Початок і головний мотив П’ятої симфонії Бетховена знає весь світ. А от що присвячена ця симфонія українцю – Андрію Розумовському – знають далеко не всі. Як також і роль, яку зіграла ця симфонія в перемозі над Гітлером в часи Другої світової. Дехто вважає, що ця симфонія може стати символом і української перемоги в час агресії Росії.

– «Пане ван Бетховен! – скрикнув Розумовський. – Ми так заспівалися, що й не спостерегли, коли ви ввійшли…

– Будьте ласкаві, співайте ще, ексцеленціє, – промовив ван Бетховен.

– Це іграшки, маестро, патріотичний сантимент… Це одна з пісень моєї співучої батьківщини. Вона так багата на них…

– Знаю, – кивнув головою Бетховен. – Тому й хочу слухати… Я, крім вашого козака за Дунаєм, не чув нічого…»

Так описує діалог між композитором Людвігом ван Бетховеном та Андрієм Розумовським відомий український письменник зі США Юрій Косач в повісті «Вечір у Розумовського», написаній в 1934 році.

Андрій Розумовський (1752–1836) був графом, сином останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працював послом Російської імперії в різних країнах і містах, але найдовше – у Відні, де й фактично осів, збудувавши один із найкращих палаців Габсбурзької імперії.

Саме там, в палаці Розумовського і відбувались щочетверга відомі на всю австрійську столицю вечірки. Вони були радше музичними вечорами, бо Розумовський створив перший в Європі професійний струнний квартет, в якому сам грав другу скрипку, і частим гостем в нього був і Людвіг ван Бетховен.

Через цю особисту приязнь і меценатство з боку Розумовського Бетховен присвятив йому три струнні квартети (номер 7, 8 та 9) – їх так і називають – «Квартети Розумовського».

Також від сина гетьмана Бетховен почув пісню «Їхав козак за Дунай…» і написав однойменний музичний твір. В кількох творах Бетховена музикознавці знаходять українські нотки або мотиви. Бетховен був частим гостем у Розумовського і користався бібліотекою графа, де було чимало книг з нотами. Бетховен і Розумовський були знайомі десь із 1795 року.

«Досить часто струнний квартет Андрія називали квартетом Бетховена. Тому, думаю, щоб якось віддячити за оцю підтримку, популяризацію його діяльності, і присвятив Бетховен йому свої музичні шедеври, зокрема П’яту симфонію», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Альона Грабовець, наукова співробітниця Національного заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині.

До речі, Андрій Розумовський народився в Глухові, але багато часу проводив саме в Батурині.

П’ята симфонія – симфонія «Долі»

Бетховен створив дев’ять симфоній – писав їх протягом чверті століття від 1799 року (Перша симфонія) до 1824 року – Дев’ята, яка стала гімном Європи.

Однак саме П’ята симфонія є найвідомішою – роботу над нею великий композитор почав у 1804 році. Фінальні акорди завершував у 1807–1808 роках.

Відомість цій симфонії, яку називають «Доля», дають чотири ноти, якими вона починається – «ту-ту-ту-тууу!». Це ніби доля стукає в двері, але симфонія не є трагічною чи песимістичною. Поруч з цим трохи тривожним «ту-ту-ту-тууу!» багато в симфонії життєстверджуючих, тріумфальних мотивів і дуже гарне, переможне завершення.

До речі, назви своїм симфоніям Бетховен не давав – то вже пізніше їх назвали мистецтвознавці і музична преса. До речі, коли Бетховен писав П’яту симфонію, то в цей час його слух погіршувався і він згодом став повністю глухим, а музику «прокручував» у голові, пишучи ноти. Так що тут і персональний вимір – композитор прагнув змиритися і зі своєю власною долею.

«Кожна симфонія – в неї Бетховен вкладав якийсь свій сенс, своє значення. Але П’ята – це один з найвідоміших музичних творів. І там є отой мотив року, долі, який розпочинає твір. Його знають усі. Його знають навіть ті, хто і прізвища Бетховена може не знати», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Лариса Івченко, завідувачка нотним відділом Національної бібліотеки імені Вернадського в Києві.

