«Дорослі – вони всіх бояться! Уявіть – стільки-то кілограмів живої ваги – і їх всі їдять! Абсолютно всі – хто тільки не проходить повз!» Так науковий співробітник філії Луганського заповідника «Стрільцівський степ» розповідає нам про байбака – «священну» тварину Луганщини. Це він вмостився праворуч на гербі області, а на гербі Міловського району зворушливо тримає у лапках підкову.
Якщо ви цієї зимової пори побуваєте у степовому заповіднику на Луганщині, під вашими ногами на 7-метровій глибині буде спати байбак. Він набрав жир та ще у вересні вирив собі глибоку яму й закрився від світу великим шаром із землі і трави. А вийде зі сплячки на початку травня, коли степ розквітне. «На початку травня, коли вилазять маленькі байбачата – найкращий час, щоби їх фотографувати! Вони ще й маленькі не сильно лякливі, їх можна фоткати взагалі зблизька», – захоплено розповідає нам вчена, дістає телефон і показує відео з весни 2020-го. На ньому пронизливо і смішно кричить байбак: попереджає сородичів про небезпеку.
«Стрільцівський степ» – це суто байбаковий заповідник, створений 1923-го року, аби зберегти символ українського сходу. Але байбака навіть тут, на чи не єдиній території в Україні (є ще шматок поруч, на півночі Харківщини), де ці тварини залишилися у дикій природі, залишилось всього із сотню.
Так тут скрізь: неймовірної краси краєвиди – та небезпека, що чатує поруч. Край, який міг би стати туристичною перлиною – та дзвінка тиша запустіння.
- Який він, сон байбака?
- Чому в полях зненацька може відбутися кримінальна розборка?
- Та чому не варто фотографувати російський бік вулиці Дружби народів?
У мультимедійному проєкті «На краю України» від Радіо Донбас.Реалії.
