Прага, 21 травня 2001 – Недарма кажуть, що система сама, з середини, породжує своїх головних противників. Так сталося й з максимально ізольованою радянською імперією. Після ХХ з’їзду комуністів СРСР з’явилася надія на реформування закритої тоталітарної системи. Але подальші події, зокрема, брежнєвищина, підтвердили марність якихось сподівань на реформи «згори». Тому й виник закономірний дисидентський рух спротиву. Одним із засновників виступів незгодних з модернізацією радянського насильства над людьми був академік Андрій Сахаров. Він чимало зробив і для підтримки українських правозахисників.
На початку 1966 в «самвидаві» з’явився лист відомих діячів науки й культури до кремлівської верхівки з протестами проти спроб реабілітувати Сталіна, що партійне керівництво, за твердженнями Роя Медведєва, збиралося здійснити на ХХІІІ з’їзді КПРС. Серед двох десятків підписів під цим листом був і автограф академіка, тричі Героя Соціалістичної Праці, Лауреата Ленінської і Державних премій Андрія Сахарова. Але гостре почуття щодо несправедливості радянської системи з’явилося у нього на початку 50-х, після неправедного суду над шофером вантажівки, яка випадково зіштовхнула «легковик» Сахарова з вузької, поганої дороги у рівчак. Шофера безпідставно обвинуватли у диверсії і організації замаху на академіка. А далі Сахаров протестував супроти випробовувань водневої бомби на Новій Землі, кожний з вибухів якої забирав, за його підрахунками, тисячі людських життів. До квітня 1968 року він протестував більше, як фізик і науковий фахівець, частіше - у закритих публікаціях. А цієї весни він познайомив своїх друзів з рукописом «Роздумів про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу», працею про людську гідність і злочини радянської системи супроти людяності. Відомий диссидент Андрій Амальрик передав текст цього Меморандуму Свободи західним журналістам і він озвучувався з 10 липня 1968 року на російському радіоканалі всесвітньої служби БІ-БІ-СІ. Саме після цього Сахарова звільнили з праці, менше аніж за рік у нього померла дружина. А з 1970 року він активно виступає на захист дисидентів.
Чимало у діяльності Андрія Сахарова було пов’язано з Україною. Один з епізодів – це міжнародні виступи академіка на захист ув’язненого українського інтелектуала і поета Василя Стуса. Навесні, в кінці травня 1977 року, Василь Стус звернувся до Сахарова з телеграмою з приводу загрозливого стану здоров’я українського політв’язня В’ячеслава Чорновола, це словами ж самого Стуса, викликало шалену лють табірного начальства…Потім були й інші телеграми та листи. 13 лютого 1978 Василь знову повідомив Андрія Сахарова про тяжкий стан політв’язнів в таборі селища Матросова, у березні 1979 року він звертається до академіка-правозахисника за підтримкою у справі українського політв’язня Василя Овсієнка. У листі від 11 листопада 1979 року Стус детально описує Сахарову низку арештів серед українських правозахисників, де йдеться про брутальність та провакаційний характер дій системи супроти інакодумців і критиків радянського антигуманного устрою.
Сам Андрій Сахаров неодноразово брав участь у акціях захисту Василя Стуса та інших українських правозахисників. 12 жовтня 1980 року Він звернувся з листом до учасників Мадрідської наради для перевірки Гельсінських угод із закликом визволити з таборів українського поета і патріота Василя Стуса. Сахаров писав, зокрема, у цьому листі, що поряд з багатьома репресіями в СРСР, «на цьому трагічному фоні вирок українському поетові Василеві Стусові відрізняється своєю нелюдяністю…вирок Стусові – сором радянської репресивної системи»-писав академік Сахаров. І таких документів на захист українських в’язнів сумління з боку російського вченого і правозахисника можемо наводити багато. Це ще раз свідчить про чесність, мужність і послідовність Андрія Сахарова, одного з піонерів руйновання тоталітаризму та демократизації пост-тоталітарної системи, що триває із великими труднощами й сьогодні, зокрема, унаслідок того, що людям властиво, на жаль, швидко забувати про те , що відбувалося з суспільством упродовж досить недавньої його історії.
На початку 1966 в «самвидаві» з’явився лист відомих діячів науки й культури до кремлівської верхівки з протестами проти спроб реабілітувати Сталіна, що партійне керівництво, за твердженнями Роя Медведєва, збиралося здійснити на ХХІІІ з’їзді КПРС. Серед двох десятків підписів під цим листом був і автограф академіка, тричі Героя Соціалістичної Праці, Лауреата Ленінської і Державних премій Андрія Сахарова. Але гостре почуття щодо несправедливості радянської системи з’явилося у нього на початку 50-х, після неправедного суду над шофером вантажівки, яка випадково зіштовхнула «легковик» Сахарова з вузької, поганої дороги у рівчак. Шофера безпідставно обвинуватли у диверсії і організації замаху на академіка. А далі Сахаров протестував супроти випробовувань водневої бомби на Новій Землі, кожний з вибухів якої забирав, за його підрахунками, тисячі людських життів. До квітня 1968 року він протестував більше, як фізик і науковий фахівець, частіше - у закритих публікаціях. А цієї весни він познайомив своїх друзів з рукописом «Роздумів про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу», працею про людську гідність і злочини радянської системи супроти людяності. Відомий диссидент Андрій Амальрик передав текст цього Меморандуму Свободи західним журналістам і він озвучувався з 10 липня 1968 року на російському радіоканалі всесвітньої служби БІ-БІ-СІ. Саме після цього Сахарова звільнили з праці, менше аніж за рік у нього померла дружина. А з 1970 року він активно виступає на захист дисидентів.
Чимало у діяльності Андрія Сахарова було пов’язано з Україною. Один з епізодів – це міжнародні виступи академіка на захист ув’язненого українського інтелектуала і поета Василя Стуса. Навесні, в кінці травня 1977 року, Василь Стус звернувся до Сахарова з телеграмою з приводу загрозливого стану здоров’я українського політв’язня В’ячеслава Чорновола, це словами ж самого Стуса, викликало шалену лють табірного начальства…Потім були й інші телеграми та листи. 13 лютого 1978 Василь знову повідомив Андрія Сахарова про тяжкий стан політв’язнів в таборі селища Матросова, у березні 1979 року він звертається до академіка-правозахисника за підтримкою у справі українського політв’язня Василя Овсієнка. У листі від 11 листопада 1979 року Стус детально описує Сахарову низку арештів серед українських правозахисників, де йдеться про брутальність та провакаційний характер дій системи супроти інакодумців і критиків радянського антигуманного устрою.
Сам Андрій Сахаров неодноразово брав участь у акціях захисту Василя Стуса та інших українських правозахисників. 12 жовтня 1980 року Він звернувся з листом до учасників Мадрідської наради для перевірки Гельсінських угод із закликом визволити з таборів українського поета і патріота Василя Стуса. Сахаров писав, зокрема, у цьому листі, що поряд з багатьома репресіями в СРСР, «на цьому трагічному фоні вирок українському поетові Василеві Стусові відрізняється своєю нелюдяністю…вирок Стусові – сором радянської репресивної системи»-писав академік Сахаров. І таких документів на захист українських в’язнів сумління з боку російського вченого і правозахисника можемо наводити багато. Це ще раз свідчить про чесність, мужність і послідовність Андрія Сахарова, одного з піонерів руйновання тоталітаризму та демократизації пост-тоталітарної системи, що триває із великими труднощами й сьогодні, зокрема, унаслідок того, що людям властиво, на жаль, швидко забувати про те , що відбувалося з суспільством упродовж досить недавньої його історії.
