Якщо війська Росії втрачатимуть бронетехніку такими ж темпами, як зараз, вони зможуть тримати нинішній темп атак під Авдіївкою ще місяць-півтора. Цю можливість дає Росії обсяг виготовлення танків (приблизно тисяча одиниць на рік), БМП та БТРів (близько трьох тисяч на рік). Проте, увесь цей обсяг іде винятково із заводів та ремонтних підрозділів: із баз зберігання агресор вже вигріб усе, що можна, каже в ефірі Радіо Донбас Реалії експерт із бронетанкового озброєння Микола Саламаха.
Як агресор поповнює свої втрати у бронетехніці та що має стати для неї бичем? До чого призводить зараз брак артилерійських снарядів на фронті? Чому підготовка персоналу – нині перша потреба, яка стоїть перед ЗСУ? Про це розповів в ефірі Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) військовий експерт, спеціаліст із бронетанкового озброєння Микола Саламаха.
___________________________________________________________________________
– Миколо, ми вважаємо, що треба поспілкуватися з вами, враховуючи бронетанкові хвилі, які Росія постійно використовує в штурмах Авдіївки і, як бачимо, вже зараз і Мар'їнки. Навіщо агресор використовує свої бронетанкові кулаки під час штурмів, якщо там є такі певні кіл-зони, я так розумію, куди вони заходять, і ще на підступах ЗСУ їх знищують, а вони все далі й далі женуть туди бронетехніку. Як ви розумієте цю тактику?
– Розумієте, солдат з автоматом, з кулеметом, навіть із гранатометом не в змозі подолати ті 200-300 метрів перед вузлами опору українських збройних сил. А для того, щоби пройти ці останні 200-300 метрів, потрібно знищити наші вогневі точки.
Знищити їх можна лише за допомогою автоматичних гармат, що розташовані на бойових машинах піхоти БМП-2, БМП-3 або БМД-4. Або сильнішою зброєю – танковими гарматами. Тобто аби успішно придушити опір наших військ, [армії РФ] необхідно використовувати автоматичну або танкову зброю прямого наведення з відстані прямого пострілу, тобто півтора кілометра і ближче.
Тому вони (російські війська – ред.) намагаються всю свою техніку вивести саме на такі відстані. А в умовах забудови ці півтора кілометри і ближче перетворюються іноді на 100-150 метрів, іноді на 50 метрів.
Відповідно, за допомогою грамотної організації оборони, розвідки та артилерії наші командири, наші штаби, наші війська намагаються перешкодити просуванню бронетанкової техніки [противника] безпосередньо на лінію прямого пострілу і на пряму видимість наших вогневих позицій. Тому і відбувається те, що відбувається.
Читайте також: «До стрілецьких боїв не доходить»: офіцер ЗСУ про те, як стримують наступ Росії на Авдіївку
– Я правильно розумію, що загарбники просто не можуть не використовувати танки та бронетехніку під час штурмів, зокрема Авдіївки, де така велика забудова та фортифікації, що зміцнюються ЗСУ з 2014 року. Вони не мають іншого вибору просто?
– Вибір взагалі-то є. Вибір – це використання авіації, вибір – це використання артилерії. Але [російська] авіація знищується безпосередньо над нашими вогневими позиціями переносними зенітними ракетними комплексами та військовим ППО, тобто тим ППО, яке діє на відстані до 10-15 кілометрів. Це перше.
Друге – можна використовувати вогонь артилерії та мінометів. Але знову ж таки на це потрібно витратити величезну кількість боєприпасів. Придушити взводний опорний пункт – це близько тисячі артилерійських пострілів калібру 122 мм, калібру 152 мм – 800-т. Це дуже довго і це дуже дорого. Відповідно, [Росії] доводиться використовувати бронетанкову техніку. Ось і результати.
– Миколо, а вас як, вражають російські втрати на Авдіївському напрямку? Там якісь божевільні просто цифри втрат танків та БМП. Чи це для Росії не так і страшно?
– Розумієте, враховуючи, що росіяни можуть за рік ставити до лав приблизно 1000-1200 одиниць танків і близько 3000 бойових машин піхоти та бронетранспортерів, – це не дуже великі втрати.
Останні місяць-півтора, коли йдуть дуже інтенсивні бойові дії безпосередньо в районі Авдіївки, Росія втрачає на день до 10 танків і до 30 бойових машин піхоти та бронетранспортерів. Такими темпами вони можуть наступати на цій ділянці приблизно півтора-два місяці. Потім наступить затишшя, бо є ще й інші ділянки, на яких вони теж змушені використовувати бронетанкову техніку. Це і район Токмака, і лівобережжя Дніпра, і Куп'янський напрямок. Тобто рано чи пізно це припиниться.
Такими темпами вони можуть наступати на цій ділянці приблизно півтора-два місяці
Питання в тому, що необхідно всі ці моменти передбачати і мати резерви і зброї, і підготовленого особового складу, тому що безперервно вести бойові дії наші солдати, наші офіцери так само не можуть, як і ворог. Максимум, на що здатна людина – це 72 години. А далі вона просто вимикається, навіть попри пряму загрозу життю.
– Ось ця техніка, яку Росія втрачає під Авдіївкою зокрема, це з коліс техніка? Маю на увазі, вона з заводів чи зі складів, більш-менш розконсервована або зібрана з розканібалізованих раніше броньових машин піхоти та танків?
– Практично вся техніка, яка зараз надходить до Збройних сил Російської Федерації, проходить підготовку в армійських ремонтних полках та батальйонах або безпосередньо на підприємствах: на бронетанкових ремонтних заводах чи на заводах-виробниках, – Уральському вагонобудівному заводі і «Омсктрансмаші». Тобто є фізичні можливості підприємств та фізичні можливості ремонтних підрозділів.
Не можна зараз взяти техніку з бази зберігання. Все, що там зберігалося, що можна було використати, вже давно потрапило до військ. Зараз необхідно робити ремонт за технічним станом, а іноді й капітальний ремонт, і лише потім спрямовувати це все в армію.
– А у відсотковому співвідношенні Збройними силами України як вдається вражати найбільшу кількість російської бронетехніки? Тобто що таке на фронті зараз є бичем для російських танків та БМП?
– Це вправне використання артилерії та засобів коригування. Передусім, залучення різних безпілотних літальних апаратів для коригування вогню артилерії. На другому місці – застосування вже безпосередньо різних безпілотних літальних апаратів, починаючи від баражуючих боєприпасів і закінчуючи скиданнями різними. Після цього – протитанкові керовані ракети різних типів, що перебувають на озброєнні. І останнє місце, як не дивно, це танкові дуелі.
– А чому не FPV-дрони на першому місці? Чи були вони колись на першому місці? Постійно українські бійці захоплюються роботою своїх колег та своїх підрозділів, яким удається такими мінімальними засобами знищувати бронетехніку. Росіяни якісь протиотрути знайшли? Можливо, ці Контакт-1, ось ці ґрати, мангали, які захищають від FPV-дронів? Чи в принципі FPV ніколи порівняно з артилерією перше місце не посідали?
– По-перше, FPV-дрони ніколи не посідали перше [місце] (серед інших засобів за ефективністю у знищенні бронетехніки противника – ред.). По-друге, використання FPV-дронів дуже добре розрекламоване лише тому, що практично завжди є сигнал, який отримує оператор, і його [роботу] можна зняти на мобільний телефон, перебуваючи поряд, а потім викласти це в інтернет.
Набагато складніше показати роботу артилерії. Ще складніше показати роботу танків, тому що коли танк працює на прямому наведенні, абсолютно ніхто не ризикне поруч знімати його роботу.
Так, FPV-дрони – це дуже страшно і для наших військ, це дуже страшно і для військ окупантів. Вони потрібні так само, як потрібні і баражуючі боєприпаси та інші види зброї, – але це не основний засіб.
– Четверте місце, ви сказали, посідають танкові дуелі безпосередньо. Ми з вами, я ще пам'ятаю, напередодні українського наступу, влітку-восени, намагалися змоделювати ось ці танкові дуелі. Основний бойовий танк російський або Т-72, або Т-90 і західні зразки, «Леопард-1», 2, «Челенджер». Все пішло не так, як прогнозувалось. Зараз яку роль відіграє бронетехніка в, по суті, стримуванні натиску армії Росії на позиції Сил оборони? Вони посідають якесь своє місце чи чекають на прийдешній український контрнаступ?
– Вони посідають своє місце. Це снайперські гвинтівки дуже великого калібру, які працюють на відстані до 2,5-3 кілометрів, знищуючи бронетанкову техніку противника і знищуючи піхоту, що наступає, використовуючи осколково-фугасні снаряди радянського виробництва. Йдеться про танки радянського виробництва чи багатофункціональні снаряди, які Україна одержує вже від своїх союзників.
– У контексті статті Валерія Залужного, на початку листопада опублікованої в The Economist. Попередні його публікації у цьому ж виданні були присвячені, зокрема, танкам – це був один із мейнстримів вимог українського головкому. Натомість тут мало звучала ця тема. Як ви вважаєте, чому, і що – танки вже не пріоритет для Збройних сил України для майбутнього наступу і для стримування натиску Росії?
– Пріоритетом зараз є дещо інші речі. Найперший пріоритет – це навченість та підготовленість особового складу та штабів. А далі, враховуючи те, що ворог створив дуже потужну багатоешелоновану оборону, – це засоби для подолання цієї оборони, це боєприпаси, це різні види озброєння, які можуть руйнувати бетонні укріплення, це засоби розмінування, причому навіть дистанційного розмінування.
Найперший пріоритет – це навченість та підготовленість особового складу та штабів
І це ті самі танки, тільки кожен танк має бути оснащений колійним мінним тралом. Це можуть бути коткові трали, це можуть бути ножові трали, це можуть бути комбіновані трали – котково-ножові. Але кожен танк має їх мати, щоб не бути зупиненим тією кількістю мін, які противник розташував на основних можливих напрямках наступу танків та бойових машин піхоти.
– Миколо, а що це таке, розкажіть трохи. Це якийсь пристрій, який дозволяє знешкоджувати міни на шляху прямування танків, ось ці колійні трали?
– Так, це КМТ-5, 6, 7, 8. Є кілька поколінь, вони створювалися і в Радянському Союзі, і на Заході, і є у більшості країн світу. Вони являють собою спеціальні рами попереду з розташованими на них катками великої ваги, під якими підриваються протитанкові міни.
Є ножові трали, які працюють як плуги і розсувають міни в сторони. А є комбіновані, як той самий КМТ-7: коли йдуть катки, а як останній засіб захисту – ще й ножовий трал. Бо котковий трал витримує 5-6 підривів, максимум до 10 підривів. Потім рано чи пізно його доводиться скидати, тому що він важкий, і танк в змозі подолати 200, максимум 300 метрів.
Навантаження на двигун дуже велике, зростає температура в системі охолодження. Подолавши ці 200-300 метрів, танк потрібно або охолоджувати, або скидати цей мінний трал і переходити до використання легшого, а це – ножовий колійний мінний трал.
– Так, ви передбачили моє запитання. Таким чином, танк може перетворюватися на машину для розмінування, але тут є певні межі та нюанси: він не може рухатися і підривати всі міни дорогою, є певний запас міцності для цього?
– Звичайно.
– Ви назвали першу проблему – це проблема із навчанням особового складу екіпажів цих танків. Ці проблеми виявились після того, як українські захисники навчалися Британії, я так розумію. Занадто швидко та занадто багато інформації, в чому проблема?
– Проблема є ще й у психології. Не кожен механік-водій може пережити ті явища, коли перед ним під колійним мінним тралом підривається одна протитанкова міна, потім друга, третя. Тобто, до цього потрібно готувати. Це перше. Друге. Потрібно навчати, як ці колійні мінні трали навішувати та як їх використовувати. Цього, на жаль, під час підготовки танкістів вчасно зроблено не було. Та й недостатньо подібних тралів.
– Проте, за вашими оцінками, – я розумію, не можна називати точні цифри, але літньо-осінній наступ України де-факто завершився, хоча про це не заявляли офіційно ні Валерій Залужний, ні президент України Володимир Зеленський, – Україні вдалося зберегти переважну більшість західної військової бронетехніки чи є певні втрати? І ця техніка, вона відіграє свою роль у майбутньому українському контрнаступі? І коли, як ви думаєте, він можливий? Наступного року, через рік уже звучать цифри від західних аналітиків, що 2025 рік – реалістичний термін, коли Україна знову зможе піти вперед.
– Давайте виходити з того, що є втрати безповоротні і є ті втрати, які є поворотними. Тобто техніку, яка вийшла з ладу, буде відремонтовано, особовий склад пройде подальшу підготовку і це все одно буде бойова одиниця. Той танковий батальйон чи танкова рота, які вже бралиучасть у боях, набули досвіду, – це цінніші підрозділи, ніж ті, які не брали до цього участь у бойових діях.
Щодо термінів – це залежатиме від того, скільки, якого типу озброєння ми отримаємо в найближчі 3-6 місяців, як успішно ми зможемо підготувати резерви і які висновки зробимо з того контрнаступу, який ми розпочали 4 червня, зокрема, які висновки зробить політичне керівництво України.
Читайте також: Як Росія окопалась навколо Донецька: аналіз фортифікацій
– І останнє до вас запитання. Які сподівання ви особисто покладаєте на ось такі спільні компанії, оборонні виробництва бронетехніки, зокрема на території України? Британська BAE Systems і німецька Rheinmetall вже заявили про те, що незабаром нові бронетранспортери будуть вироблятися для Збройних сил України на території України. Наскільки це великі обсяги та навіщо це цим компаніям взагалі?
– Перше, я за обома руками за те, щоб ми якнайшвидше на території України розпочали хоча б викруткове збирання бронетанкової техніки будь-якого виробника. Чому? Тому що це дасть нам можливість якнайшвидше насичувати наші збройні сили бронетанковою технікою. Це перше.
І друге – бронетанкову техніку, яка збиратиметься на території України, потім можна буде на території України на цих підприємствах і ремонтувати. А це скорочення термінів повернення бронетанкової техніки на поле бою.
Для чого це роблять західні компанії? Вони чудово розуміють, що є можливість отримати безцінний досвід. Адже вони отримують інформацію, аналізують ситуацію, вони, виходячи з набутого досвіду, модернізують свою техніку. Вони дивляться у майбутнє. І друге, український ринок бронетанкової техніки – це дуже серйозний ринок.
Форум