Продовжує збільшуватися кількість обстрілів, Росія висуває ультиматуми, а угруповання «ЛДНР» офіційно дозволяють своїм бойовикам стріляти першими. До вашої уваги щомісячний аналіз в зоні ООС від Радіо Донбас.Реалії.
Кількість обстрілів збільшилася
У перший місяць весни не було жодного дня, коли б російські гібридні сили не обстрілювали українські позиції. За інформацією штабу ООС, який підраховує обстріли за кількістю випадків відкриття вогню, у березні сталося 248 порушень режиму тиші, що на 68 більше, ніж минулого місяця. А в порівнянні з серпнем, коли почалося перемир'я, кількість обстрілів збільшилась у 5 разів.
Найбільшу кількість обстрілів за місяць зафіксовано 9 березня. Тоді сили, підконтрольні Росії, порушили режим тиші 21 раз.
Загалом впродовж місяця в середньому було по вісім обстрілів за добу. Здебільшого загострення фіксували на донецькому напрямку.
Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ рахує обстріли за кількістю випущених снарядів і черг з автоматичної зброї. За даними ОБСЄ, у березні сталося 2909 порушень, що на 59 менше, ніж минулого місяця.
«Найспекотніше» було у донецькому напрямку. Тут жодного дня не було без вогню. Найбільше зафіксовано 25 березня – 493 порушення. Луганській області «пощастило» більше, тут без обстрілів жили 1-3, 16-18, 22, 24, 27,28 та 30 березня.
Втрати української сторони
Найбільша втрата для України відбулася 26 березня – під Шумами загинуло чотири українських військових та два було поранено. Як повідомив штаб ООС, стріляли з 82-міліметрових мінометів, автоматичних гранатометів та великокалиберних кулеметів. На думку експертів, таку кількість жертв пояснює тільки цілеспрямованість атаки, яку координували за допомогою безпілотників.
Загалом у березні було вбито дев’ять українських військових, сім з них – робота російських снайперів, ще двоє загинули від обстрілів із різних видів зброї, звітували у штабі.
Для порівняння, в лютому вбито було шість українських військових та ще п’ятеро загинули з інших причин – не обстрілів.
За перший місяць весни бойові поранення отримали 17 бійців, у лютому було 25 поранених, у січні й грудні – по 10.
Українські військові, що загинули в березні
Володимир Онопрієнко. Народився 25 травня 1977 року в Драбові (Черкаська обл.) У 2017 році пішов на фронт, служив за контрактом у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних запорожців. У 2020 році підписав новий контракт та служив на посаді командира бойової машини у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» 53-ї бригади. 10 березня під час обстрілу поблизу Старогнатівки Володимир Онопрієнко отримав тяжке кульове поранення. Поховали його в рідному селищі Драбів. Залишилися мати, дружина, дочка і маленький онук.
Олександр Пекур. Народився 17 листопада 1990 року в селі Гурівщина (Київська обл.) Здобув професійну освіту за фахом електромонтажника, відслужив строкову службу. У 2015 році був мобілізований, служив під Зайцевом. Був військовослужбовцем 54-го окремого розвідувального батальйону. Загинув 12 березня біля міста Мар'їнка від кулі снайпера. Поховали українського воїна в Гурівщині. Залишилися мати, бабуся і брат.
Віктор Пасєка народився 8 червня 1965 року в селі Мончинці (Хмельницька область). Молодший сержант Пасєка служив у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні, що входить до складу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, на посаді командира бойової машини-командира відділення 2-ї гірсько-штурмової роти. 18 березня російські гібридні сили обстріляли позиції українських військових біля населеного пункту Південне. Кульове поранення в голову було смертельним. Поховали Віктора Пасєку на Алеї Слави міського кладовища в Хмельницькому. Залишилися дочка та двоє онуків.
Андрій Грабар, позивний «Танчик». Військовослужбовець 36-ї бригади морської піхоти народився 14 вересня 1995 року, мешкав у Миколаєві. До війни працював в галузі ІT, збирався вивчитися на офіцера. Спочатку за контрактом служив в десантно-штурмовій роті 501-го окремого батальйону морської піхоти навесні 2015 року. Брав участь у боях на Приазовському напрямку (зокрема, взимку 2015-2016 років стояв у Широкиному на найбільш небезпечній ділянці). Загинув 19 березня в районі населеного пункту Водяне Донецької області внаслідок обстрілу позицій ЗСУ зі 120-мм мінометів і гранатометів різних систем.
Кирило Биковський. Народився 17 травня 1992 року в Кропивницькому. З дитинства мріяв стати військовослужбовцем, закінчив вище професійне училище №4, у 2011 році підписав контракт на службу в Збройних силах України. З 2018 року на фронті, навідник підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув 20 березня поблизу Шумів. Отримав великокаліберною кулею поранення у праве плече, помер під час евакуації до лікарні. Поховали Кирила Биковського на Aлеї Слaви Рівнянського клaдовищa в Кропивницькому. Залишилися мати, двоє сестер, син.
26 березня неподалік Шумів загинули Сергій Коваль, Сергій Барнич, Максим Абрамович та Сергій Гайченко.
Сергій Коваль та Сергій Барнич були у першій групі, яка вийшла на огляд замінованої ПОМками території в районі Шумів, де була, за даними штабу ООС, розстріляна. У другій групі йшли Максим Абрамович та Сергій Гайченко. які йшли на допомогу саперам, але також загинули від кульових поранень.
Сергій Барнич. Народився 11 cічня 1974 року у місті Калуш (Івано-Франківська область). Закінчив місцевий хіміко-технологічний технікум, де у 1993 році отримав фах «технік-електрик». У 1993-1994 році проходив строкову службу. У червні 2015 року було мобілізовано, рік служив у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Після контракт на три роки, а далі черговий – на рік. Начальника інженерної служби – командир інженерно-саперного взводу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сергія Барнича поховано у Калуші. У нього залишилися батьки.
Сергій Коваль. Командир загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв 143-го Центру розмінування підполковник народився 30 серпня 1977 року в селі Рихта Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Жив у Кам’янці-Подільському. Закінчив місцевий військово-інженерний інститут, спеціалізувався на розмінуваннях. Був учасником миротворчих операцій. Захищав територію України з перших днів війни на Донбасі. Поховали Сергія Коваля на Алеї Слави Кам’янець-Подільського цвинтаря. Вдома чекала дружина та двоє дітей – 17-річний син та 4-річна донька.
Сергій Гайченко. Народився 9 вересня 1993 року в селі Михайлівка (Дніпропетровська область). Закінчив Дніпропетровський технікум залізничного транспорту, працював електромонтером у локомотивному депо. У 2015 році за контрактом прийшов на службу. Був гранатометником в окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького (А0222). У 20 вересня 2019 року був знову призваний за контрактом до ЗСУ Синельниківським військкоматом. Потрапив до 10-тої окремої гірсько-штурмової бригади. Поховали в рідній Михайлівці. Залишилися батьки і молодший брат.
Максим Абрамович. Народився 17 березня 1994 року в місті Дубровиця (Рівненська область). Після школи Абрамович вступив у Харківський національний університет внутрішніх справ, але у 2017 році перервав навчання – уклав контракт зі Збройними силами і вирушив на фронт. Три роки на контракті, після цього повернувся додому, але вже у грудні 2020 знову поїх на фронт. Військовослужбовця підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 огшбр поховали в Дубровиці.
Втрати російських гібридних сил
За інформацією офіцера Збройних сил України Сергія Нещадима, за березень у підрозділах російських гібридних сил загинули 24 людини, 37 – отримали поранення.
Загалом з 27 липня 2020 року, моменту оголошення режиму тиші на Донбасі, до 31 березня, 185 членів особового складу російських гібридних загинуло, 220 – отримали поранення, звітують в українській армії.
Дозвіл на вогонь
Угруповання «ЛДНР» на початку березня офіційно дозволило своїй так званій «Народній міліції» першою відкривати вогонь по позиціях ЗСУ – «на придушення і знищення вогневих точок противника». Україна такий дозвіл розцінила як загрозу одностороннього виходу Росії з режиму припинення вогню (що і сталось 31 березня) та загрозу зриву виконання Мінських домовленостей.
Україна не погодилася на умови Росії
Франція та Німеччина розробили, а Україна підтримала новий план із реанімації Мінських перемовин – і цей план вже «на російському столі». Росія спочатку заявила, що вперше чує про новий план, а потім звинуватила Україну у відмові дотримуватися режиму припинення вогню. Російський представник Дмитро Козак запропонував письмово зафіксувати заборону на відкриття вогню у відповідь на Донбасі з боку ЗСУ без дозволу Міноборони, проте Україна на такі умови не погодилася.
Нова стратегія воєнної безпеки України
26 березня президент України Володимир Зеленський підписав Стратегію воєнної безпеки України. В її контексті підтверджується, що Росія – воєнний противник України, війна на сході України та існування ОРДЛО призводить до екологічної та техногенної катастрофи, несе економічні та людські втрати. А головне – стратегічним для України залишається встановлення суверенітету та повернення контролю над всім своїми ділянками кордону.
Закордонні партнери гучно заявляють про втручання Росії
В інтерв’ю ABC News президент США Джо Байден назвав президента Росії Володимира Путіна «вбивцею» та заявив, що той «заплатить ціну» за втручання у вибори США. У свою чергу Володимир Путін відповів: «Хто як обзивається, той сам так і називається».
Раніше голова Європейської ради Шарль Мішель, перебуваючи з першим візитом в Україні, заявив, що Росія є частиною конфлікту на Донбасі, а не посередником.
Таку ж думку висловили міністри закордонних справ країн «Групи семи» (Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Великої Британії та США) і високий представник Європейського союзу, які у заяві від 18 березня засуджували продовження Росією дій із підриву суверенітету України, територіальної цілісності та незалежності.
Верховна Рада закликала міжнародних партнерів продовжити санкції проти Росії
Верховна Рада засудила ескалацію збройного конфлікту на Донбасі та закликала парламенті іноземних держав і міжнародні парламентські організації до продовження та посилення міжнародного політичного й економічного тиску на Росію з метою припинення агресії, виведення іноземних військ і озброєння з території України, повного відновлення суверенітету і територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Заяву щодо ескалації російсько-українського збройного конфлікту підтримали 308 народних депутатів.
Важливо
- Троє співробітників в’язниці «Ізоляція» в окупованому Донецьку виявилися громадянами Росії. Це встановили розслідувачі Bellingat, повідомив журналіст Станіслав Асєєв, а звинувачення бойовикам висунуті українським слідством.
- Красногвардійський суд Дніпра оголосив вирок за збиття російськими гібридними силами у 2014 році українського літака Іл-76. Представників угруповання «ЛНР» Ігоря Плотницького, Олександра Гуреєва та Андрія Патрушева заочно засудили на довічне позбавлення волі без конфіскації майна. Плотницький був ватажком угруповання «ЛНР» до листопада 2017 року. Плотницького змістили у результаті «перевороту» в угрупованні.
- Кількість жінок у Збройних силах України за останні сім років збільшилася майже вдвічі. У 2013 році військову службу проходили 16,5 тисяч жінок, а у 2020 році їхня кількість становила майже 32 тисячі.
- За даними ЮНІСЕФ, з квітня 2014 року до серпня 2020 року жертвами мін та вибухівки на території Донецької та Луганської областей стали щонайменше 42 дитини, ще 144 отримали поранення.
- В Україні розпочав роботу перший сайт об’єднання сімей зниклих безвісти – «Надіємось». Його започаткувала громадська організація «Об’єднання рідних зниклих безвісти «Надія», яка допомагає у пошуку безвісти зниклих людей за особливих обставин. Організація вже зібрала дані про близько 100 людей, безвісти зниклих під час війни на Донбасі. Частина анкет підкріплена фото- й відеоматеріалами.
