(Рубрика «Точка зору»)
Культ зустрічей
Перебіг подій довкола перемов щодо російсько-української війни демонструє нерозуміння українськими перемовниками як тактики, так і стратегії Росії. Там, де нинішня українська команда в ТКГ (Тристоронній контактній групі) бачить «хитрий хід» і «маневр, неочевидний для Росії», Росія вбачає лише нове поле для маніпуляцій.
Чому не варто було радіти листу Козака до Меркель
Так сталось і зі скандальним листом Дмитра Козака. В Україні його було прочитано як заяву про демарш Росії у форматі зовнішньополітичних радників «нормандської четвірки», що, вочевидь, і дало підстави українським представникам у ТКГ говорити про нібито прагнення Росії «вийти з нормандського формату», та радіти можливості «вчергове звернути увагу на неконструктивний підхід РФ».
Насправді в листі Дмитра Козака не проговорювався і не фіксується напряму намір вийти з Н4
Але насправді в листі Дмитра Козака не проговорювався і не фіксується напряму намір вийти з «нормандського формату» (Н4), як і з жодного існуючого формату. Козак поставив ультиматум: або під час зустрічей радників Н4 прийматимуться російські проєкти підсумків – без всіляких зауважень чи застережень, або ж РФ пропонує перевести роботу зовнішньополітичних радників суто на технічний рівень (підготовка самітів очільників країн Н4), а політичне наповнення віддати на обговорення міністрам закордонних справ. Крім того, Козак вимагав залучити до ведення перемов по суті й спеціального представника ОБСЄ – «щоб запобігти повному абстрагуванню «нормандського формату» від подій у ТКГ».
Цей лист – ні що інше, як закономірне продовження дій РФ з переведення переговорів про політичну складову врегулювання на рівень Тристоронньої контактної групи. Саме цього прагнула Росія, презентувавши перелік своїх вимог до України в ТКГ ще на засіданні 24-26 березня 2020 року, частина з яких вже ухвалюється українською стороною – як, наприклад, запропонований додатковий механізм контролю за припиненням вогню (зазнавши лише незначних трансформацій з моменту оприлюднення першої версії, переданої через бойовиків).
Про жодні відкриті демарші, насправді, не йшлося. І в цьому полягає помилка, яку вже було допущено при введенні вимушених переселенців у Тристоронню контактну групу як «альтернативних представників ОРДЛО замість російських». Тоді міністр реінтеграції Олексій Рєзніков був здивований тим, що бойовики та Росія не зірвали зустріч. Але показові демарші – в принципі, не тактика Кремля. Скоріше матиме місце спроба реінтерпретації існуючих форматів, власної ролі в них та переосмислення присутності представників збройних формувань. А на будь-які намагання звинуватити Росію у виході з формату чи неконструктивності її підходу в цілому вчасно знайдеться репліка Пєскова чи інших представників російської верхівки про «відданість Москви букві домовленостей та ідеї мирного врегулювання конфлікту на сході України».
Як Україна дає Росії простір для маніпуляцій
Судячи з останніх дій російської сторони, там розуміють як той факт, що в президента та його команди лишаються певні ілюзії щодо цінності зустрічей в «нормандському форматі» на різних рівнях, так і факт відсутності повноцінної рефлексії саме на текстову і документальну складову російських дій у ТКГ і Н4, замість якої є окремі спроби «асиметричної відповіді».
Більш того – незроблені висновки з попередньої нормандської зустрічі на рівні голів держав, якої домагались ціною ухвалення так званої «формули Штайнмаєра» та розведення сил та засобів в обхід Рамкового рішення ТКГ від 20 вересня 2016 року, дають Росії ще більший простір для маніпуляцій. Тепер замість шантажу самітом на рівні очільників держав, Росія вимагає нових поступок на рівні контактної групи, щоб зробити можливою зустріч лише радників Н4. Чернетка підсумків зустрічі зовнішньополітичних радників, опублікована «Главкомом» (справжність якої представники української влади не підтвердили, і не заперечили) досить правдоподібно узагальнює усі вимоги РФ, які продавлювались нею протягом цього року: політична частина домовленостей одночасно з видимістю виконання безпекового блоку, вимоги прямих контактів між НЗФ (незаконних збройних формувань – ред.) та представниками України.
Оцінка Зеленського відкидає фактор Росії
Але витоки помилкових дій України – це навіть не поступки влади перед попередньою зустріччю в «нормандському форматі», а оцінка самого конфлікту і його поточного стану Володимиром Зеленським. Після інтерв'ю The Guardian, де Зеленський говорив, що, на його переконання, ми маємо заморожений конфлікт, із чого, вочевидь, було зроблено висновок про можливість встановлювати «дедлайни» для кожного з існуючих форматів перемов щодо врегулювання, було інтерв'ю Euronews, де чинний президент продовжував наполягати саме на такому підході. Але ця оцінка відкидає фактор Росії, в руках якої перебувають інструменти керування ескалаціями, як такий.
Спроби справжньої заморозки конфлікту спровокують військову ескалацію, адже Росії невигідно утримувати ОРДЛО
Перше, що отримає Україна, заявивши, що рік, відведений Зеленським на врегулювання у нинішніх форматах, минув, а прогресу не досягнуто, – це звинувачення від Росії в тому самому демарші, в якому українські перемовники намагаються звинуватити Кремль. Окрім цього, будь-які спроби справжньої заморозки конфлікту, тобто перетворення лінії розмежування на фактичний кордон на найближчі роки, спровокують військову ескалацію, адже Росії невигідно утримувати ОРДЛО, якщо ця територія не буде дестабілізуючим елементом для України. Окрім цього, при такому сценарії різко зростає вірогідність терактів у глибокому тилу.
Зеленському та його команді варто позбутися ілюзій: ніякого врегулювання за рік, відведений Зеленським на роботу в існуючих форматах, не буде. Тому форсувати події в ТКГ задля нових зустрічей у «нормандському форматі» – це підхід, що веде лише до нових односторонніх поступок і погіршення становища України як на військовому, так і політико-дипломатичному рівнях. Жодна зустріч у «нормандському форматі» не є самоцінною. Для того, щоб зустрічі приносили результат, на них треба йти зі сформованою стратегію, яка має в своїй основі не ілюзії щодо врегулювання за рік, а тверезу оцінку ситуації.
Марія Кучеренко – аналітик Центру дослідження проблем громадянського суспільства
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
