«Люди приїхали сюди в дуже холодну погоду. З маленькими дітьми. Я думала: як я би почувалася на їхньому місці? Вочевидь, була б наляканою. Важливо сказати цим людям: «Якщо ви тут, то ми з вами». І ми вас приймемо», – розповідає Валері де Бьокелаер.

Валері разом із чоловіком – одна з бельгійських родин, яка прийняла у своєму домі 130 біженців з України. Європейці запрошували до себе українців, зустрічаючи їх у літаках, поїздах і просто на вулиці. Ділили з ними власний дах над головою і допомагали адаптуватися в нових реалій.

Центр «Українські голоси» в Брюсселі організував вечір подяки місцевим сім’ям, які прихистили українців. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає історії господарів і їхніх гостей.

«Якщо ви тут, то ми з вами»

Коли Росія вторглася в Україну, українські біженці заполонили чимало європейських міст. Кадри розгублених людей на вулицях не залишали бельгійців байдужими. Держава не могли всіх розселити швидко, і перевантажену систему почали рятувати звичайні люди. Незнайомців з України запросили до себе родина Арно де Бьокелаер.

«Під час Другої світової, у 1939 році, чимало бельгійських сімей тікали до Франції. Французькі родини приймали їх. Серед біженців була й родина моєї матері. Коли ми побачили цих людей з України на вулицях Брюсселя, ми сказали, що маємо вчинити так само тепер із ними».

Не стримує сліз, коли пригадує початок повномасштабної війни й дружина Арно – Валері.

«Люди приїхали сюди в дуже холодну погоду. З маленькими дітьми. Я думала: як я би почувалася на їхньому місці? Вочевидь, була би наляканою. Вибачте, я дуже емоційна. Якби це була я, хотіла б знати, куди можна піти. І це – причина, чому ми допомогли. Важливо сказати цим людям: «Якщо ви тут, то ми з вами». І ми вас приймемо!»

Будинок Арно та Валері став тимчасовим житлом для 130 українців. Дім великий – місця вистачало більш як двом десяткам людей одночасно. Щойно одні освоювалися в Бельгії з допомогою господарів, приїжджали інші.

«Працювало «сарафанне» радіо. Вони розповідали один одному про нас», – каже Валері.

Арно додає: «Місцева влада дізналася про нас, шукаючи можливості для розселення біженців. У міграційному центрі запитали: «Яку ви представляєте організацію?» Ми сказали: «Жодну. Ми – просто сім’я».

Серед тих, кого прихистили Валері й Арно, – родина Мамчурів із Дніпра. Разом із донькою вони залишили Україну, коли багато хто навпаки повертався: після деокупації Київщини. Сім’ю шокували кадри зі звільненої Бучі, і вони злякалися окупації власного прифронтового міста. Написали відомим уже бельгійцям – і їм швидко відповіли, що чекають, розповідає Олексій Мамчур.

«Кожного дня, поки ми збиралися, вони по два-три рази на день дзвонили: «Ми на вас чекаємо. Де ви є?». І ми дуже швидко зібралися. Я сказав своїм дівчаткам: «У вас три дні. Перший день – стоматолог, другий день – гінеколог. На третій день ми виїжджаємо. І дуже швидко виїхали».

Українці кажуть: бельгійське подружжя ставилося до них як до рідних дітей. Тепер вони разом допомагають іншим мігрантам.

«Допомагають їжею тим українцям (і не тільки українцям – ред.), які ще не отримують фінансову допомогу від бельгійського уряду. Це триває десь близько двох-трьох місяців, поки документи робляться. І поки люди можуть стати на ноги. Речі, одяг, меблі. Вони дзвонять і пишуть: «У нас є ліжка, у нас є пральна машина або у нас є дитячі речі. Усе випрасуване вже, чисте. Вони або привозять до нас, або я забираю – і ми роздаємо українцям, які потребують цього».

«Допомагай людям»

Є випадки, коли європейці й українці стають не просто друзями, а створюють родини. Райнер розповідає свою історію.

«Я летів літаком із Вільнюса до Брюсселя. Біля мене сиділа красива жінка. І я – старий. Дружини тоді не було. Я почав говорити з нею – виявилося, що це українка, яка вже деякий час жила в Брюсселі. Вона запитала, чи я знаю, де знайти квартиру для її кузени Валерії. Так усе почалося».

Райнер – німецький військовий, який збирав гуманітарну допомогу для українців. А після знайомства в літаку прийняв у своєму домі біженців.

«Моя мама завжди мені казала: «Допомагай слабким людям». А люди, у яких війна, – найслабші на планеті».

Цей жест приємно вразив іншу українку із Запоріжжя, з якою він давно познайомився онлайн. Інна Іванова приїхала у вересні 2022-го – і вони одружилися.

«Я – взагалі трохи авантюристка. Трішечки страшно, а потім думаю: я під вибухами жила – мені вже нічого не страшно, чесно. У нас уже такий роман був заочний. Я приїхала – і він виявився ще кращим, ніж він був онлайн. І я вже всередині заспокоїлася».

«Людяність є у цьому світі»

Інна Хамчук – біженка з України – разом із сином п’ятий рік мешкає в Арно. Розповідає: бельгієць уже встиг за цей час освоїти й базову українську, щоб полегшити вдома комунікацію: «Ми спілкуємося україно-, франко-, англо-... – всіма підряд. Арно дуже гарно говорить українською насправді».

«М’ясо. Риба. Салат. Торт. Овочі. Фрукт. Вуаля!» – каже українською Арно.

Арно Стеван живе неподалік університету і спершу планував поселити в себе студентів. Але змінив рішення, коли Росія напала на Україну – прийняв натомість українців.

«Мені подзвонили з комуни й сказали: «Є дві людини, чи можуть вони прийти?» Кажу: «Гаразд, коли?» Відповідають: «За дві години». Я був спантеличений, кажу: «Не так швидко. Давайте за два дні». І помчав купувати простирадла».

Арно – один із небагатьох бельгійців, у якого українська родина живе досі. І жодного «дедлайну» на виселення Ірині він не встановлює. Лиш очікує, що українці поїдуть, коли війна завершиться – вони будуть потрібні вдома.

«Якщо війна завершиться, вважаю, українці мають їхати додому й відбудовувати свою державу. А ми маємо їм в цьому допомогти. Вважаю, що це правильно й патріотично – повернутися додому після війна. Але поки вона триває – ми українцям раді».

У центрі «Українські голоси» в Брюсселі українці знайомлять бельгійців зі своєю культурою, мовою, традиціями. Пригощають борщем і варениками зі сметаною. А також вручають нагороди. Бельгійці розчулюються, коли українці публічно дякують їм за гостинність.

«Людяність є у цьому світі – жорстокому, де багато воєн. Але контраст у цьому – звичайні люди, які просто роблять добро. Ви уявіть: 120 незнайомих людей приїжджають до вас і живуть. Це щось неймовірне! Більш неймовірне, ніж американці, які зараз пролітають навколо Місяця. Це добро, якого я ніколи не бачив», – каже представник центру Павло Кошка.

Станом на кінець 2025 року, за даними УВКБ ООН, у Бельгії статус тимчасового захисту мали понад 94 тисячі українців.