8 січня у Москві поховали останнього голову нині забороненого російською владою Об’єднання українців Росії, небожа режисера Олександра Довженка доктора Тараса Дудка. Лікар-психіатр, нарколог за фахом, активний член української громади Москви, в якій прожив понад 40 років, пішов з життя 3 січня на 81 році, повідомляє Російське товариство психіатрів на своєму сайті.
Тарас Дудко активно виступав проти окупації Криму, проти гонінь на українські культурні та громадські інституції в Росії – Національний культурний центр на Арбаті, бібліотеку, школу, аматорський український театр «Еней».
Він народився у Києві 6 квітня 1940 року в родині сестри Олександра Довженка Поліни та близького друга Довженка, польового хірурга, з яким режисер пройшов Другу світову війну, науковця та педагога Миколи Дудка.
Здобувши дві вищі освіти у Києві – Київський медичний інститут та філософський факультет Київського університету, Тарас Дудко у 1964 році переїжджає до Москви, де працює в Науково-дослідному інституті наркології, очолює Інститут реабілітації, розвиває реабілітаційний напрямок.
У 1995 році Тарас Дудко заснував Центр медичної реабілітації і корекції особистості та Медичий лікувальної-реабілітації фонд ім. І. Стрільчука. У 2004 році він став директором Інституту реабілітації ННЦ наркології. Доктор Дудко був засновником нового наукового напряму – реабітологія і реабілітація наркологічно хворих і осіб з патологічним гемблінгом (залежністю від азартних ігор).
Попри успішну наукову кар’єру, – Тарас Дудко був доктором медичних наук, академіком Російської академії природничих наук, був нагороджений Орденом «За заслуги» 3-го ступеню у 2007 році, – він не припиняв активної громадської діяльності і ніколи не приховував своїх політичних поглядів і своєї відданості українській справі.
Перебуваючи в Україні та беручи участь у роботі Світового конгресу українців у 2017 році, Тарас Дудко сказав в інтерв’ю Радіо Свобода, що для нього «це трагедія, що робиться в Росії проти України».
(Пропонуємо вашій увазі текст цього інтерв'ю, яке вперше було опубліковане у серпні 2017-го)
Світовий конгрес українців, який відзначає в Україні своє півстоліття, пріоритетом у своїй діяльності визначив боротьбу з російською пропагандою, допомогу повернути Україні територіальну цілісність, а також підтримку української діаспори у Росії, тієї частини, яка не толерує політику сучасної пропутінської влади. У конгресі брала участь делегація громадян Росії, українського походження. Її представник Тарас Дудко дав інтерв’ю Радіо Свобода. Він проживає 40 років у Москві. Поїхав туди працювати після навчання у Києві.
– Я громадянин Росії, українець, людина котра любить Україну. Мешкаю у Москві, працюю в галузі психіатрі і наркології, займаюсь реабілітацією. Ця робота вимагає багато часу і зусиль, бо людина потребую емпатії до себе, глибокого входу в її справу.
– Як ви почуваєтесь у Росії в ці останні понад три роки, відколи анексовано Крим, відколи почались бойові дії на Донбасі, коли частину території України було окуповано?
Для мене це трагедія, що робиться в Росії проти України. Справжня війна, війна фізична, економічна, ідеологічна
– Звісно, що я живу в Росії і почуваю себе, як в Росії. Для мене це трагедія, що робиться в Росії проти України.
Справжня війна, війна фізична, економічна, ідеологічна. Війна, яка заважає Україні розвиватись і разом з тим та війна перетворює Росію у ще більш агресивну державу.
Агресія буде покарана, як була покарана Росія в 1917 році
А агресія буде обов’язково покарана, як була покарана Росія в 1917 році. Взагалі, зараз такий стан в Росії, що жити по Божих законах неможливо, обов’язково вислідом буде арешт чи вбивство. Якщо ти скажеш правду, то зазнаєш переслідувань і знущань.
– Ви не боялись їхати на конгрес в Україну?
Ми кажемо, що душу і тіло положимо за нашу Україну. Ці слова дуже сильні, треба їх тримати у своїй свідомості
– А що ж мені боятись… Якщо всього боятись, то жити не можна.
Ми кажемо, що душу і тіло положимо за нашу Україну. Ці слова дуже сильні, треба їх тримати у своїй свідомості. Це наш мотив – роботи і життя. Це наша праця і наш вклад у розвиток гуманітарної Росії.
– У Москві, вочевидь, ваші знайомі і колеги знають, що ви українець за походженням. Чи відчуваєте якесь упереджене, прохолодне до себе ставлення?
– Звичайно, там, де я працюю, а я працюю в центрі психіатрії і наркології, знають, що я українець, і там ще є українці. Вони розуміють, що ми не можемо змиритись з тією ганьбою, котра зараз розповсюджується в Російській Федерації.
У Росії є Національний культурний центр України. Все знищено. Ким? Цей центр очолюють сьогодні зрадники
– Бояться з вами спілкуватись?
– Ні, трішки побоюються хіба, особливо керівництво. Бо, звичайно, людина, котра любить свою батьківщину, а я люблю Україну, вона їх не зовсім влаштовує.
– Чи зустрічаєтесь ви у колі українців у Москві, чи панує між вами порозуміння сьогодні в Росії?
– У Росії є Національний культурний центр України, який займає одне з найкращих приміщень на Арбаті. Але так склалась доля цієї установи, що керівництво цього культурного центру нищать і нищать. Культурний центр не має ні бібліотеки, ні української книгарні, ні читальні, ні школи. Все знищено. Ким? Я хочу, щоб знали в Україні, що цей центр очолюють сьогодні зрадники.
У центрі, немає українського духу, це керівництво звільнило вчительку, тепер закрили театр «Еней», який працював за свої гроші
(ПРИМІТКА: Радіо Свобода очікувало на офіційну реакцію з цього приводу і висловило готовність навести думки інших учасників конфлікту)
Там, у центрі, немає українського духу, це керівництво звільнило вчительку, тепер закрили театр «Еней», який працював за свої гроші. Люди створили свій театр, яка це сила любові до України, щоб у центрі не заробляти ні копійки і створити та працювати в театрі «Еней».
Ми передали лист дружині українського президента про те, як знищується український центр у Москві. Сьогодні це пропутінський центр
І ця політика ведеться, попри те, що ми звертаємось до президента України, до українських міністерств. Все стоїть на місці, як руйнуюча мертва сила України. Ми на конгресі передали лист дружині українського президента, написали правду про те, як знищується український центр у Москві, які люди керують і роблять все, щоб не було жодної української ідеології в Москві. Сьогодні це пропутінський центр. Раніше висіли українські прапори над українським центром, їх спалили путінські яструби, а поруч там розташована російська поліція. Не реагують, жодної справи не завели на тих негідників, які палять прапори.
– Тобто, чи зумисно сьогодні російська влада намагається роз’єднати, роздрібнити, розсварити українську діаспору в Росії, приручити нацменшину?
Все, що стосується об’єднання українців в Росії, просування української культури, мови – все знищується. Немає жодної школи української в Росії
– Так воно і є. Все, що стосується об’єднання українців в Росії, просування української культури, мови – все знищується. Немає жодної школи української в Росії, недільні школи є, але вони не постійно діючі.
А скільки російських шкіл є в Україні, які існують за рахунок бюджету України. Жодних дзеркальних відносин у Росії. У Росії все українське знищується і це політика людини, яка служить дияволу, Путіну і його команді. Я це щодня відчуваю. Світове об’єднання українців повинно посилювати свою роботу проти таких політиків і таких людей взагалі.
– Що мав би робити Світовий конгрес українців, українська діаспора у світі, щоб підтримати громадян українського походження у Росії?
Іноді лікую людей, які на боці Росії воюють проти України на Сході України. «Навіщо вам ця війна?» – запитував. І чув: «А там платять добрі гроші...
– Я хочу, щоб люди зрозуміли: підтримка Росії і політики, яка проводиться, це антинародна політика, політика, спрямована на знищення людства на землі. Це обов’язково приведе до війни, тому Європі і США потрібно об’єднуватись проти такої сили. Це сила, яка тримає російський народ у бідності, але створює армію, атомну зброю проти народів світу, не лише проти України.
– Чи на реабілітацію до Вас потрапляють росіяни, які воювали проти України на Донбасі? Які їхні мотивації?
– Я іноді лікую людей, які на боці Росії воюють проти України на Сході України. Більшість не цілком здорові, травмовані тими подіями, деякі вживають психоактивні речовини, є залежність від алкоголю і наркотиків.
Ці люди мотивовані на війну проти України, бо існує фінансова зацікавленість. Якщо їх вб’ють, то, можливо, мільйон заплатять сім’ї
«Навіщо вам ця війна?» – запитував. І чув у відповідь: «А там платять добрі гроші, нам цікаво, ми сильні, ми маємо можливість перемагати». «А якщо смерть прийде, у вас тут батьки, дружина, діти. Як же вони залишаться без вашої допомоги?». І відповідали: «Ну, якось держава, може, допоможе». Такі розмови йдуть.
Ці люди мотивовані на війну проти України, бо існує фінансова зацікавленість. Якщо їх вб’ють, то, можливо, мільйон заплатять сім’ї. Таке ось життя… Вони залежні люди. 13 літрів чистого алкоголю за рік вживає один громадянин Росії, це офіційна цифра. У 1917, для порівняння, це було 3,5 літри на людину в Росії. А якщо врахувати ще й самопально виготовлений алкоголь, то буде і 18 літрів на людину у рік. А це і хвороби розвиваються, і злочинність росте.
– Що може очікувати на суспільство, якщо людей тримати постійно у страхові, маніпулювати ними і зомбувати їх?
– Колись такий терорист, як Ленін, казав, що у нас диктатура пролетаріату. Ніякої диктатури пролетаріату не було, це була диктатура банди, яку створив Ленін, а потім Сталін. А треба творити «диктатуру» духовності, інтелекту, тоді у світі і в Україні, зокрема, все буде добре. Якщо Росія це прийме, то все зміниться в цій державі. Духовність, інтелект – це майбутнє. Якщо Росія не буде розвивати свою правдиву духовність, через всі релігійні конфесії, то вона розвалиться, загине, на жаль. А якби розвивалась у духовному напрямку, то не було б тих нападів не лише проти України, але й інших народів.
Росія починає створювати ситуацію третьої світової війни. Втягне всі народи, а потім кричатиме, що то на неї напали, як це було вже у 1941 році. Гітлер і Сталін – двоє психічно хворих людей, моральних уродів, які втягнули у свою боротьбу народи Європи і Україну.
