій ми, власне, тримаємось.

Ну і безперечно, мова. Те, що ми з вами можемо прочитати і зрозуміти графіті в Софії Київській на стінах. Тисячолітні.
Ми з вами завдяки мові маємо цю безперервність.