Що міститься у відповіді, яку США передали Росії у відповідь на її вимоги щодо нерозширення НАТО на Схід? Чи справді Росію попросили вивести війська із території Грузії і Молдови? Чому виїхала частина співробітників посольства США? Чому заяви, які звучать від офіційного Києва і офіційного Вашингтона щодо серйозності загрози російського широкомасштабного вторгнення різняться? До яких дій може вдатися Росія? Про це в ексклюзивному інтерв'ю Радіо Свобода із державним секретарем США Ентоні Блінкеном.
– Схоже, між Вашингтоном і Києвом існують розбіжності стосовно рівня російської загрози. Днями речниця Білого дому сказала: «Вторгнення неминуче». Тим часом президент України Зеленський неодноразово говорив, по суті, «Не панікуйте». І під час вашої зустрічі з паном Зеленським на початку цього місяця, він, здавалося, скаржився на те, що США перебільшують загрозу та вигадують про можливість серйозної ескалації. Тож що це таке? Чи неминуче вторгнення? А якщо ні, то чому Сполучені Штати такі голосні та тривожні у своїх публічних заявах? І чому США евакуюють своїх громадян і дипломатів із Києва?
– Ну, по-перше, звичайно, президент Зеленський має рацію – нікому не слід панікувати. І ніхто цього не робить.
Ми знаємо про плани подвоїти чисельність цих сил за дуже-дуже короткий термін
Ми дивимося на факти. Ми діємо дуже свідомо. І ми робимо все можливе, щоб дати зрозуміти Москві, що перед нею є два шляхи: шлях дипломатії та діалогу для мирного вирішення розбіжностей, або шлях агресії, – якщо це те, що вона обере, тоді будуть масштабні наслідки.
І ми розглядаємо обидві ці можливості і до обидвох повністю готуємось.
А бачимо ми ось що: ми бачимо скупчення російських військ на кордонах України – південь, схід, північ – більше, ніж будь-коли з 2014 року. І ми знаємо про плани подвоїти чисельність цих сил за дуже-дуже короткий термін, а також про зусилля дестабілізувати Україну зсередини.
Тому ми повинні робити все, що ми робимо, виходячи з фактів, на основі того, що ми бачимо, щоб переконатися, що ми готові до будь-якого розвитку подій. Ми робимо це в дуже тісних консультаціях і координації з урядом України, а також із союзниками і партнерами.
Як ви знаєте, я щойно був у Києві, і мав дуже хороші зустрічі з президентом Зеленським, зі своїм колегою і другом, міністром закордонних справ Кулебою, і ми практично щоденно спілкуємося з цього приводу.
– Учора в Москві посол Салліван передав заступнику міністра закордонних справ Росії Грушку офіційну письмову відповідь США на ультиматуми Росії. Серед іншого, як повідомляється, відповідь США містить вимогу, щоб Росія вивела війська не лише з України, а й із Придністров’я та з Грузії. Кремль вже чітко висловив своє невдоволення. Розкажіть нам, що містить відповідь США росіянам.
– Отже, тут є дві речі. Перш за все, я чув різноманітні попередні відповіді від різних людей у Росії на документ, яким з ними поділилися ми, а також на документ, якими поділилося з ними НАТО. Але важлива відповідь – це відповідь президента Путіна.
І, наскільки ми розуміємо, за словами росіян, ці папери лежать у нього на столі. І ми з нетерпінням чекаємо його відповідь, яку, я впевнений, передадуть міністр закордонних справ Лавров та інші найближчими днями. Це найголовніше.
Ми дуже чітко висловилися стосовно документів, які ми передали вчора (26 січня) Росії. Ми прислухалися до їхніх занепокоєнь. І поділилися своїми дуже глибокими занепокоєннями, а також занепокоєннями союзників і партнерів у всій Європі щодо дій, які вчиняла і продовжує робити Росія, які загрожують безпеці в усьому євроатлантичному регіоні.
І ми висунули деякі ділянки та ширші ідеї щодо того, як ми могли б – якщо Росія на основі взаємності конструктивно взаємодіятиме – як ми могли б насправді зміцнити колективну безпеку для всіх.
Питання зараз насправді полягає в тому, який шлях обере президент Путін?
І тому питання зараз насправді полягає в тому, який шлях обере президент Путін? Чи вирішить він пристати на, як я вважаю, розумний шлях у дипломатії, щоб побачити, чи зможемо ми поліпшити колективну безпеку? Або ж він відновить агресію Росії проти України? У будь-якому випадку, ми готові.
І я прошу вибачення, тому що розумію, що не відповів цілком на ваше перше запитання, у тому числі про відкликання частини персоналу з нашого посольства.
Мій обов’язок номер один як державного секретаря – піклуватися про добробут, безпеку, безпеку людей, які працюють для нас, та їхніх сімей. І, як ви знаєте, у більшості наших позицій по всьому світу наша команда їде туди зі своїми сім’ями, з дітьми, подружжями, і переважна більшість людей, яких ми просили повернутися додому, були членами сімей та чимало дітей працівників, які працюють на нас у Києві, і я зробив це як передбачуваний крок, просто щоб переконатися, що у разі конфлікту – який може статися в короткий термін, без попередження, – що ми подбали про те, щоб люди були осторонь та були захищені.
Але ми маємо дуже міцне посольство, повністю здатне підтримувати та співпрацювати з нашими партнерами в Україні в усіх сферах, над якими ми працюємо – економічній, безпековій, дипломатичній. Воно залишається і функціонує дуже добре.
– Офіційні особи США – і ви щойно натякали на це – продовжують говорити, що не знають, що вирішив президент Росії Володимир Путін: почати нову війну і застосувати військово-технічні заходи, чи дати шанс дипломатії і далі. Довгий час репортери, як от я, – а я висвітлюю Росію вже 20 років, то для мене і для професійних кремлінологів це звучить трохи порожньо… Все ж таки, чого у підсумку хоче досягти Кремль?
– Мені справді хотілося б, щоб я це знав, та я стверджую, що єдина людина, яка може сказати вам, яка остаточна мета Кремля, – це президент Путін.
Я не думаю, що хтось інший це знає. І він може навіть не знати цього в цей момент, тому що те, що він робив у минулому, і те, що, на мою думку, стимулює його підхід до речей, – це створити якомога більше варіантів дій. Щоб мати повну гаму цих варіантів дій. І ви щойно натякали на деякі з них.
Росія має або може мати можливість дуже швидко активізувати величезну кількість сил, які могли б почати звичайну широкомасштабну агресію проти України – з півдня, зі сходу, з півночі, навіть із заходу.
Вона також має у своєму наборі інструментів багато інших засобів, щоб намагатися просувати свої заявлені інтереси в Україні, включаючи гібридні методи: кібернапади, провокування переворотів, військові операції під фальшивим прапором, щоб спробувати створити провокацію як виправдання того, що вона вже планує зробити.
Росія може провести військові операції під фальшивим прапором, щоб створити провокацію як виправдання того, що вона вже планує зробити
Отже, ми по-перше, насправді не знаємо, що буде робити Росія. Ми не знаємо, чи буде вона робити щось із цих речей. Але все, що ми можемо зробити, це спирати наші власні дії на факти, як ми їх бачимо, а також на історію.
Ще в 2008 році Росія увійшла до Грузії. У 2014 році вона захопила Крим і вторглася на Донбас – це проблеми, які тривають донині. А зараз на кордонах України вона зібрала дуже значні сили.
Це факти, яких ми повинні враховувати. Але, як я вже сказав, що б Росія не вирішила зробити – чи то брати участь, як ми б дуже хотіли, у дипломатії, у діалозі, чи вчиняти нові акти агресії – до будь-якого із цих різних шляхів, ми готові.
Навчання, дипломатія, оборона: найновіші фотографії кризи довкола України
– Найкращим результатом вчорашньої зустрічі в «нормандському форматі», можна сказати, було те, що сторони домовилися зустрітися знову через два тижні. Це, як виглядає, хороший знак – більше дипломатії означає менше війни, теоретично. Але також, здається, є речі, які говорять самі за себе – розбіжності щодо фундаментальних тлумачень Мінських угод – що вони містять, які процедури... І це через п’ять-шість років після їх підписання. І ми навіть не можемо домовитися, які основні параметри угод і як їх реалізувати. Що насправді думають США про подальшу долю «нормандського формату»?
– Що ж, Мінські угоди залишаються найкращим способом вирішення проблем на Донбасі. І це найкращий засіб, за допомогою якого впоратися з цим дипломатично, щоб у кінцевому підсумку повернути контроль України за кордонами на сході, а також переконатися, що життя людей на Донбасі може рухатися вперед, воно було перервано, порушено і стало гіршим з початку конфлікту – відтоді, як Росія ввійшла і дестабілізувала всю ту територію в 2014 році.
Але ви маєте рацію, що угоди потрібно виконувати, їх потрібно виконувати сумлінно. І я не думаю, що це якась справжня загадка. Вимоги розроблені, в основному, через три поступові етапи. Існують питання послідовності в деяких випадках, де це не прописано, і це потрібно вирішити. Але якщо ви повернетеся назад і подивитесь, що вимагалося як від Росії, так і від України згідно з Мінськими угодами, я вважаю справедливим сказати, що хоча жодна зі сторін не виконала всього і не почала виконувати все, що потрібно, Росія, безумовно, відмовилася від своїх зобов’язань у значно більшій мірі, ніж Україна. Вона не реалізувала майже нічого, що вимагається від неї в угодах.
Тож дивіться, я думаю, що є способи рухатися далі.
Я вважаю, що «нормандський формат» залишається хорошим, коли Франція та Німеччина збираються та садять за стіл переговорів Росію та Україну. Але, зрештою, ми не можемо змусити росіян сумлінно виконувати угоду. Вони самі вирішують, чи робити це.
Якщо вони готові це зробити, ми повністю готові підтримати ці зусилля, сприяти їм, допомогти рухатися далі, якщо це буде корисно. Гадаю, що правильно буде спробувати рухатися вперед.
І я знаю, що Україна висунула низку ідей, у тому числі й творчих ідей про те, як рухатися вперед з точки зору послідовності, з точки зору процесу.
Існують деякі кроки, які можна зробити найближчим часом, щоб зміцнити впевненість у цьому процесі. У нас справді є своєрідне припинення вогню на Донбасі, яке не є 100-відсотковим, але є покращенням. Обмін ув’язненими, тепер людям дозволено пересуватися через лінію зіткнення.
Це було б, думаю, серйозним заходом довіри, це справді покращило б життя людей, бо українці внаслідок цього розлучені зі своїми близькими. І це, на мою думку, було б хорошою основою, на якій можна було б спробувати рухатися вперед щодо всіх інших вимог угоди. Це цілком можна вирішити, якщо країни діятимуть сумлінно.
Я знаю, що Україна готова до цього. Питання в тому, чи готова до цього Москва.
