Похід батиєвих орд на Україну-Русь у 1240–1242 роках призвів до загибелі старої Русі з центром у Києві, але, разом з тим, центр політичного життя тодішньої України на цілі 100 років перемістився на захід української території – до Галичини та Волині. Там постала велика держава короля Данила. Столицею нової держави стало українське місто Холм, яке зараз на території сучасної Польщі. Тут помер король Данило і був похований у місцевому соборі Різдва Пресвятої Богородиці, який зберігся до нашого часу.

У часи України-Русі землі, на яких жили українські племена, заходили далеко на територію нинішньої Польщі та Білорусі. Навіть перші державні утворення на західноукраїнських землях виникли саме на території, яка нині у складі сучасної Польщі. Так, на території нинішньої Галичини це було Перемиське князівство, з центром у сучасному польському Перемишлі. Перемиське князівство існувало з 1084 року, а Галич став столицею Галицької Русі лише в 1141-му.

Так само і центром Волинської землі, давши назву всьому краєві, певний час було давньоукраїнське місто Волинь, яке до наших часів не збереглося, але рештки його розташовані зараз на території Люблінського воєводства Польщі.

Для захисту своєї держави королем Данилом та його нащадками будуються на прикордонних землях бойові вежі, дві з яких збереглися до нашого часу цілком, а від одної залишилися лише фундаменти. Всі ці споруди були розташовані на території сучасної Польщі та Білорусі, але за часів короля Данила були у складі Галичини та Волині. Одна з тих веж розташована неподалік від Холму, в сучасному польському селі Стовп’є, сама назва якого промовисто свідчить про своє походження від бойової башти («стовпа»).

Інша вежа короля Данила була неподалік, в сучасному селі Білавині, тієї ж самої Польщі. Але у цілісному вигляді проіснувала ця вежа недовго. Вже на початку ХІV століття вона була значно пошкоджена під час польсько-литовської війни за Волинь, так що залишився від неї лише однісінький мур. А під час Другої світової війни вона була знищена остаточно: відома навіть точна дата, коли її підірвали – 1 квітня 1944 року. Від того часу залишилися від вежі лише фундаменти.

Літописні джерела кажуть, що одна вежа була збудована королем Данилом і в столичному Холмі, на Замковій горі, але вже через кілька років по побудові була знищена пожежею і більше не відновлювалася.

Проте після смерті короля Данила, його племінник, Волинський князь Володимир Василькович продовжує будувати кам’яні вежі, тепер уже на північних кордонах своєї держави, на теренах сучасної Білорусі. Одна з таких веж була побудована у місті Бересті (сучасний білоруський Брест), та до наших часів не збереглася – її знищили російські інженери разом з багатьма іншими берестейськими старожитностями під час побудови берестейської фортеці у 1830-х роках, тієї самої фортеці, що уславилася обороною радянських військ від німців літом 1941 року, завдяки якої місто Брест отримало в Радянському Союзі звання «фортеця-герой».

Але саме через побудову цієї фортеці Берестя навіки втратило багато пам’яток української культури, дуже важливих для української історії – російські інженери нібито «цивілізованого» ХІХ століття, не вагаючись, знищили не тільки берестейську вежу, але й будівлю церкви святого Миколая, саме в якій було підписано Берестейську церковну унію 1596 року.

А в роки Другої світової війни був знищений і так званий «Білий палац», в якому 1918 року було підписано Берестейський договір, що визнавав незалежність Української Народної Республіки (УНР) урядами радянської Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії та Румунії.

В сучасному білоруському Бресті туристи мають можливість бачити руїни Брестської фортеці, але ніколи вже не побачать ані берестейської вежі, ані храму святого Миколая, ані Білого палацу. Залишилися від них тільки історичні згадки або, в кращому разі, ілюстрації.

Але, на щастя, чудово збереглася бойова вежа Володимира Васильковича в іншому рубіжному місті його князівства, Кам’янці, що є й дотепер прикрасою сучасної Берестейщини. Кам’янецьку вежу зараз можна побачити навіть на білоруській грошовій купюрі вартістю 5 рублів.

На превеликий жаль, держава короля Данила проіснувала досить недовгий проміжок часу. Але мистецький вплив її оборонної архітектури пережив саму державу і втілився у нові будови на території сучасної Білорусі під час її перебування у складі Великого князівства Литовського.

Литовські князі перейняли в українців традицію побудови бойових веж, які в нові часи виникли в таких білоруських містах, як Полоцьк, Гродно, Турів та Новогрудок. Ці вежі також не збереглися до нашого часу, але в білоруських істориків архітектури вони отримали назву «вежа волинського типу», саме через те, що вперше були побудовані на землях Волинського князівства. В Україні в подальші часи такі вежі також будувалися і також до нашого часу не вціліли, крім однієї, хоч і пошкодженої, але відреставрованої в ймовірному вигляді у 1990–1991 роках у селі П’ятничани Жидачівського району Львівської області.

Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода