Режисер Андрій Некрасов: «Наш фільм про отруєння Ющенка опинився у так званій консервації. Нам не допомагали, розумієте, не було матер’ялу»

Андрій Некрасов: Знаєте, у мене таке особисте емоційно дуже тепле ставлення до України, тим не менше, якщо бути відвертим, треба сказати, що коли ми з попереднім нашим фільмом звертались через посередників чи напряму (я маю на увазі фільм «Недовіра», який уже доволі відомий, про вибухи будинків у 99 році, до нього була прикута величезна увага в Україні, всі з задоволенням дивилися, хвалили), однак, це не закінчилося показом на телебаченні Національному українському... Це було в 2005-му, переговори тривали довго, навіть із 5-м каналом, начебто найбільш незалежним, і, оскільки ми все ж на Радіо Свобода, то будьмо відвертими! «Кулуарно» говорили, що «так, у нас свобода, але що ж до телебачення — ми дуже залежимо від Росії. Там російські гроші, там частково, так би мовити, російські господарі, тому свобода — так, але до певної межі...».

Р.С.: Пане Некрасов, один з героїв одного з Ваших фільмів так і не з’явився перед камерою. Йдеться про Президента Віктора Ющенка...

Андрій Некрасов: У нас був проект, який ми знімали в Україні, так. Але він зараз перебуває в такому законсервованому вигляді, бо ми вирішили, що без головного героя (а мова йшла про отруєння Президента Ющенка), у той момент нам сказали, що він не був готовий до відвертої розмови на це питання. Я з великою повагою ставлюся до цієї людини, він, грубо кажучи, постраждав за справу, фізично. І, оскільки ми знімали фільм про це, я бачив це в усіх стадіях, ми були в Австрії....

Р.С.: Яку назву має цей фільм?

Андрій Некрасов: Ну, в нього така назва робоча — «Вболіваючи за Україну». Але ми цю назву не дуже зараз «педалюємо», бо це дуже гарно звучить російською, така гра слів, якби «хворіючи за Україну», але на українську так не перекладається, тобто, ніби, вболіваючи, як у спорті (за команду, за інтереси) і фізично хворіючи, щоб одне слово було. М’яко кажучи, він дійсно «похворів». Але цікавий момент, що коли ми були після смерті Олександра Литвиненка у Києві з його батьком, була прес-конференція, і я тоді сказав таку фразу, що, мовляв, Литвиненка щойно отруїли і він сам вважав, що до отруєння Президента Ющенка причетні російські спецслужби (у мене, звичайно, немає таких доказів, але тепер і сам Ющенко на це натякав), в усякому разі Литвиненко у цьому був упевнений. Тоді саме в той момент наш фільм про отруєння Ющенка опинився у так званій консервації. Нам не допомагали, розумієте, не було матер’ялу. І тоді я сказав таку фразу, що Саша довго і дуже боляче помирав і сильно сподівався вижити, і от якби він вижив, він би безумовно розслідував своє отруєння так, що отруйникам би мало не здалося. На жаль, у той момент нам здалося, що з якихось причин шановний нами Президент Ющенко це розслідування якщо не гальмує, то якось ставиться до нього не з таким великим ентузіазмом. Потім перед виборами були, звичайно, інші заяви, може, й політично вмотивовані, коли він все ж сказав, що, можливо, це зробили російські спецслужби, і він точно знає... Зараз я не знаю більше, в якій стадії це розслідування, знову до нього втрачений інтерес. Але щось у цьому особисто для мене, об’єктивно кажучи, є дивним... Але, на щастя, вже все позаду. Будемо сподіватися.