(Рубрика «Точка зору»)

17 березня завершився ювілейний рік відомого українського політичного, культурного та релігійного діяча Августина Волошина (1874–1945). Попри четвертий рік масштабної війни, 150-річчя «батька» закарпатських українців не проминуло не помічено. Були й свої вагомі здобутки.

Закарпатський обласний театр драми і комедії поставив виставу «Блаженний Августин» про драматичні події березня 1939 року в Хусті, а Закарпатський муздрамтеатр імені братів Шерегіїв поновив виставу «Судний час» про останні дні Августина Волошина у московській в’язниці, де він помер влітку 1945 року.

Ім’ям президента Карпатської України названо вулиці в кількох десятках населених пунктів, де їх досі не було. На Хустській міськраді, де колись працював уряд Карпатської України, відкрили меморіальну дошку, автором якої є Богдан Корж, а в новому мікрорайоні Ужгорода на вулиці Капушанській намалювали великий мурал із зображенням Августина Волошина (автор Олесь Базюк, виконавиці Ольга і ЛесяМельничуки).

Та головне, що продовжується вивчення багатосторонньої спадщини найвидатнішого закарпатця ХХ століття. Зокрема, вийшла понад 400-сторінкова великого формату книжка «Августин Волошин. Найбільший муж наших новітніх часів», упорядкована Андрієм Ребриком. Книжка містить досі в незалежній Україні не перевидані ґрунтовні праці його сучасників. Це стаття відомого громадського діяча Володимира Бірчака з нагоди 50-річчя Августина Волошина, яка побачила світ сто років тому. Та розлогий нарис на 70 сторінок, написаний Августином Штефаном, соратником і близьким приятелем. Його праця «Августин Волошин. Президент Карпатської України» вийшла окремим виданням у 1977 році у США.

Книжка містить чимало нового матеріалу. Більша частина видання – це добірка вітальної кореспонденції та публікації у пресі з нагоди 50-річчя та 60-річчя Августина Волошина. Книжка стало переможцем минулорічного конкурсу «Книга-Фест» в Ужгороді.

Другою вагомою ювілейною публікацією стало видання «Августин Волошин: шлях у безсмертя», авторами якого є краєзнавці та історики Павли Федаки (батько і син).

Підзаголовок книжки «Постать подвижника у музейних реліквіях» вказує на її особливість: про Августина Волошина тут розповідається на матеріалах меморіального Музею президента Карпатської України, який розташований в Ужгородському замку. Тут теж вміщено чимало нової інформації, особливо ілюстраційної. 300-сторінкова ошатна книжка – результат довгорічної роботи над збереженням пам’яті про видатного закарпатця. Видання було відзначене премією імені Михайла Лучкая Мукачівської греко-католицької єпархії.

Біографії на різні смаки

Під саме завершення ювілейного року вийшла праця доктора історичних наук Романа Офіцинського «Августин Волошин: біографія президента Карпатської України», яка побачила світ у видавництві «Рік-У» за кошти Ужгородської міської ради. Відомий ужгородський історик спробував дати свою версію життя і діяльності ключової постаті історії Закарпаття ХХ століття.

Це не перша спроба обширної біографії Августина Волошина за часів Незалежності України. Більш коротку її версію опублікував професор Сергій Федака у видавництві «Фоліо» у 2020 році, академічне розлоге видання на пів тисячі сторінок зробили два доктори історичних наук Микола Вегеш та Степан Віднянський, що вийшло кількома виданнями в різних видавництвах кілька років тому.

Натомість Роман Офіцинський написав свою книжку не в суто академічному, науковому стилі, а постарався внести до неї живий струмінь. Тому тут зустрічаємо чимало полемічних ноток і навіть сатиричних. Він пише емоційніше, барвистіше, зупиняючись на багатьох деталях, що характеризують той непростий час, тому його книжка має радше науково-популярний характер, хоча й спирається на факти.

У вихідних даних видання названо «науково-художнім», адже мова біографічної книжки багата й колоритна. Зокрема, тут зустрічаються такі рідкісні слова, як «щирець». «самраз», «привісок», «кмітити», які не кожен читач збагне.

Професор Роман Офіцинський є автором кількох збірок поезії і художньої прози. Тому читання його біографії Волошина нагадує не нанизування сухих фактів, а складання з багатьох пазлів яскравої картини нашої минувшини. Об’єм книжки чималий – 300 сторінок, а тому читач насичується величезною кількістю імен, подій, цитат. Таку глибу інформації нелегко переварити, адже за обсягом матеріалу – це майже підручник, який слід читати розмірено і дозовано, аби розібратися в усіх тонкощах. Принаймні так це було зі мною.

Безперечно, «Августин Волошин: біографія президента Карпатської України» є досягненням закарпатської біографістики і в першу чергу за формою і стилем викладу. Роман Офіцинський докладно проаналізував усе, що про Волошина на сьогодні опубліковано, сам також здійснював пошуки в архівах і написав працю не тільки про життя конкретної особи, а й цілого краю у першій половині ХХ століття. Якщо згадати, що він уже видав докладну біографічну книжку про Степана Бандеру, готує наступні про цей історичний період, то можемо говорити про галерею портретів очільників українських національно-визвольних змагань середини ХХ століття.

Мінусом книжки є відсутність ілюстрацій, які, проте, значно би збільшили обсяг видання. (Через брак коштів довелося від цієї ідеї відмовитися). Як зауважує сам автор, «без таких візуальних джерел пісна і прісна будь-яка біографічна історія». А тому, ясна річ, хочеться побачити видання у повному варіанті й на загальноукраїнському рівні, бо ж Августин Волошин давно є постаттю національного значення. А тих кілька сотень примірників, що видані в Ужгороді, замало навіть для Закарпаття.

Серед знахідок Романа Офіцинського – особова справа Августина Волошина, директора Ужгородської учительської семінарії, обсягом у понад пів сотню сторінок, що зберігається в Державному архіві Закарпатської області.

Дослідник резонно пропонує її окремо видати разом із кримінальною справою, яку завели на президента Карпатської Україні радянські каральні служби в 1945 році. Під час жорстокого слідства 71-річний політик помер від серцевої недостатності. Також варто оцифрувати документи Закарпатського обласного краєзнавчого музею про Августина Волошина, яких нараховується кілька тисяч і котрі на сьогодні теж маловідомі.

Згадує у своїй книжці дослідник і свідчення понад 600 біженців із Карпатської України, які записувалися після 1939 року у Празі. Тепер вони зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві і досі належно не опрацьовані.

Не видано і повного зібрання публіцистики Августина Волошина, розпорошеної по різних виданнях кількох країн. Загублені окремі його літературні і наукові рукописи, які, можливо, колись і віднайдуться. Принаймні хочеться на це сподіватися.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода