(Рубрика «Точка зору»)
За пів року російсько-української війни західний світ так і не зрозумів головного – це не тільки російсько-українська війна. Це світова ціннісна криза. І найближчими місяцями у всіх з’явиться можливість у цьому переконатись. Сценарій майбутнього цих місяців доволі похмурий. Західний обиватель все ще думає, що десь там, на якомусь Донбасі та півдні України Росія проводить якісь референдуми. І все це мало стосується тих, хто мирно сидить у кафе на захід від Львова та дивиться цей дивний паноптикум по ТБ. Парадокс у тому, що приблизно так само думають і ті тисячі homo soveticus, які радісно йшли ставити своє «за» у бутафорських папірцях референдумів: яка різниця, що там думає Захід? Аби завтра ми стали Росією. Все так і не так.
Дійсно, так звані референдуми є повним абсурдом навіть за мірками самої Росії. Частина території, на яких вони мали б проводитись, під контролем України – і там не голосував ніхто. Електронного голосування немає, фізичне йшло під обстрілами та автоматами російських військових, які ходили за місцевими вчителями у «георгіївських стрічках» по домівках, аби їм «було безпечніше». І все ж головна брехня Путіна не в цьому.
«За» ядерний вибух
Питання, яке було винесене на «референдум», вкрай тактичне і не дає повноти розуміння, за що ж пропонується голосувати. Звучало воно як: «Чи підтримуєте ви входження такої-то території до складу РФ?». А насправді варто було б питати про ядерний вибух: чи голосуєте ви «за»? Звісно, і в цьому випадку місцеві камери російського телебачення зняли б повне погодження щасливих старих в радянських орденах, фото з якими зараз забиті російські телеграм-канали. Але це було б принаймні чесно.
Бо як тільки закінчиться вистава з референдумами і Росія оголосить ці території своїми – у кривій російській логіці виявиться, що її власна територія вперше після Другої світової війни окупована. Та ще й Україною, яка успішно щодня звільняє місто за містом – тобто тепер, майже за Орвеллом, «окупує російські міста». «Війна – це мир», «свобода – це рабство». А далі – вмикається ядерна російська доктрина, в якій ніби як і відсутній превентивний удар, з одним маленьким «але»: якщо тільки ворог не загрожує своїми діями існуванню самої Росії та її суверенітету. Тоді можна скинути ядерну бомбу. Чи «окупація російських земель» є такою загрозою – питання вже риторичне...
Звісно, якщо Захід і за цих обставин продовжить думати, що ядерний удар стосується тільки «російсько-української кризи» і не змінює всю історичну парадигму у світі – що ж, у Москви є карти і для Литви. А якщо хтось не згоден – завжди є ядерний аргумент.
Етичної еволюції не існує
В цілому очевидно, що весь розвиток людської раціональності привів людство до Першої світової війни, через двадцять років – до Другої світової з винаходом механізму масового знищення (концтаборів та ядерної бомби), а через вісімдесят років після цього – до найбільшої в історії континентальної Європи війни з часів падіння Третього Рейху. З тією ж жорстокістю, масовими воєнними злочинами та вбивствами. Загроза ж ядерної війни стала максимальною за всю історію розвитку ядерних озброєнь.
У світлі викопаних могил у Бучі та Ізюмі словосполучення «історичний досвід» звучить як оксюморон або навіть глузування. Очевидно, що людина у своєму історичному досвіді не робить жодних ціннісних висновків, еволюціонуючі лише технічно, включно зі здатністю вбивати масово за максимально короткий проміжок часу.
Може, домовимся? Євреї vs нацисти
Ставки підняті, і тут знову постає питання про «домовитись». Як в ЄС, так навіть і серед американських сенаторів є політичні сили, які за «діалог». Ніхто не хоче ядерної війни. Але питання у тому, яка система комунікації здатна вести такий діалог. Очевидно, що не існує спільного фундаменту комунікації для принципово різних аксіологічних систем, окрім страху взаємознищення. Іншими словами, за столом перемовин не натискають на ядерну кнопку лише тому, що ця ж сама кнопка є у противника, що і створює сам «стіл». Але ніхто навіть не обговорює питання, а чи правильно взагалі її натискати.
Відповідь очевидна: правильно, якщо натиснув супротивник. Однак така очевидність веде до наступної думки: тоді ще «більш правильним» буде натиснути на неї першим, якщо вже це вважається неминучим. Як, власне, і думає зараз Путін, виходячи з останніх його заяв про «я не блефую». Таким чином система цінностей звелася до математичної моделі теорії ігор: класична гра з нульовою сумою, де виграш одного учасника означає повний програш другого, або програють обидва.
Але для України такий «діалог» неможливий. Насправді неможливий він і для Заходу, просто там ще не всі зрозуміли очевидну річ, яку розуміють українці під гулом сирен повітряної тривоги. Чому? – А як можна домовитись з Третім Рейхом, якщо ви – єврей? Яка система комунікації дозволяє знайти тут «спільну мову»? І чи сама спроба такого пошуку не є хибною?
Для гравців цієї історичної паралелі є. Нацистська Німеччина для євреїв була уособленням чистого зла. Євреї ж для нацистів були поза поняттям «людина». І перші, і другі вважали б такий діалог неможливим. Зрештою історія показала, що комунікація між цими системами вийшла на рівні концтаборів та руйнування Рейхстагу. Але на рівні індивідуальної свідомості таке відбувалось: євреї вступали в колаборацію з нацистами, а деякі нацисти рятували євреїв. Та ціннісно – це паралельні світи, чий конфлікт вирішила лише зброя.
«Бийся» чи «бійся»
Чи є ситуація «євреї – нацисти» сьогоденням «Україна – Росія»? Безперечно, хоча б в тому сенсі, що сучасна Росія ставить себе тут на місце євреїв, а Україні відводить нацизм. Те ж саме, але протилежне – і в Україні. Після вирізаних Бучі, Ірпеня та Ізюму, після тисяч вбитих за закатованих у підвалах та стічних ямах смерть від ядерного вибуху виглядає не страшніше за смерть «звичайну», на фронті, від куль чи снарядів РФ. В України є чітке розуміння, з чим ми маємо справу. Це розуміння поза дипломатичних означень і зветься одним єдиним словом – зло. Росія сьогодні перетворилась на зло, яке погрожує нанести тактичний ядерний удар по безядерній країні. І так звані референдуми тільки наближають всім розуміння цього.
В українській мові існують два слова, які відрізняються лише однією буквою: «бийся» та «бійся». Перше означає спротив, друге – страх. Через перше другого в нас вже не лишилось. Це і має стати українською програмою дій на путінський план у Москві.
Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