«П’ята симфонія – одна з найвідоміших у світі. Та ні – вона якраз і є найвідомішою», – каже відомий італійський диригент Антонелло Манакорда, який, серед іншого, диригував і в Метрополітен-опері в Нью-Йорку, і в Королівській опері в Лондоні, а в 2024-му записав з оркестром всі симфонії Бетховена.

«Навіть якщо це дуже знана симфонія, то все одно її важко диригувати. Але оцей тріумф в кінці твору! Він ніби відчиняє двері до майбутнього. Це було щось експериментальне, незвичне для того часу. В цій симфонії йдеться до визволення. Ясно, що Бетховен також надихався і французькою революцією. Але П’ята симфонія – це про життя, тріумфальний вибух, про свободу, і вона має в собі багато внутрішньої сили. Бетховен є майстром несподіванки», – каже маестро в інтерв’ю Радіо Свобода після виконання оркестром під його орудою П’ятої симфонії.

Посвята українцю

Цікаво, що П’ята симфонія – найвідоміша симфонія світу – присвячена українцю Андрію Розумовському. А все було так: спочатку ніби Бетховен мав намір присвятити цю симфонію графу Опперсдорфу і навіть отримав завдаток у рахунок гонорару.

Але змінив первісний задум і присвятив і П’яту, і Шосту (Пасторальну) симфонії Андрію Розумовському і Йозефу Францу фон Лобковіцу, пояснивши в листі Опперсдорфу: «…нестатки мене змусили віддати іншій особі ту симфонію, що написана мною для вас, та й ще одну на додаток…»

У квітні 1809 року в Лейпцигу були надруковані ноти П’ятої симфонії. Причому на перше місце видавець поставив Лобковіца, а другим – Розумовського.

Сам Бетховен писав видавцеві, що обидві симфонії присвячені «…воднораз двом панам, а саме: його ясновельможності графові Розумовському та його світлості князю Лобковіцу».

«Розумовський в житті Бетховена відіграв більшу роль, ніж Лобковіц. Але, можливо, їхні прізвища розмістили в тому порядку, бо було логічно за алфавітом – перший Лобковіц, а потім – Розумовський. А також, вочевидь, і титул зіграв роль, бо князь вище за графа», – каже Альона Грабовець.

Розумовський таки стане князем – єдиним в його роду, отримавши цей титул в 1815 році – через шість років після публікації нот П’ятої симфонії. Це йому дісталось за Віденський конгрес 1814–1815 років, який встановив устрій постнаполеонівської Європи і в організації якого брав активну участь Розумовський.

Але на момент публікації нот П’ятої (і Шостої) симфоній на перше місце – за ранжиром – таки поставили князя Лобковіца, а другим – графа Розумовського.

За офіційними даними, які занесені в довідники та музичні енциклопедії, вважається, що прем’єра П’ятої симфонії відбулась 22 грудня 1808 року на довжелезному за часом – понад чотири години – концерті в Міському театрі Відня (Theater an der Wien). Це був концерт-прем’єра нових творів лише Бетховена, включно з П’ятою та Шостою симфоніями, причому П’яту виконували останньою.

Але в одному зі старих німецькомовних путівників по музичному Відню вмістили фото палацу Розумовського і зазначили, що саме в ньому відбулась світова прем’єра П’ятої симфонії.

«Вочевидь, йдеться про якусь неофіційну прем’єру. Я думаю, що така неофіційна прем’єра могла бути в палаці Розумовського. Така, знаєте, проба, генеральна репетиція. Тобто, можливо, була така «обкатка», таке прослуховування, генеральна репетиція у Розумовського», – каже в інтерв’ю Лариса Івченко.

Спонсор чи друг?

Андрій Розумовський не був бідним (зокрема й через спадок, який він отримав від батька-гетьмана Кирила Розумовського), але й статками все ж не міг зрівнятися з більш заможним князем Лобковіцем. Але для Бетховена Розумовський зробив більше, ніж Лобковіц.

І, на відміну від Лобковіца, Розумовський був ще й чимось більшим, аніж просто спонсор.

«Чи була це дружба? Я думаю, що з Розумовським це виходило за межі просто спонсорства. Так само Моцарт мав спонсорів, але він і заклав традицію свободи творчості при спонсорстві – він писав незалежно від побажань меценатів», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода відомий диригент Антонелло Манакорда.

«І ми маємо подякувати Розумовському, що він не тиснув на Бетховена і дав йому створити такий феноменальний музичний твір для цілого світу. Без сумніву, Розумовський мав дружнє ставлення до Бетховена. Він не диктував свої побажання композитору. Добре, що ця традиція існує і донині – наприклад, ті ж стипендії для молодих виконавців чи композиторів», – додає Манакорда, оркестри під орудою якого часто виконують симфонії Бетховена, включно з П’ятою.

Ось як письменник Юрій Косач в своїй повісті «Вечір у Розумовського» передає діалог в палаці графа між сином українського гетьмана та Лобковіцем після виконання твору Бетховена в присутності композитора:

– «Мистець, мистець – шепотів Льобковіц. Чи він справді мистець, ексцеленсіє?

– Князю! Спинився Розумовський і докірливо, майже обурливо глянув на дідка. Якщо нас із вами згадають за сто-двісті років наші нащадки, то тільки тому, що ми мали щастя слухати гри самого Бетховена…»

Але Лобковіц насправді високо цінив геніальність композитора, бо в одному з листів писав, що Бетховен є «першим композитором після Господа Бога».

Щодо суми, яку виділяв Розумовський Бетховену, вона невідома. «Добра справа не рекламується. У Розумовських девіз роду: «Справу примножувати ділами». Себто, ділами, а не словами! Добрі справи робились таємно», – пояснює Івченко.

«Симфонія перемоги»

З П’ятою симфонією Бетховена пов’язаний цікавий поворот у часи Другої світової війни.

В абетці Морзе, створеній в 1838 році, знаком крапка-крапка-крапка-тире (…_) позначається латинська літера V. Британські зв’язківці в часи війни передавали це крапка-крапка-крапка-тире – немов би бетховенський початок П’ятої симфонії «ту-ту-ту-тууу». Цим позначалась літера, яка є першою у слові Victory – Перемога.

Так британські зв’язківці підтримували дух і віру в перемогу, а також таємні радіопересилання підпільникам і агентам в окупованій нацистами Європі теж починались з «крапки-крапки-крапки-тире»…

Також за дивним збігом обставин воєнний лідер Британії Вінстон Черчилль під час війни часто показував пальцями руки знак перемоги V, що стало його фірмовим знаком, підбадьорюючи британців вірою в перемогу. Але ж літера V – це ж і цифра п’ять в римській системі числення. А п’ять – це ніби П’ята симфонія Бетховена з її «ту-ту-ту-тууу»!

Через це П’яту симфонію Бетховена інколи називають «Симфонією перемоги».

На цей момент – у час нинішньої війни Росії проти України – звернула увагу канадійська диригентка українського походження Кері-Лінн Вілсон. Вона створила Ukrainian Freedom Orchestra з молодих українських музикантів і цього року оркестр здійснює так зване «Турне свободи» і заїде також з концертом і до Лондона.

«Це вже четвертий раз від початку брутального російського вторгнення ми будемо здійснювати світове турне на підтримку права України бути вільною, – каже диригентка у відеозверненні в соцмережах. – Наша програма включає П’яту симфонію Бетховена, знані чотири початкові ноти якої символізували британський опір під час бомбардування Гітлером Лондону в Другу світову війну. Нехай ці ноти стануть символом для світу нашого опору сьогодні. Ми – музичні солдати України, ми граємо за культурну спадщину України і право нашої сміливої нації на існування. Вільний світ – на нашому боці. Слава Україні! Героям слава!»…

– «Козаки – це організація на зразок мальтійських кавалєрів, правда, – усміхнувся граф, – із симпатичним вам демократичним забарвленням. Не забувайте, маестро, що за сливе три віки запорозькі козаки були spiritus movens (рушійним духом) прямувань України до волі…

– Так, – задумано промовив Бетховен. – Що Україна завжди прагнула волі, це я знаю…»