ВАШИНГТОН – Головною перешкодою для прогресу у врегулюванні найбільшої сухопутної війни в Європі з часів Другої світової є не брак дипломатичної активності, а небажання Москви переглянути свої воєнні цілі в Україні, кажуть Радіо Свобода експерти.
Росія «не веде переговорів добросовісно» і «не має бажання завершувати війну» за нинішніх умов, заявив Курт Волкер, який обіймав посаду спеціального представника США з питань України під час першої адміністрації Дональда Трампа.
«Ці переговори нікуди не приведуть», – сказав Волкер в інтерв’ю Радіо Свобода.
Формат переговорів не має значенняКурт Волкер
На його думку, змістовні переговори щодо припинення вогню або політичного врегулювання потребували б фундаментальної зміни стимулів для Кремля – зокрема, посилення міжнародного тиску або зменшення здатності Росії проводити військові операції.
Для Волкера структура переговорів є другорядною порівняно з їхнім змістом.
«Формат не має значення; важливий зміст», – зазначив він, припустивши, що Вашингтон міг би змінити розрахунки Москви за допомогою таких інструментів, як вторинні санкції або розширення постачання озброєнь Україні – кроків, які, на його переконання, ще не були повністю використані.
Джеймс Гілмор, який обіймав посаду посла США при Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) за президентства Трампа, заявив, що глибокий розкол між Києвом і Москвою відображає базові причини війни: Росія прагне зберегти контроль над захопленими територіями і здобути ті, які Україна досі утримує, тоді як Україна бореться за своє існування як суверенна держава.
«На мою думку, цілі Росії та України настільки діаметрально протилежні, що очікувати прориву нереалістично», – сказав Гілмор в інтерв’ю Радіо Свобода.
Він відкинув припущення, що Київ має поступитися територіями в межах мирної угоди, назвавши такі поступки «поганою основою для завершення конфлікту» та підкресливши, що російська агресія залишається головною перешкодою для досягнення тривалого врегулювання.
Обидва колишні американські посадовці заявили, що додатковий тиск слід спрямовувати на Москву, а не на Київ, якщо йдеться про створення умов для серйозної дипломатії. Волкер назвав інструменти політики США недовикористаними, тоді як Гілмор зазначив, що Росія ще не зіткнулася з достатньо сильними стимулами, які змусили б її переглянути свої цілі.
Застопорена дипломатія
Нещодавні зусилля за посередництва США підкреслили глухий кут. Переговори, що відбулися цього тижня в Женеві, не змогли подолати розбіжності щодо територій і гарантій безпеки.
Президент України Володимир Зеленський заявив, що військові переговорники погодили потенційні механізми моніторингу припинення вогню – якщо з’явиться політична воля.
Однак ключові політичні суперечки, насамперед щодо територіальних вимог Росії, залишаються невирішеними.
Головний російський переговорник Володимир Мединський охарактеризував обговорення як «складні, але ділові». Натомість Зеленський розкритикував його, припустивши, що Мединський, ревізіоністський історик і колишній міністр культури, привніс у переговори спірну інтерпретацію історії.
Сторони домовилися лише продовжити переговори, не оголосивши дати наступного раунду.
Тим часом подальші російські ракетні та дронові удари по українській інфраструктурі підкреслюють розрив між дипломатичними дискусіями та реальністю на полі бою.
Структурні обмеження
Окрім безпосереднього політичного глухого кута, деякі аналітики вказують на довгострокові структурні чинники, які впливають як на перебіг війни, так і на перспективи миру.
Джордж Бібі, колишній фахівець ЦРУ з питань Росії, нині директор із стратегії в Інституті Квінсі, зазначив, що західні обіцянки підтримувати Україну «стільки, скільки буде потрібно» ґрунтуються на припущеннях, які з часом можуть послабитися. Скорочення населення України та обмежені можливості виробництва ключових видів озброєнь, зокрема перехоплювачів для систем протиповітряної оборони, обмежують її здатність вести затяжну війну без глибших зобов’язань Заходу.
Будь-які переговори ймовірно будуть тривалими й складнимиДжордж Бібі
Водночас, за словами Бібі, навіть якщо Росія закріпить контроль над окупованими територіями, вона все одно матиме справу з більшим і більш згуртованим альянсом НАТО – стратегічним викликом, який неможливо розв’язати лише успіхами на полі бою.
Він припустив, що зростання витрат для всіх сторін зрештою може створити стимули до компромісу.
Однак будь-які переговори, за його словами, ймовірно будуть тривалими й складними та вимагатимуть інноваційних безпекових рішень – наприклад, гарантій, підтриманих європейськими країнами, які захищали б Україну від майбутньої агресії без надання їй членства в НАТО. Виступаючи цього тижня на форумі Інституту Квінсі, Джон Міршаймер із Чиказького університету висловив більш скептичний прогноз.
За його словами, наполягання Москви на нейтральному статусі України та обмеженнях її військових спроможностей відображає те, що Кремль сприймає як екзистенційну загрозу з боку розширення НАТО.
«Без відмови Росії від цих базових позицій змістовні переговори залишаються ілюзорними», – сказав Міршаймер.
Розрахунок у Москві
Аналітики загалом погоджуються, що траєкторія до миру залежить від рішень, ухвалених у Москві.
Якщо Росія не змінить курс або не зіткнеться з різким зростанням витрат, дипломатичний прогрес, імовірно, обмежиться технічними домовленостями – такими як обмежені механізми припинення вогню, а не всеосяжним політичним врегулюванням, необхідним для завершення війни, людські втрати та стратегічні ризики якої продовжують зростати.
Високопосадовець адміністрації США, який говорив на умовах анонімності 20 лютого, заперечив твердження, що простір для компромісу вичерпано.
«Хоча виклики очевидні, ми залишаємося відданими пошуку всіх можливих шляхів, – сказав чиновник. – Зусилля з пошуку спільної позиції триватимуть, навіть якщо прогрес буде повільним і складним».
Форум