Доступність посилання

ТОП новини

«Палиця не допомагає? Паяльник у дупі допоможе!»: свідчення жертви катування білоруськими силовиками


Незаконне затримання студента біля метро встигли зафіксувати на фото
Незаконне затримання студента біля метро встигли зафіксувати на фото

Білоруська служба Радіо Свобода збирає свідчення людей, як учасників мирних протестів, так і випадкових перехожих, які були затримані міліцією чи ОМОНом і піддавалися побиттю, катуванням та приниженням. Ось історія двадцятиоднорічного студента, захоплення якого людьми у формі без упізнавальних знаків, встигли зафіксувати на фото.

12 вересня, близько пів на п’яту, я стояв біля станції метро «Площа Перемоги» і дивився на карту на телефоні, бо збирався піти до друзів.

Тоді поруч було багато журналістів. Як я пізніше дізнався, марш у місті щойно закінчився.

І в той момент, коли я підняв голову від телефона, до мене підбігли люди в оливковій формі та балаклавах. Вони вдарили мене в обличчя так, що зламали ніс і затягли в автобус без номерів.

Там скрізь теж була кров…

Як тільки поклали мене на підлогу в автобусі – почали бити ногами. Кілька ударів було в обличчя.

Вони відразу сказали: «Усе ми про тебе знаємо, ти координатор з Польщі».

Це була просто якась загальна фраза, щоб мене залякати і примусити наговорити щось на себе.

Вони хотіли, щоб я визнав, що я якийсь координатор, і при цьому били мене по ногах, по обличчю, по голові, по спині.

Хоча я вже не пам’ятаю, як мене били по спині, а лише потім побачив, що вся спина у синцях.

Я думаю, що у мене був шок і від страху, і від болю.

Білоруський студент після катування силовиками
Білоруський студент після катування силовиками

В автобусі мене поклали на підлогу між сидіннями. Із затриманих я був лише один, і п’ятеро силовиків.

Телефон, який залишився у мене в правій руці, я зумів вимкнути і кинути під сидіння. Потім вони знайшли його і сказали: «Подивіться, який хитрий! Думав, ми не знайдемо?» ​

Казали, що я «добре підготовний», раз вимкнув телефон.

Почали «вибивати» пароль, щоб розблокувати телефон. Намагалися зламати мені ногу.

Я просто кричав від болю, а вони кажуть: «Мабуть наркоман під дозою, бо не каже пароль».

Тоді хтось із них додумався, що можна розблокувати телефон моїм пальцем і вони почали тицяти мій палець – спочатку у магніт на чохлі, для кріплення телефона в авто, а потім у камеру.

Потім, у якийсь момент, їхній головний «начальник», дістав палицю і сказав: «Ви знаєте, куди ми вам зараз її йому вставимо… І в горло, і в дупу! Ну, хлопці, давайте почнемо!». Вони накинулися на мене і почали стягувати шорти і труси. Я відбивався як міг і сподівався, що вони тільки лякають…

Так, зрештою, і сталося. Я відбувся психологічним шоком.

Ще вони мене залякували кримінальною справою та ув’язненням на п’ять років.

Вони питали: «Ну що, ти до цього погано жив?!».

Я намагався довести їм, що не брав участі в мітингах, не вигукував гасел, що підтверджує місце мого затримання. Однак, це ще більше їх злило і вони далі били мене.

У якийсь момент мені надягали на руки стяжку і затягували все більше і більше. Вона просто врізалася в руки.

Від постійного биття мене нудило і я, мабуть, втратив свідомість… Бо прийшов до тями, коли мене поливали водою і хтось казав: «Хлопці, хлопці, ще не бийте, зачекайте».

Мабуть, у них все ж є певні межі? Хоча не впевнений, чи можна це назвати межами – з моїм діагнозом та іншими історіями викрадення.

Це не можна назвати інакше як викраденням і катуванням! Це грубе порушення усіх прав людини.

У якийсь момент автобус зупинився. Я почув: «Хлопці, витріть це».

Прийшов до себе, коли мене поливали водою

Увесь цей час у мене з носа текла кров. Витирали курткою, поливали водою. Потім мене посадили на край підніжки автобуса.

У цей час до мене підійшов хтось із камерою і почав питати: «Що ви координували? Зізнаємось?!».

На що я відповів, що я нічого не координую, я просто йшов вулицею.

Потім вони знову сіли в машину і знову почали їздити містом.

Водій сказав мені: «Розумієш, що ми можемо їздити скільки завгодно?!».

Побиття, залякування та погрози тривали. Вони казали: «Такі монстри, як ти, потім поріжуть наших дітей».

Одяг після побиття. Незаконно затриманий студент. Мінськ, Білорусь
Одяг після побиття. Незаконно затриманий студент. Мінськ, Білорусь

Вони скаржились, що на них чинився великий тиск.

В якийсь момент я спробував поговорити з ними по-людськи, але вони у відповідь почали кричати: «Ти нас записуєш?!».

Вони знову почали мене товкти, роздягати і шукати мікрофон. Погрожували, що «знайдуть мене скрізь», якщо я їх записав.

Чомусь вони дуже бояться, щоб їх ніхто не записав.

Вони щиро вірять у державну пропаганду

Вони читали новини з телефона, обговорювали, сміялися: «Слухайте, хлопці, у нас залишився тиждень, щоб звільнитися із сил безпеки, інакше нам кінець».

Вони щиро вірять у державну пропаганду про «координаторів із Литви та Польщі».

Запитали, чи є у мене дівчина. Коли я сказав: «ні», вони почали називати це «заднім проходом» і знову почали погрожувати зґвалтуванням.

Вони сказали: «Давайте, залишимо його без дітей!» і почали бити… Я закривався, як міг.

На мені був електронний годинник Samsung. Силовики вилучили його і почали переглядати контакти. Запитали про деякі контакти, чому вони так збережені. Побачивши номер адвоката, вони знову почали мене звинувачувати, що я «підготований, готовий до цього, координатор».

Після катування силовиками. Мінськ, Білорусь
Після катування силовиками. Мінськ, Білорусь

Мене доставили до Першомайського райвідділу міліції. Коли я заходив у будівлю, то я кульгав, бо вони пошкодили мені ногу.

Вони сказали: «він упав сам»

Вони кричали, щоб я не кульгав і сказали, що я сам упав, коли мене затримали. У відділі поліції запитали їх, чи я чинив опір? А вони сказали: «він упав сам».

Мені також погрожували співробітники міліції. Один із них сказав: «Що, хлопці, не каже пароль? А палиця не допомагає? Нічого, паяльник у дупу допоможе!».

У самому відділку силовики були обережніші. Можливо, тому, що там висять камери. Погрози шепотіли мені на вухо.

Наприклад: «Якщо не скажеш пароль – звідси не вийдеш».

Також вони часто наступали мені на ноги. Але коли один схопив мене за волосся і почав бити по голові, то інший зупинив його: «Тихо, не бий тут».

Невідомі в масках били людей на мітингу в Білорусі – відео
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:14 0:00

Хтось зателефонував черговому і, мабуть, запитав, чи когось привезли до Першомайського відділку, він відповів: «Нікого сюди не привозили, нікого не везли».

Там було ще дві дівчини, яких також звинуватили в участі в мітингу. Але силовики їх при мені не чіпали.

Коли хтось із співробітників відвів мене до туалету, він запитав: «Тобі колись голову в унітаз запихали?! Хочеш спробувати.».

А мої руки настільки були стягнуті, що я не міг навіть їх під кран підставити, щоб помити і ковтнути води – вода весь час стікала. Він мене просто витер каптуром мого ж светра.

Я весь час просив лікаря, казав, що мені погано. На що вони відповідали: «Скажи пароль – буде лікар».

Вони гралися у «хорошого і поганого міліціонера», і це могла навіть бути одна і та ж людина, яка спочатку тебе била, а потім заспокоювала, що все буде добре, і навпаки.

Поки силовики били мене, залякували, погрожували, наступали на ноги, смикали за волосся, міліціонери навіть не дивилися у мій бік

Поки силовики били мене, залякували, погрожували, наступали на ноги, смикали за волосся, міліціонери Першомайського РВВС навіть не дивилися у мій бік і не підходили, так ніби нічого цього не відбувалося. Вони просто нічого не робили.

Зате вони разом намагалися примусити мене сказати пароль до телефону. Казали, щоб я сам сказав, бо у них є «хакери», які все одно «зламають» і тоді буде гірше.

Силовики казали, що посадять мене за статтею 205 Кримінального кодексу Білорусі (крадіжка), і доведуть, що я нібито викрав у одного з них власний електронний годинник і телефон. Бо, мовляв, я ж пароль не називаю, то можливо, це не мій телефон.

Ще вони щось казали, чи жартували чи приколювалися, що мене знайдуть «як наркомана, якого вдарили ножем у спину в стані алкогольного сп’яніння».

Я це як жарт не сприйняв.

Жертва насилля білоруських силовиків. Мінськ, Вересень 2020 року
Жертва насилля білоруських силовиків. Мінськ, Вересень 2020 року

Коли «зелені чоловічки» ішли з відділку міліції, вони сказали не викликати швидку допомогу, бо я нібито «симулянт і прикидаюся».

Мене приводили до тями антисептиками: пшикали на руки, на вату у носі, на скроні. Вони плескали мене по обличчю, щоб я опритомнів.

У відділку міліції мені принесли змочений у чомусь шалик і сказали: «Дихай, дихай». Але я вже все дуже погано розумів.

Швидку допомогу вони все-таки викликали, коли я вже не міг сидіти і падав зі стільця. Я чув, як вони просили їхати швидше і з проблисковими маячками… Вони мене поклали на підлогу.

Коли приїхала швидка допомога, міліціонери запитали чи я симулюю, що мені погано. Лікарі сказали, що мене потрібно забрати.

Тоді міліціонери намагалася додзвонитися своєму начальнику, щоб запитати, що робити зі мною і з моїм телефоном. Тоді ще кричали, щоб я сказав пароль, бо інакше повернуся сюди назад…

Але я вже не мав зовсім сил і просто лежав. Тоді вони кинули мені мій порваний, заюшений кров’ю наплічник і телефон.

Зараз я у лікарні. У мене діагностували черепно-мозкову травму, помірний церебральний крововилив, перелом носа, множинні гематоми та травми тіла.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG