Ужгородка Василина Марко у 30 років стала інвалідом. Каже, за три місяці перебування в інвалідній колясці відчула себе в’язнем власного тіла. З часом знову навчилася ходити, хоча це дається їй важко, вона кульгає. Нині вона очолює товариство інвалідів праці та дитинства «Оптиміст».
«Я була на інвалідній колясці всього 3 місяці, я не бажаю нікому бути навіть три дні. Тому що це є страшне, коли ти відчуваєш, що прикута до візка, і ти не можеш робити те, що ти робила до того часу. Тим більше, що я стала інвалідом у 30 років, якраз у продуктивний вік. І слава Богу, що я можу і надалі працювати, бути серед таких людей, як я, активним членом різних організацій, робити добру справу», – зазначила Василина Марко.
Далеко не всім так щастить, як пані Василині, яка зуміла себе знайти в житті. Але як бути тим, котрі не можуть знайти роботу чи живуть у сільській місцевості, де ні підприємств, ні активної громадської роботи?
Начальник управління праці та соціального захисту населення Закарпатської області Віктор Мацола повідомив, що торік вдалося знайти роботу всього 131 інваліду, а це доволі низький показник.
Зазвичай роботодавці дивляться на них скоса
Найважче знайти роботу незрячим, наголошує голова обласного товариства сліпих Марія Шпон: «Вишукати роботу для незрячого у наш час дуже важко. Колись на Мукачівському виробничому підприємстві УТОС працювали близько тисячі інвалідів із зору, нині у непромисловій сфері – 126, із них 10 – у картонажному цеху. Зарплата у них від 500 до 750 гривень, і то коли є замовлення».
Ще кілька років тому доволі легко було працевлаштувати в Закарпатті глухих людей. Для них в області працювали спеціальні підприємства, де вони займалися деревообробкою, шиттям. Нині ж ці підприємства занепадають через жорстку конкуренцію в області.
Голова обласної організації глухих Наталія Олекса розповіла: «Хочу зупинитися на працевлаштуванні молоді на наших виробничих підприємствах. Це дуже низькі показники. Серед об’єктивних причин – гостра конкуренція у місті серед деревообробників та швейників. Новостворені приватні меблеві цехи та іноземні фірми швейної галузі обладнані найсучаснішими станками і швейними машинками, дають високі прибутки, заробітні плати».
Самі інваліди зізнаються: зазвичай роботодавці дивляться на них скоса, мало хто вірить, що людина з фізичними вадами може й бажає працювати. Тому й зайняті інваліди здебільшого на некваліфікованій роботі – кур’єрами, прибиральниками, двірниками, де зарплати найнижчі.
«Я була на інвалідній колясці всього 3 місяці, я не бажаю нікому бути навіть три дні. Тому що це є страшне, коли ти відчуваєш, що прикута до візка, і ти не можеш робити те, що ти робила до того часу. Тим більше, що я стала інвалідом у 30 років, якраз у продуктивний вік. І слава Богу, що я можу і надалі працювати, бути серед таких людей, як я, активним членом різних організацій, робити добру справу», – зазначила Василина Марко.
Далеко не всім так щастить, як пані Василині, яка зуміла себе знайти в житті. Але як бути тим, котрі не можуть знайти роботу чи живуть у сільській місцевості, де ні підприємств, ні активної громадської роботи?
Начальник управління праці та соціального захисту населення Закарпатської області Віктор Мацола повідомив, що торік вдалося знайти роботу всього 131 інваліду, а це доволі низький показник.
Зазвичай роботодавці дивляться на них скоса
Найважче знайти роботу незрячим, наголошує голова обласного товариства сліпих Марія Шпон: «Вишукати роботу для незрячого у наш час дуже важко. Колись на Мукачівському виробничому підприємстві УТОС працювали близько тисячі інвалідів із зору, нині у непромисловій сфері – 126, із них 10 – у картонажному цеху. Зарплата у них від 500 до 750 гривень, і то коли є замовлення».
Ще кілька років тому доволі легко було працевлаштувати в Закарпатті глухих людей. Для них в області працювали спеціальні підприємства, де вони займалися деревообробкою, шиттям. Нині ж ці підприємства занепадають через жорстку конкуренцію в області.
Голова обласної організації глухих Наталія Олекса розповіла: «Хочу зупинитися на працевлаштуванні молоді на наших виробничих підприємствах. Це дуже низькі показники. Серед об’єктивних причин – гостра конкуренція у місті серед деревообробників та швейників. Новостворені приватні меблеві цехи та іноземні фірми швейної галузі обладнані найсучаснішими станками і швейними машинками, дають високі прибутки, заробітні плати».
Самі інваліди зізнаються: зазвичай роботодавці дивляться на них скоса, мало хто вірить, що людина з фізичними вадами може й бажає працювати. Тому й зайняті інваліди здебільшого на некваліфікованій роботі – кур’єрами, прибиральниками, двірниками, де зарплати найнижчі.