30 років тому на свято Покрови – 14 жовтня 1990 року – у Львові, в період відродження України, вперше вшановували українських захисників. Тих, хто боронив Україну і про кого забороняли говорити в СРСР.
Тисячі людей тоді пройшлись вулицями міста і було зачитано присягу вояка УПА. Про цю історичну подію обмаль згадок. Яким був день 14 жовтня 1990 року у Львові, розповів її ініціатор історик Сергій Рудюк.
Осінь 1990 року у Львові вирізнялась знаковими подіями.
14 вересня львів’яни демонтували пам’ятник Леніну.
30 вересня 300-тисячний мітинг «Ні – новоствореному союзному договору!» відбувся на стадіоні «Україна».
1 жовтня львівські студенти вирушили у Київ на голодування (Революцію на граніті), яке розпочали 2 жовтня. Акція протесту у формі голодування відбувалась і у Львові.
13 жовтня у міській раді вперше зібралися вояки УПА і до них звернувся син головнокомандувача УПА Романа Шухевича – Юрій.
14 жовтня Львівський громадський комітет за відродження Української національної армії організував марш і зібрання на честь Українського війська.
Ідея належала керівникові організації, а нині полковникові запасу ЗСУ, історикові Сергієві Рудюку. Він розповів Радіо Свобода, що спершу звернувся до виконувача обов’язків глави УГКЦ Володимира Стернюка з проханням про богослужіння.
Запросили молодь призовного вікуСергій Рудюк
«Домовились, що захід розпочнеться з урочистого богослужіння в церкві Святого Юра. Ми запросили молодь призовного віку, залучили Спілку української молоді, львівських митців, зокрема духовий оркестр, який у той час відроджував український марш, також обходив мистецькі колективи у Львові і всі погодились взяти участь у концерті», – розповідає Сергій Рудюк.
Сотні людей прийшли спершу на богослужіння у Святоюрський собор. На церковному подвір’ї зачитали текст присяги вояка УПА, який був затверджений Українською головною визвольною радою (УГВР) і від 19 липня 1944 року запроваджений наказом Головного штабу УПА.
«Клянусь боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу!» – вперше публічно прозвучало у Львові у час відродження Української держави.
Опісля маршем, який очолив духовий оркестр, люди пройшлись вулицями Львова. Урочисту академію і святковий концерт провели в театрі імені Марії Заньковецької. До могил січових стрільців на Янівському кладовищі поклали кошик із квітами.
Силові структури не перешкоджалиСергій Рудюк
«Силові структури не дуже виднілись довкола, не перешкоджали і не втручались, але ми все організували спокійно. З нашого боку була охорона, тому що комітет мав відділення. Хлопці були проінструктовані, як діяти в різних ситуаціях. Я нічого не фотографував тоді і, на жаль, не маю світлин ніяких. Можливо, хтось щось і має, було б добре, якби люди це поширили. Коли я подивився на колону, яка спускалася зі Святоюрської гори, то це була незабутня картина! Вся вулиця заповнена людьми, які крокували. Були і вояки УПА, але тоді багато поїхали на зустріч із побратимами на Волинь. Більшість організацій, до яких звернувся, підтримали марш на честь УПА і всіх захисників України. Театр був заповнений ущент. Все відбувалось із великим ентузіазмом, якого тепер не побачиш», – пригадує Сергій Рудюк.
Тоді у заході взяла участь делегація ветеранського литовського антиросійського опору.
УПА: коротко про головне
Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.
Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.
УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.
Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.
Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.
Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.
Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.
У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.
У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.
Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті
На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.
На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.
Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.
Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
Запросили литовських повстанців
Громадський діяч Ярослав Сватко був серед організаторів заходу на честь українських захисників. За його словами, важливо було показати, що українці не одні у своїй боротьбі за власну державу.
Прийняття було у сесійній залі Львівської міської ради для вояків УПА і литовських лісових братівЯрослав Сватко
«Урочисте прийняття 14 жовтня було у сесійній залі Львівської міської ради для вояків УПА і литовських лісових братів. Для нас це було дуже принципово і важливо. Адже 27 липня 1990 року, на день «освобождения Львова», комуністи повторили «подвиг» Марченка і підняли над Ратушею червоний прапор і дуже з того тішилися. Нам принципово залежало, щоб на День УПА прийняти упівців і литовських повстанців не з меншими почестями, аніж це робили комуністи», – каже Ярослав Сватко.
Для Сергія Рудюка подія 30-річної давнина була одна з найважливіших у житті. Адже його родичі воювали за вільну Україну. А це генерал-хорунжий УПА Дмитро Грицай (Перебийніс), який загинув у Празі в грудні 1945 року. Брат діда Сергія Рудюка – Касіян Злупко і чотири його сини загинули за Україну. Вони із села Верхній Дорожів Дрогобицького району.
Це було продовження справи предківСергій Рудюк
«Коли мені було 7 років, моя тітка Марійка Злупко, яка була зв’язковою УПА, привела мене до хати Дмитра Грицая і познайомила мене з його дружиною. Розповіли мені справжню історії українського національно-визвольного руху ХХ століття. Не ту історію, яку вчили у школах. Моя мама родом із Дорожева, і мені про свого родича Дмитра Злупка розповідала. Він писав гарні вірші. Я відчував своїм обов’язком берегти пам’ять і вшанувати героїв. Це було продовження справи предків», – говорить Сергій Рудюк, який проживає у Києві.
Традиція вшанування захисників України 14 жовтня продовжувалась у Львові і в наступні роки, триває донині.
Попри те, що 24 серпня 1991 року було проголошено Незалежність України, створено Міністерство оборони, громадський комітет за відродження Української національної армії роками домагався від української влади оголосити свято Покрови Богородиці Днем українського війська. Сергій Рудюк написав навіть проєкти щодо підтримки української військової традиції.
Указ президента України про відзначення Дня захисника України 14 жовтня підписаний лише у 2014 році. Відповідно втратив чинність інший указ президента від 1999 року про відзначення Дня захисника Вітчизни 23 лютого.
