Сто років тому – наприкінці вересня на початку жовтня 1920 року – командувач Революційно-повстанської армії України Нестор Махно уклав черговий союз із більшовиками. В історію ця подія увійшла під назвою Старобільської угоди. Більше про обставини та наслідки цієї події Радіо Свобода поговорило з дослідником махновського руху, істориком Дмитром Архірейським.
– Як і про що домовилися махновці з більшовиками сто років тому?
– Йдеться про укладення військового союзу, його можна назвати військово-політичним. Укладали угоду не стільки за, скільки проти – цей союз був спрямований проти білогвардійської армії генерала Врангеля. Як відомо, від початку революції більшовики та махновці були антагоністами білогвардійців. І в 1920 році, доки білі залишалися вагомим фактором, потужною силою, більшовики й махновці залишалися їхніми ворогами.
– А як махновцям і більшовикам вдалося домовитися? Адже від початку 1920 року вони доволі жорстко воювали. Махновці розстрілювали полонених комуністів, і конфлікт був на дуже високому градусі.
До моменту укладення Старобільської угоди вони пролили чимало крові одне одного
– Вони воювали не тільки в 1920 році, а ще і в 1919-му. Махновці розстрілювали комісарів, чекісти полювали за махновцями й анархістами. До моменту укладення Старобільської угоди вони пролили чимало крові одне одного. Але тут треба враховувати контекст подій. Якщо говорити кінець вересня-початок жовтня 1920 року – треба розуміти, що відбувалося на теренах України і в європейській частині колишньої Російської імперії. В цей час триває війна більшовиків із Польщею, причому йдеться про фазу переможну для поляків: після битви під Варшавою Червона армія відступала, було невідомо, де зупиняться поляки. Тому більшовики хотіли з ними укладати мир.
Із Криму ще у червні вийшла біла армія Врангеля, і на початку осені 1920-го був переможний наступ врангелівців у зоні українського Причорномор’я, Приазов’я – якраз махновські райони. Крім того, вони мали проблеми у своєму тилу з боку українських повстанців. Тому замисел більшовиків очевидний – перекинути з внутрішнього фронту додаткові сили на зовнішні фронти, залучити махновців, щоб посилити свою військову складову.
Попри те, що махновці та комуністи воювали одне проти одного, вони мали спільного ворога
Який був сенс у махновців? Врангель загрожував махновським районам, білі залишалися основним антагоністом, попри те, що махновці та комуністи воювали одне проти одного, вони мали спільного ворога. Треба розуміти: тоді не йшлося про те, що це буде угода абсолютних союзників, які потім будуть мирно співіснувати. Йшлося про тимчасову угоду, кожен тримав у голові план. як переграти такого свого союзника, крім того, щоби спільно битися проти білогвардійців.
– У махновців був негативний досвід союзів із більшовиками і в 1919-му, і в 1920-му. Тому чимало махновських командирів виступали проти такого союзу, наголошуючи, що більшовики знову зрадять і вдарять у спину. На що Махно розраховував, чому не залишився третьою силою, рівновіддаленою і від червоних, і від білих?
Махно ще сподівався, що більшовики під тиском таких зовнішніх обставин будуть почуватися непевно
– Протистояння з більшовиками відбилося й на родині самого Махна. Він на той момент залишався єдиним із п’яти братів, останні з яких загинули від рук більшовиків. Він не був абсолютним симпатиком чи союзником більшовиків. Але Махно ще сподівався, що більшовики під тиском таких зовнішніх обставин будуть почуватися непевно і що на цій хвилі йому вдасться політично дотиснути більшовиків, що вони схаменуться, зрештою, визнають заслуги Махна і підуть на якісь компроміси.
Значна частина махновських командирів не вірила більшовикам. Є підстави думати, що Махно й сам їм не довіряв
Авжеж, значна частина махновських командирів не вірила більшовикам. Є підстави думати, що Махно й сам їм не довіряв. Це був тактичний союз, який махновці збиралися використати як паузу для перезавантаження, а також для агітації. Очевидно, така логіка й спонукала Махна попри його загальну недовіру до більшовиків укласти такий компромісний союз на деякий час.
– Таке враження, що укладаючи цю Старобільську угоду, і махновці, і більшовики тримали дулю в кишені.
– Ви правильно відзначаєте цей момент. Якщо проаналізувати всю хронологію цього союзу від 26-27 вересня, коли махновці зв’язуються з урядом радянської України й до 26 листопада – ми бачимо чимало фактів, які свідчать про взаємну недовіру.
Фраза про дулю в кишені чудово характеризує їхнє ставлення одне до одного
Хоча махновці ніби й пліч-о-пліч воювали з червоними проти Врангеля, все одно командир Кримської армії махновців Семен Каретников раз-по-раз показував, що він до кінця не довіряє червоному командуванню. Він знаходив можливості саботувати вбивчі накази командира фронту Михайла Фрунзе. Махновці переслідували власні цілі – не лише військові, але й політичні. Тобто фраза про дулю в кишені чудово характеризує їхнє ставлення одне до одного.
– А хто саме укладав цю угоду? Наскільки я розумію, ані Махно, ані голова українського радянського уряду Раковський особисто нічого не підписували.
– Все-таки з радянського боку основним переговорником був уряд радянської України на чолі з Раковським. Навіть якщо Раковський безпосередньо не брав участі в усіх переговорах, проте він контактував із махновцями.
За українськими більшовиками маячать тіні московських – в курсі цих переговорів був Ленін і провід російської комуністичної партії
Є підстави думати, що обидві сторони шукали початку перемовин. Як стверджував Віктор Белаш, нерядова постать в махновському командуванні, це була його ініціатива – він особисто телефонував із відповідною пропозицією. Першим контактером з боку українського радянського уряду був керівник ЧК Василь Манцев. Зрозуміло, що за постаттю Манцева стояли більш вагомі політичні фігури. За українськими більшовиками маячать тіні московських – в курсі цих переговорів був Ленін і провід російської комуністичної партії. Але офіційними перемовниками були представники уряду радянської України – від початку й до розриву союзу з махновцями.
З боку махновців офіційно переговори вело не командування, а Революційно-військова рада – політичний надорган у структурі махновського руху, можемо це назвати військовим урядом махновців. Технічно це виглядало так: представники українського більшовицького уряду були в ставці махновців, а махновська делегація в Харкові. І через взаємні делегації вони проводили переговори, використовуючи телефонний і телеграфний зв’язок. Угоду підписували на рівні цих делегацій. Як восени 1919-го Махно не зустрічався з Петлюрою, щоб укласти союз, так само восени 1920-го Махно не зустрічався й з Раковським.
Четвертий пункт стосувався створення «Вільного району» махновців. Цей пункт став основним каменем спотикання у взаєминах махновців і більшовиків
Загалом, в угоді мало бути чотири пункти. 16 жовтня більшовики оприлюднили офіційно три: із в’язниць випускали махновців та анархістів, їм дозволяли публічно проводити пропаганду, їм надавали право брати участь у виборах до рад. А четвертий пункт стосувався створення «Вільного району» махновців. Цей пункт став основним каменем спотикання у взаєминах махновців і більшовиків протягом двох місяців їхнього союзу.
Де-юре, більшовики не підписали цей пункт: все тягнули, обіцяли, казали, що без згоди Москви це неможливо. Але де-факто, більшовики погодилися, що махновці розташувалися на території базового Гуляйпільського району. Його межі ніхто не маркував. Там махновці дійсно контролювали, щоб відбувалися вільні вибори. Там дійсно були вільні ради, що дуже не подобалося більшовикам. Така ситуація тривала доти, доки махновці залишалися союзниками. Тільки у ніч із 25-го на 26 листопада махновські частини були атаковані, під удар одразу потрапили й промахновські селянські ради.
– Основною метою угоди була спільна боротьба проти білогвардійців. Наскільки визначальної була роль махновців у розгромі армії Врангеля?
– Тобто, іншими словами, чи перемогли б більшовики білих, якби не було Махна?
– Так.
– Вважаю, що перемогли б. Тому що станом на 12 жовтня більшовики вже уклали перемир’я з поляками і перекидали на врангелівський фронт значні сили з польського фронту, з центральних областей Росії та, скориставшись угодою з махновцями, з внутрішнього фронту. Таким чином, червоні отримали значну перевагу і рано чи пізно дотиснули б врангелівців. Якби не Махно, то можна дискутувати, коли б це сталося: можливо, не в кінці 1920 року, а пізніше, можливо, з істотно більшими втратами. Але без махновців, на моє щире переконання, червоні впоралися б.
Махновські командири зрозуміли, що їх хочуть використати, але попри це вони героїчно билися з білими в Північній Таврії, брали великі трофеї, жертвували собою зрештою
Утім, це ніяк не зменшує роль махновців у розгромі врангелівців. Як говорить радянська історіографія, 28 жовтня 1920 року почалася операція Південного фронту, в рамках якої білих мали відрізати від перешийків і розгромити в Таврії, не випустивши їх у Крим. Махновцям доручили почати дії на тиждень раніше: зайти в тил білих і, ставши заслоном, героїчно загинути на перешийках, не пускаючи білих до Криму. Махновські командири зрозуміли, що їх хочуть використати, але попри це вони героїчно билися з білими в Північній Таврії, брали великі трофеї, жертвували собою зрештою.
Другий епізод – форсування Сивашу. Не змігши взяти в лоба Турецький вал, Фрунзе відправляє махновців через Сиваш, аби ті вдарили в тил перекопських позицій білих. Тут Каретников знову не захотів ставати жертвою і домігся, щоби разом із ним пішла червона піхота.
Махновці поставили дуже жирну точку в обороні білих. Першими увійшли до Сімферополя та Євпаторії
Коли Врангель дізнався, що заходять в тил перекопських позицій, то кинув у бій останній резерв – кінний корпус Івана Барбовича. Як потім визнають і червоні, й білі, якби не контратака махновців, особливо кулеметного полку Хоми Кожина, то білі змогли б відбити червоних. Як тільки махновці перемололи резерв білих, Врангель віддав наказ про відхід до точок евакуації – в порти, звідки білі евакуювалися морем до Константинополя.
Таким чином, можна сказати, що махновці поставили дуже жирну точку в обороні білих. Можна згадати, що у протистоянні з білими махновці взяли Олександрівськ, Великий Токмак, першими увійшли до Сімферополя та Євпаторії. Вони не загубилися серед чисельних червоних військ. Безперечно, треба визнати заслуги махновців у протистоянні з білими.
– Врангель повантажив військо і біженців на пароплави та рушив у бік Босфору. А хто ухвалив рішення про розрив союзу з махновцями?
– Ніхто з більшовицького проводу не сподівався на довговічний союз із махновцями. Була думка: як тільки розберемося з Врангелем – розберемося з махновцями.
12–15 листопада врангелівці відступають, і стає зрозуміло, що Крим переходить під загальний контроль червоних. Одразу ж від Фрунзе надходять перші накази про блокування махновців у Криму. Тоді ж намагаються блокувати махновців в інших районах, де розташовані їхні частини: в Токмаку, Мелітополі, Гуляйполі. Після 15–16 листопада був розірваний зв’язок між Євпаторією та Гуляйполем – між Каретниковим та Махном. Виникли перші підозри.
Коли вже весь радянський провід знав, що ось-ось почнеться знищення махновщини, Раковський особисто переконував Воліна, що ось-ось підпишуть пункт угоди про «Вільний район». Тобто, більшовики дурили махновців до кінця
Ми починали з того, що значна частина махновських командирів не довіряла більшовикам настільки, що від махновської армії ще в жовтні відколювалися цілі підрозділи, аби тільки не воювати пліч-о-пліч із червоними. Після розгрому Врангеля сумніви щодо можливостей подальшої співпраці з більшовиками тільки зросли. Утім, один з махновських ідеологів Всеволод Волін згадував: ще в ніч із 25-го на 26 листопада, коли вже весь радянський провід знав, що ось-ось почнеться знищення махновщини, Раковський особисто переконував Воліна, що ось-ось підпишуть четвертий пункт угоди про «Вільний район». Тобто, більшовики дурили махновців до кінця.
– А Махно був такий наївний, що вірив?
– Думаю, вже не вірив. На моє переконання, махновці розуміючи, що розрив неминучий, до цього готувалися. Інша справа, що сам момент початку атаки махновці проґавили.
– Наприкінці 1920 року Червона армія завдала махновцям удару, від якого ті вже не змогли оговтатися. Відтак влітку наступного року Махно й кількадесят його людей перейшли радянсько-румунський кордон на Дністрі. На цьому махновська епопея була завершена.
– Ні-ні! Зверніть увагу, що саме взимку 1920–1921 років на бік махновців переходять цілі підрозділи Червоної армії. Але невдовзі відбулося Кронштадтське повстання й заміна Воєнного комунізму на Нову економічну політику.
Тобто, Махно мав рацію в певному сенсі, інша справа, що стратегічно він мав більше рацію, ніж тактично. Селянство відхитнулося під впливом обіцянок більшовиків у НЕПу, плюс амністія повстанцям і голод, який почався влітку 1921 року. Ось що остаточно добило махновщину.
