У Росії на 85-му році життя помер режисер Роман Віктюк. Про це повідомили російському агентству «ТАСС» у театрі Романа Віктюка. Нещодавно Віктюк перехворів на COVID-19, його госпіталізували 27 жовтня. Пізніше у театрі казали, що він уже відновлюється після хвороби.
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Романом Віктюком, яке він дав Радіо Свобода у 2014 році.
Львів – Роман Віктюк, відомий театральний режисер, побував на відкритті 115-го театрального сезону Львівської опери. Митець народився у Львові і без рідного міста і України не уявляє своє життя. У 1991 році створив свій театр у Москві. Роман Віктюк спеціально прилетів із Москви, щоб привітати колектив Львівського оперного театру з відкриттям ювілейного сезону. Митець зазначив, що з цим театром пов’язане його життя, а також розповів, як сьогодні, у час українсько-російського збройного протистояння, він почувається у Росії.
– Коли мені було сім місяців і мама приходила на оперу Верді «Травіата», сиділа на третьому балконі, то коли починалась увертюра Верді, я починав битись. Так хотів прийти у цей світ. Я вже потім питав маму, а коли був мій перший крик. Вона мені відповіла, що це була перша нота в увертюрі великого Верді. Я на могилі Верді про це розповів і вірю, що він мене почув. Завжди, коли скрутне становище, я тут у Львові, у цьому театрі і пам’ятаю це на все життя. Мистецтво кличе, мистецтво рятує, мистецтво від Бога.
– Ось довкола гуляють львів’яни, за хвилину відкриття театрального сезону і звучатимуть музика, спів, і більшість усвідомлює, що діється на Сході. Чи мистецтво доречне, чимало хто запитує про себе. Як у цих реаліях давати раду зі своїми емоціями?
– Треба продовжувати вірити тільки в єдине: це земля і наше українське призначення на землі бути святими людьми. Тому у нас так багато справжніх святих, і вони подають свої знаки тоді, коли хочуть нам зробити погане, або ж коли ми відчуваємо біль. Коли цей біль у нас є – вони над нами своєю енергією, сяйвом, і кричать нам: «Ви все витерпите…»
– Як вам сьогодні, коли між Україною і Росією йде неоголошена війна, живеться у Москві?
Я роблю все, щоб вони знали, що я українець
– Повірте, що дуже важко… Але я роблю все, щоб вони знали, що я українець…
– Чи ви могли колись навіть припустити, що дві сусідні країни воюватимуть?
– Ніколи, ніколи. Але так повинно було статись, тому що ця енергія накопичується так повільно, так без сорому і совісті, і чекає ту хвилину, коли може вибухнути. Для тих, хто розпочав цю братовбивчу війну, немає жодної перестороги, немає Бога. Там чорт.
– Кажуть, що війна – це період очищення.
– Дай Боже, дай Боже…
– Ви у Львові вбрані у сорочку в сині і жовті кольори, національні українські барви. Чи можете собі так дозволити ходити у Москві?
Мій будинок перший від Кремля, і в мене жовто-блакитні стрічки
– У мене на дверях квартири у Москві є дві речі жовто-блакитні, і ніхто мені нічого не говорить. А мій будинок перший від Кремля, і в мене жовто-блакитні стрічки. Це правда.
– Не здирає ніхто?
– Ні. Я прилетів сюди у Львів і подзвонив сусідці, щоб пішла і подивилась на двері, чи є ці кольори. Почув у відповідь : «Ну, что вы, конечно, кто посмеет…»
– Президент Володимир Путін – це російський народ. І навпаки, російський народ – це Путін, це така ж позиція?
– Який же Путін народ? Він від чорта.
Роман Віктюк – радянський, український і російський театральний режисер. Він народився у жовтні 1936 року у Львові. За своє життя поставив понад 250 вистав у театрах України, Італії, Латвії, Литви, Росії, США, Фінляндії та інших країн.
Отримав звання народного артиста України у 2006 році, народного артиста Росії – в 2009-му.
