Радіо Свобода, проєкт Крим.Реалії публікують історії незаконно затриманих в окупованому Росією Криму громадян України. Цей матеріал підготований у рамках кампанії #PrisonersVoice у співробітництві з Центром громадянських свобод. Це історія Дмитра Штиблікова, офіцера запасу ЗСУ, який із 2003 року і до окупації Криму працював військовим експертом Центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону НОМОС, а потім став керівником міжнародних програм.
Дмитро Штибліков
Дата арешту: 09.11.2016
Звинувачення: незаконне зберігання зброї і підготовка до диверсії, вчинене організованою групою
Вирок суду: 5 років ув'язнення
На нього чекають: батьки, дружина, брат, донька з зятем
Найяскравіші спогади рідних Дмитра Штиблікова пов’язані з тим часом, коли вони всією великою родиною збирались на свята і проводили час разом. Зараз усе кардинально змінилося: після чотирьох років ув’язнення Дмитру можуть висунути нові звинувачення. Літні батьки вже не знають, чи зможуть ще побачити свого сина, хоч і мають стійкий намір дочекатися його повернення.
Після чотирьох років ув’язнення Дмитру можуть висунути нові звинувачення
Штибліков Дмитро Анатолійович народився у 1970 році. Служив у Збройних силах України. З 2004-го до 2014-го року працював аналітиком у Центрі сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону «Номос». Видавав журнал «Чорноморська безпека», писав аналітичні статті. У 2014 році, після зміни влади на півострові, центр закрився, бо більше не міг працювати за своїм напрямком.
Родина Штиблікових вирішила залишитися в Криму і після окупації. Там жили батьки Дмитра та його дружини, брат, донька із зятем та інші родичі. Вони навіть не припускали, що незабаром почнеться «полювання на відьом» і боротьба зі всіма незгодними.
Затримали Дмитра разом з його дружиною Оленою наступного дня після його дня народження – 9-го листопада 2016 року.
Родичі дізналися про це, коли зателефонували колеги Олени і повідомили, що вона не вийшла на роботу. За словами рідних, у них одразу в голові закрутилися думки про щось страшне на кшталт автомобільної аварії. Ніхто не міг навіть подумати, що трапилось насправді.
Вдома нікого не було, телефони Дмитра і Олени не відповідали. Тож батьки Олени поїхали перевірити, чи є машина в гаражі. Коли вони під’їхали туди, то побачили Дмитра в наручниках і багато людей у масках… Це було шокуюче видовище для стареньких людей.
О третій годині ночі зателефонувала Олена і сказала, що її везуть з Сімферополя додому. Вона не знала, де Дмитро, тому у неї навіть було відчуття, що коли вона приїде, Дмитро буде її чекати вдома. Але його не було, а вдома був повний безлад – все перевернуто догори дригом.
Український герб Тризуб показували так, ніби це фашистський символ
Наступного дня по телебаченню вже крутили ролик із затриманням Дмитра – страйкбольні автомати і українська символіка. Український герб Тризуб показували так, ніби це фашистський символ. При цьому, за словами родичів Дмитра, всі страйкбольні автомати так і лишились лежати на підлозі у його кімнаті. Напевно, співробітники ФСБ одразу зрозуміли, що це не бойова зброя, але для картинки показали її так, ніби це повний склад бойових автоматів.
Особливо боляче для близьких Дмитра те, що сусіди потім шушукалися, що вони начебто жили «як на пороховій діжці», і «в шоці, що стільки зброї було у двокімнатній хаті».
Жоден не спитав, а що ж було насправді. Бо телевізійний сюжет був настільки в дусі пропаганди, що всім ніби «відкрив очі» на «диверсанта» поруч.
Після затримання Дмитрові Штиблікову довелося пройти через чимало випробувань.
До нього не допустили незалежного адвоката, його силою змусили визнати провину. У СІЗО Сімферополя за пів року він схуд на 30 кг, лікарів до нього не пускали. Поки він був там, родичам іноді вдавалось передавати ліки. Але далі був вирок – п’ять років колонії суворого режиму і штраф 200 000 російських рублів. Потім довгий етап до Омська.
Мати Дмитра писала звернення до ФСИНу («Федеральная служба исполнения наказаний»), щоб його перевели на утримання ближче до Криму, бо вона вже літнього віку і не має можливості їздити до Омська. Але звернення ніяк не вплинуло на розподіл проходження покарання Дмитра.
Більше того, за всі ці роки ніхто з родичів не зміг поїхати на побачення до Омська, бо Дмитро пів року перебував в одиночній камері – приміщенні камерного типу (ПКТ), а далі – у камері на двох. Такий спосіб утримання у ПКТ не передбачає довгострокових побачень, а короткострокові даються тільки з дозволу начальника. Цього дозволу рідні так і не дочекалися.
Дмитро пів року перебував в одиночній камері – приміщенні камерного типу (ПКТ), а далі – у камері на двох
У серпні 2020 року родичам Дмитра повернувся грошовий переказ, лист і посилка, яку можна відправляти раз на пів року. У ній були найнеобхідніші речі та ліки. Так рідні дізналися, що Дмитра немає у колонії Омська, і почали довгий пошук.
Згодом до родичів Дмитра зателефонував новий адвокат за призначенням і сказав, що Дмитро перебуває у Лефортово. Адвокат не назвав прізвища слідчого і не пояснив, за якою справою Дмитра перевели. Сказав лише, що справою займається ФСБ.
Ось так, коли до кінця покарання залишався майже рік, з’явилося ще одне обвинувачення проти Дмитра Штиблікова. І знову представників МЗС України до нього не пускають.
Родичі не знають, у якому стані зараз Дмитро. Адже телефонував їм він майже рік тому – більше дозволу не давали.
Останній лист був від 12 серпня 2020 року. Він не встиг навіть повідомити рідним про переміщення до Москви.
Дмитро Штибліков має хронічні болі, пов’язані з травмуванням у період служби в Збройних силах під час вибуху гранатомета у руках. Також у нього є проблеми з судинами та варикоз. Дмитрові потрібні ліки для покращення стану судин, які він не може отримати вже дев’ять місяців. Крім цього, він має проблеми з нирками і виразку шлунку.
Рідні Дмитра мріють, щоб для визволення обирали не по кілька людей, як раніше, а провели повномасштабний обмін «всіх на всіх»
Весь цей час, майже чотири роки, вся родина Дмитра перебуває у жахливому психологічному стані.
Багато чого їм довелося змінити у своєму житті. І кожен розуміє, що життя ніколи вже не буде таким, як до затримання.
Рідні Дмитра вже втрачають надію і не сподіваються навіть на обмін полоненими, який незабаром планує проводити українська влада.
Вони мріють, щоб для визволення обирали не по кілька людей, як раніше, а провели повномасштабний обмін «всіх на всіх».
На їхнє переконання, українці зараз мають боротися за кожну людину зі списку політв’язнів.
Матеріал підготовлений у рамках кампанії #PrisonersVoice у співробітництві з Центром громадянських свобод
Центр Громадянських свобод створив петицію із закликом до ООН, Ради Європи, Європейського союзу, ОБСЄ, а також держав, які беруть участь у цих організаціях, вплинути на Росію задля звільнення в'язнів, захистити їх від катувань, надати меддопомогу, а також відкрити доступ на територію Криму і ОРДЛО міжнародним міжурядовим організаціям і гуманітарним місіям. Також правозахисники оголосили про набір волонтерів кампанії #PrisonersVoice.
Дивіться ще:
Читайте ще:
Визволення політв'язня Кремля Євгена Панова: хроніка ув'язнення, тортур і етапів
«Чинити тиск на Путіна»: як Україна може визволяти своїх громадян в умовах, коли вирішує Кремль?
