Оприлюднені документи, на думку керівника головного галузевого архіву СБУ Сергія Богунова, дадуть змогу встановити роль Державного політичного управління у геноциді:
“Вони не дають відповіді на усі питання по Голодомору. Але вони дають змогу побудувати картину щодо участі органів ДПУ в процесі голодомору. Вони дають відповіді на те, які вказівки партійних органів отримували органи ДПУ. Як організовували їх виконання, як виконували і як звітували”.
Історик Станіслав Кульчицький каже, що раніше подібні документи не друкувалися. Сам факт, що відтепер кожний може доторкнутися до страшних свідчень сімдесятирічної давнини, матиме велике значення для молодих поколінь, каже він:
“Там є дуже цікаві документи, які показують механізм дії ДПУ в 32-33 роках. Це була структура диктатури, паралельна компартійно-радянському апарату, яка мала цілковиту самостійність і прямий зв’язок з Кремлем. Тепер ми можемо побачити, як воно все відбувалося, механізм творення терору голодом. Результатом якого і став Голодомор”.
Голодомор 32-33 років, за оцінками експертів, забрав життя 7-10 мільйонів українців. Люди ж, які пережили геноцид ніколи не стримують сліз, згадуючи про нього. Як-от подолянка Надія Рогозянська, якій у 33-му було шість років:
“Жили всі закрито, мати на засов хвіртку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, ні підвод, ні тих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був, валили на той віз і кидали в могилу”.
2003 року Верховна Рада визнала голодомор актом геноциду. 25 країн членів ООН підготували спільну заяву, в якій називають голодомор в Україні результатом політики тоталітарного режиму. Спадкоємиця СРСР Росія не вважає себе винною за штучний голод в Україні, посол Росії в Україні Віктор Черномирдіна навіть порадив був українцям звернутися за вибаченнями до Грузії. Адже Йосиф Сталін народився саме там.