Як виграти у війні без жодного пострілу? Аналітики, які уважно читають угоду, що має завершити кривавий вірменсько-азербайджанський конфлікт, вважають, що Москві це вдалося. І саме Кремль став головним переможцем у цій війні за вплив на Південному Кавказі – не лише Вірменія, але і Азербайджан стали більш залежними від волі Москви, а Туреччина, яка, здавалося б, нарощувала тут свою вагу, так і не змогла похитнути позиції Кремля в регіоні, який він вважає своєю «зоною впливу».
Щонайменше 2000 солдатів та цивільних осіб, загинули з 27 вересня, коли новий раунд бойових дій розгорівся навколо Нагірного Карабаху, який юридично входить до складу Азербайджану, але протягом 26 років контролюється етнічними вірменами.
Припинення вогню, про щодо домовилися у 1994 році, яке мало закінчити війну, між Вірменією та Азербайджаном, ніколи не було повним. Сутички між азербайджанськими та вірменськими військами регулярно відновлювалися, був, так би мовити, обмін снайперським та мінометним вогнем, хоч до повномасштабного конфлікту не доходило.
Експерти називають такий тип конфлікту «замороженим». Їх чимало по периметру російських кордонів, і Росія відіграє в них центральну роль, то підтримуючи, то пом'якшуючи напруженість. Серед «заморожених конфліктів» з різним рівнем напруженості та насильства фахівці називають сепаратистські регіони Грузії – Абхазію та Південну Осетію, Придністров'я, що відкололося від Молдови, а віднедавна ще є схід України, де організовані Росією сили утримують частини двох областей, і де з 2014 року під час гарячої стадії загинуло понад 13 000 людей.
У Нагірному Карабасі, як і в інших місцях, Росія прагнула розмістити свої війська під виглядом миротворців, але досі їй цього не вдавалося. Частково це було пов’язано з відсутністю впевненості в Єревані та Баку в тому, що Москва була б чесним посередником.
Неможливість мати військо в Карабасі дратувала Москву
Поки не вдавалося ввести свої війська безпосередньо на місце конфлікту, Москва грала на дипломатичному полі, в рамках Мінської групи, мирної ініціативи за участю Франції, Росії та США під егідою Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Але нині, як говорять аналітики, з новою мирною угодою та військами на місці конфлікту, Росія, можливо, раз і назавжди витіснить Париж і Вашингтон із регіону, який Москва вважає своєю «сферою впливу».
Росія добре це розіграла, Мінська група, здається, мертва
Попри очікування президента Азербайджану Ільгама Алієва, згідно із 3-сторінковим текстом угоди, опублікованим Кремлем, а також зауваженнями речника Путіна, турецькі миротворці не будуть розміщені в Нагірному Карабасі.
«Росія добре це розіграла, Мінська група, здається, мертва», – говорить в інтерв’ю Радіо Свобода Метью Брайза, колишній співголова Мінської групи та колишній посол США в Азербайджані у 2010-12 роках. – Путін домінує, він головний у цій ситуації. Росія заповнила вакуум. Як і Туреччина».
Річард Гірагосян, директор Регіонального дослідницького центру в Єревані, вважає, що угода вигідна в основному Росії.
«Умови цієї нової угоди надають Росії найважливішу роль: вона матиме домінуючу військову присутність на місцях», – сказав Гірагосян.
«Попередня неможливість прямої військової присутності в Нагірному Карабасі була одним із найбільш характерних аспектів карабахського конфлікту, що яскраво контрастувало з будь-яким іншим подібним конфліктом на колишньому радянському просторі. І ця відсутність давно дратувала Москву», – зазначив Гірагосян, відповідаючи на запитання Радіо Свобода в електронному листі.
Азербайджан відбив частину території, але також потрапив під більший контроль
Ця угода, на думку експертів, посилює вплив Москви на Баку. Адже угода, яка закріплює значні азербайджанські здобутки на полі бою, робить Баку залежним від дій російських миротворців, які контролюватимуть транспортні шляхи до Азербайджану та ситуацію на місці.
Аналітик Московського центру «Карнегі» Олександр Баунов вважає, що Алієв був обережним і намагався не дратувати Москву.
«Серед колишніх радянських держав Азербайджан завжди був прикладом того, як вести незалежну від Росії зовнішню політику, зберігаючи при цьому хороші відносини з Москвою та Путіним», – написав він в аналізі, опублікованому 8 листопада.
Азербайджан контролюватиме значну частину території, яку він втратив на початку 1990-х, бо Баку вдалося повернути під свій контроль близько 40 відсотків самого Нагірного Карабаху, а також усі сім прилеглих територій, які утримували вірменські сили до відновлення конфлікту наприкінці вересня. Тоді вірменські сили контролювали весь Нагірний Карабах, а також навколишню територію, яка в сукупності становила близько 13 відсотків усієї території Азербайджану.
Американський дипломат у відставці, Стівен Манн, який був співголовою Мінської групи в середині 2000-х років, вважає, що явним переможцем, на його думку, став Азербайджан, враховуючи його перемоги на полі бою.
Що стосується Росії, її провідна роль у закріпленні мирної угоди не була несподіванкою, і розгортання миротворців не було серйозним переворотом для Москви, враховуючи її тривале домінування в регіоні, сказав він.
«Росія завжди була переважаючою військовою силою в регіоні, тому я не думаю, що розгортання миротворців змінює цей факт», – сказав Манн у розмові з Радіо Свобода.
Якщо ви хотіли б миротворців на місцях, важко зрозуміти, звідки вони б взялися, крім РосіїСтівен Манн
«Я відкидаю думку про те, що Росія має якісь особливі права щодо своїх колишніх республік. Вони незалежні країни, вони мають право вибирати власну політику, – сказав він. – Але, чесно кажучи, якщо ви хотіли б миротворців на місцях, важко зрозуміти, звідки вони б взялися, крім Росії».
Аналітики не доходять згоди щодо того, чи Азербайджан буде більш підпорядкованим Росії, коли на його території будуть російські війська, але вважають, що Кремль зміг досягти «найкращого результату (принаймні на короткий термін), з тих, що Москва могла отримати в цій ситуації».
Таку думку висловлює у твітері Олександр Габуєв, старший науковий співробітник у московському центрі «Карнегі».
Деякі аналітики вважають, що для Росії існують потенційні підводні камені в цій угоді. Марк Галеотті, лондонський політичний оглядач та експерт з питань російських спецслужб, вважає, що Росія, розміщуючи свої війська в регіоні, буде мати і більші фінансові витрати.
У статті, опублікованій у Moscow Times він пише, що посилення військової присутності для збільшення свого впливу «здається не так ознакою прогресу, як прагненням уповільнити регрес».
Чистим програшем здається ситуація для Вірменії – вона втратила не лише території, але і можливість зовнішньополітичного маневру.
На думку Річарда Гірагосяна, Москва посилила тиск на прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, чий незалежний зовнішньополітичний курс непокоїв Кремль з моменту його приходу до влади в 2018 році внаслідок народного повстання. Такі «оксамитові, чи кольорові революції» викликають у Москви неспокій через побоювання, що вони можуть призвести до зміни влади і в самій Росії.
«Цей посилений російський важель не лише утримає Вірменію в межах російської орбіти, він ще додатково обмежить можливості Вірменії у пошуку тісніших відносин із Заходом», – вважає Гірагосян.
