| ГЛАС НАРОДУ: |
 Чи вшановуєте Ви пам''ять жертв Голодомору? |
 Петро, художник:- Не було такої родини, яку б обійшла ця біда. Моя бабуся розповідала мені, як це все відбувалося. Щоб таке не повторилося, треба зараз про це думати. |
 Наталя, студентка:- Я сама з міста Звенигородка, знаю про голод з історії. Я запалю у суботу 24 листопада свічку. |
 Славко, студент:- Я не знаю, чи у мене в родині хтось постраждав. Я не цікавився. |
 Тетяна, інженер:- Мої родичі, на щастя, не постраждали від голоду, тільки у війну. Про акцію чула, але буду на роботі, тому не зможу долучитися. |
 Ярослав, студент:- Буде хвилина мовчання. У нас, до речі, сьогодні була лекція про це в університеті, але я не потрапив. |
Від штучного Голодомору з весни 32 по осінь 33 року в Україні загинули щонайменше 7 мільйонів людей, зазначає історик Володимир Сергійчук. Хоча тоді був непоганий врожай, від голоду гинули по всій Україні:
«Постраждали усі південні і східні області. Харківська, Дніпропетровська, Луганська. Хлібний експорт – це один з головних чинників Голодмору. Українським селянам, як і кубанцям, забороняли виїжджати за межі своїх регіонів у пошуках хліба».
У 32-му році уроженцю села Корсунівка Валківського району на Харківщині Леоніду Кальницькому виповнилося шість років. Попри такий вік він добре запам’ятав, з чого тоді все почалося:
«Збори колгоспні. Райком партії оголошує: поки ви не виконаєте план здачі хліба, всі ресурси, які ви поховали, будуть знайдені».
Вже зранку наступного дня, каже пан Леонід, слова райкомівців не розійшлися з ділом:
«На другий день біля сільської ради вистроїлись бригади – лазити по горищах, по коморах, навіть під землею – шукайте хліб!Картоплю, кабачки, насіння забрали. На другий день голод почався».
«Хотіли схопити і з’їсти»
Студентка із Києва Ірина каже, що обов’язково візьме участь в акції «Запали свічку!», бо добре знає про Голодомор. І не із підручників. Ще в дитинстві Іра звернула увагу, що її бабуся дуже бережливо ставиться до харчів. Яким би черствим не був хліб, вона доїдала його до останньої крихти. Це було не даремно – бабуся знала ціну хліба з тридцятих років, вона жила тоді в одному із селищ на Хмельниччині.
«Якось вона вийшла на вулицю, за нею почали ганятися люди. Хотіли її схопити і з’їсти. Розповідала, що їли у той час і кішок, і собак. Навіть зараз, скільки років минуло, вона не викидає їжі»
Рівнянин Іван Пащук сімнадцять років досліджує тему Голодомору. Передусім він звернувся через пресу до мешканців області з проханням надсилати свої спогади. На той час на Рівненщині мешкали чимало уродженців півдня і сходу України, то назбирати вдалося більше сотні спогадів, які нині лежать в обласному архіві. У цих спогадах йдеться і про тих, хто відбирав в українських селян останні харчі:
«Були 25-, 30-тисячники. Це робітники. Десь із заводів їх направляли групами великими на допомогу. Ходили по селах у шкірянках з маузерами, висипали з комор все, до крупинки».
14 держав визнали. Росії серед них поки немає
Наразі чотирнадцять держав світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. Серед них Канада, Сполучені Штати, Італія, Іспанія, Польща. А МЗС Росії звинуватило Україну у спекуляції на темі Голодомору. Водночас активісти однієї із російських організацій розгромили у Москві виставку, присвячену Голодомору. Мер Юрій Лужков засудив вандалів, але зауважив, що певні політичні сили хотіли пов''язати Голодомор із діями російської влади, хоча вони забувають, що Голодомор був не лише в Україні. Поняття “геноцид” і “голодомор” ніколи не пов’язувалися у Росії, констатує історик, представник товариства “Меморіал” Нікіта Петров. І взагалі, на його думку, сьогодні у Росії існує тенденція не лише замовчувати сталінські злочини, але й виправдовувати їх.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина: